Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні, за Божественною Літургією, читається притча про багатого і Лазаря. Кожного року ми чуємо цю притчу, і кожного року над нею можна роздумувати по-іншому, тому що ця притча носить багато різних сенсів. Я хотів би сьогодні особливо вашу увагу на багатого – людина, як сказано, яка вдівалася в порфиру і вісон, кожного дня бенкетувала, жила в своє задоволення, але Господь цій багатій людині не дає ніякого імені. Імені ця людина не має, але натомість жебрак, який знаходився поруч із домом цієї багатої людини має ім’я – Лазар. Жебрак, к ми бачимо, має ім’я, а натомість багатий чоловік його немає.
Святі отці, а особливо Іоан Золотоустий, який сказав на цю притчу сім своїх слів, в яких ми знаходимо те зерно правди, яке хотів донести до нас Ісус Христос цією притчею. І святитель Іоан Золотоустий доносить до нас тлумачення цієї притчі в оцих семи словах. І першим своїм ділом він вказує на цю безіменність багатої людини – як на таку, яка немала ніякого зв’язку з Богом, тому і була безіменна, бо ім’я дає Бог для кожної людини. Ми, народжуючи дітей, даємо їм імена, але Церква нас навчає, щоби ми імена нашим новонародженим синам чи донькам давали такі, які вказані в церковному календарі. Кажуть: яке ім’я принесло новонароджене немовля, таке і потрібно давати. Інколи ми не сприймаємо це ім’я, яке принесло немовля, народившись в той чи інший відрізок року церковного, адже на кожний день є свої святі і свої імена. Але Господь все одно діє через кожну людину і дає імена кожній людині. А тут, як ми бачимо, багатий настільки забув про Бога, що у цій притчі Сам Христос не діє йому ніякого імені.
Душа людини безсмертна, але був один такий талановитий священик, богослов в Греції, який написав приблизно в 50-их роках докторську дисертацію і вперше в цій дисертації розтлумачив чому душа людини є безсмертна. Ось ми постійно це кажемо: «душа безсмертна, душа жива, душа йде до Бога». Він так це розтлумачив, що душа є безсмертна не за природою своєю, а за благодаттю. Тобто, що він мав на увазі, якщо душа живе з Богом за благодаттю Святого Духа, то ця душа може бути безсмертною. А якщо ні, то ця душа помирає. І ось коли ми в нашого святителя ХХ-ого століття Луки Войно-Ясенецького, який написав такий трактат, будучи лікарем: «Дух, душа і тіло». Цю книжку можна було зустріти, бо її видавали дуже великим тиражем і вважали так, що одні богослови є трихотоністами, а інши дихотоністами, тобто тими, що вважають, що людина складається з духу, душі і тіла, а інші: тільки з душі і тіла, і заперечували цю трихотомію. Так ось цей священик-богослов, в якого дисертацію не прийняли, але зараз вже її визнають за правдиву, коли говорив про дух, душу і тіло, то духа вважав не якоюсь третьою іпостассю людини, а дух – це ознака того, що людина знаходиться з Богом; він так тлумачив оцю так звану трихотомію.
В оцій притчі, до якої я знову вас повертаю, ми всі дізнаємося про те, що людина помирає: помирає і багатий, помирає і убогий жебрак. З цього ми бачимо, що смерть для людини є неминуча. В якому б соціальному стані людина не знаходилась, смерть є неминуча для неї. Дуже красиво з точки зору ораторського мистецтва каже нам про це Святитель Іоан Золотоустий, коли говорить: «Все, театр закінчився. Завіса засунулась і багатий помер. В задоволення жив і зіграв свою роль, але прийшла до нього смерть». Сказано: і поховали його. І більше нічого не сказано про цього багатого. А про Лазаря, який жадав насититися крихтами зі столу цього багатого, на якого багатий ні разу не звернув уваги, виходячи зі свого дому, сказано: душу його взяли ангели на небеса. Ось, коли ми подивимось на цю коротеньку розповідь Христа Спасителя, то побачимо, якою багатою за змістом є ця коротка притча. Взагалі, в Біблії все дуже коротко описується. В багатьох філософів ми бачимо дуже багато написано, в деяких кількість томів доходить навіть до 50-ти. Як наш відомий галицький мислитель сказав, що смерть сміх творить з філософів мудрих, тому що вона в їхніх головах колись столиця була, тобто мудрість мала собі там прилисток, а прийшла смерть, зброїла все, і немає там нічого, і тільки залишилась пустка. А слова Христа Спасителя є вічними.
Коли ми побачили, яка участь багатого в загробному світі, ми вжахнулися. Сказано, що він потрапив до пекла. Іоан Золотоустий каже, що людина в житті може зіграти будь-яку роль: може бути недобрим лікарем, але називатися лікарем, може бути не талановитим вчителем, але буде казати, що він вчитель, навіть знання заслужені має, інший може бути політиком, бізнесменом, і раптом, коли приходить смерть, ця маска знімається з людини. Її можуть красиво поховати, бо роль прекрасно грав. Ось багатий чоловік яку прекрасну роль грав: вдягався в порпур і вісін. Це була одіж царів. Царями можуть бути тільки одиниці, але бути як царі хочуть всі. Один цар буває, чи король, чи президент, чи прем’єр-міністр в інших країнах. Так стається, що ними хочуть бути всі, але тільки одна людина вибирається на цю посаду, і тому бути «царьками» хоче багато хто. Так само і цей багатий ходив, що не звернув ні разу уваги на цього жебрака. Ніякої доброї справи не зробив: не звернув уваги на цього жебрака, можливо, він йому і докучав, сидячи там під будинком, але коли він йшов в місто, чи до друзів бенкетувати, то він міг якусь добру справу зробити. Він звісно, що міг це, але він цього не зробив, і не помітив цього жебрака.
Раптом він побачив Лазаря на лоні Авраамовому, тобто це означає, що він побачив Лазаря разом з Богом в радості. І звернувся він, як говорять тлумачі цієї притчі, безпосередньо до Бога, тому що по-іншому не могло і бути. Цю притчу, до речі, говорив Христос до фарисеїв, які Його попередні притчі перетворювали в сміх, але Він далі продовжував. Ця притча, якщо ви відкриєте Євангеліє від Луки, то побачите, що вона є продовженням слів Христа до фарисеїв, адже Він знав, що вони ту саму роль виконують – духовних наставників Ізраїльського народу, але при цьому залишаються фарисеями: одне говорять, інше роблять, а третє думають. І ось Він їм цю притчу через багатого хоче показати їхнє становище. Ця притча більше описується в той стан суспільства до якого прийшов проповідувати Христос, і тому, коли євреї помирають, вони кажуть: спочив з Господом, спочив з отцями своїми. Так само і в цій притчі Лазар спочив на лоні Авраамовому, тобто на лоні Отця і веде він мову ніби з Авраамом, а насправді з Отцем.
Я не хочу зараз переказувати притчі Христові, бо їх все таки потрібно знати на пам’ять, а переказувати не є дуже добра участь. Господь коротко і лаконічно говорить і тому закінчення цієї притчі таке: «якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять» (Лк. 16, 31). Подивіться, як у цій притчі все одно центром є Ісус Христос. Він воскрес, але чи багато повірили в це, чи багато прийняло тоді воскреслого Христа, якого стали проповідувати апостоли. Чи багато зараз є таких, які б зодягнулись у білу одежу царського священства, чи багато зараз є таких, які нагадують цього безіменного багатого? Кінець їх такий, що вони вже у ніщо не повірять, навіть якщо і будуть мертві приходити, то вони махнуть рукою і будуть далі робити свою справу, тому що не мають зв’язку з Богом. Не спасеться така душа, адже вона за природою і за благодаттю втратила своє єство. Є такі богослови, які кажуть, що тільки Господь є вічним, а все інше, що Він творить має початок і кінець. Але душа безсмертна не за природою, а за духом, за благодаттю, якщо вона є з Богом, так як був цей убогий Лазар. Кожна людина, навіть кожний жебрак має свою філософію життя. І якщо ви не тільки біля жебрака пройдете, щоби кинути йому якусь лепту невелику, а почнете говорити з ним, то він вам все пояснить і навіть розкаже чому він в таких обставинах. Забезпечені не можуть інколи пояснити чому вони так поводяться в своєму житті, а він пояснить чому він у таких обставинах знаходиться. Напевно, цей жебрак був також таким. Він бажав лише крихти зі столу, і потрапив до раю.
Як доживемо до наступного року, то коли прийде ця притча, поговоримо про щось інше. І тепер вибачте мене за те, що так довго проповідував, можливо, сумбурно говорив, бо думок у голові дуже багато відносно цієї притчі. Ще хочу нагадати вам, що у нашій церкві здійснено переклад Біблії. Цей переклад здійснив патріарх Філарет. Ви це напевно чули і знаєте. Вже ця Біблія витримала кілька видань, і видавалась разом з католицькою церквою, з протестантськими церквами були відповідні тиражі, потім окремо видавалась. Теж знову ця Біблія видана, але уже в кольорі такому темно-синьому. Багато наших парафіян, які приходять до нас і хочуть її придбати, запитують нас: «а чому вона стала темно-синього кольору? Чому вона така стала тонка?» По-перше, колір Біблії може бути різний. Звісно, що більшість після більше, ніж двохтисячного тиражу цієї Біблії звик до зеленого кольору і всі знали, що це патріарша Біблія. Можливо, не треба було міняти, але тонкою вона стала, що мені навіть святійший патріарх сказав, через те, що вона є на рисовому папері, адже видрукувана в Китаї. Основне, щоб ви читали цю Біблію, тому приходьте до дому, беріть цю Білію, читайте її, перечитуйте і так живіть що неділі. Читали в церкві уривок з Євангелія, розтлумачив вам щось священик, приходите до дому і ще раз прочитуєте, щоб запам’ятати. Так краще, щоб жити з Богом, бути з Богом і не бути жебраком духовним. Амінь!