Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія в день свята Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі у Христі брати і сестри! Слова благовіствуй, земле, радість велику, небеса оспівуйте славу Божу дуже промовисто нам описують сьогоднішній день Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії. Цю радість і славу приніс для нас саме цей день, весняний день, який спонукає нас радіти і славити Бога. Серед Хрестопоклонного тижня, коли на тетраподі ще знаходиться Хрест, ми покладаємо поруч із ним ікону Божої Матері. І, гадаю, символічно, що ця ікона і хрест знаходяться перед очима нашими одночасно, бо саме від Благовіщення до Хреста проходить земний шлях Христа Спасителя.

Церква наставляє нас радіти в цей день, славлячи Бога. У людській історії в певний момент настав спад, коли радість намагаються згасити, видалити її з наших сердець і душ. Цей духовний стан, стан істинної радості намагаються заміними псевдощастям від земного добробуту. Але відкинути цю першу радість означає забути цю Євангельську подію, Євангельську історію, яка розпочинається словами архангела “Радуйся!”. Тому скільки би не намагалися всілякі філософи чи вожді відібрати в нас цю радість, змусити думати приземлено і буденно, не вдається їм цього зробити!

Наш вік воістину печальний… Здається, досягли найвищого прогрес, люди сьогодні, перебуваючи на великій відстані, одночасно можуть бути поруч; чути і бачити одне одного, в одну хвилину ми можемо знати, що одночасно діється на інших континентах, практично не існує для нас відстані і часу…І от скажіть, ну як людині не радіти в цей час?! А людина не радіє! Немає цієї радості в людині, що ходить в руках із планшетом, телефоном, сидить біля комп’ютера і спостерігає за подіями хай навіть і піднесеного духовного змісту. Читає прорадість, а родості немає! А все тому, що вона, ця радість, підмінена в нашому розумі. Ми наче запрограмовані черпати радість звідти, де насправді її не може бути!

Наша ж із вами радість є істинна і є вона у благій звістці! Ми з вами, невелика жменька людей порівняно з тими, які знаходяться поза стінами храмів, святкуємо це свято Благовіщення, свято благої звістки, і радіємо ми з вами радістю непідмінною. Здається, що розум наш ще не може сприйняти всього цього, а серце і душа вже радіють! Та не бентежмося, що перебуваємо в дитячому нерозумінні того, що відбувається, бо й Діва Марія, яка побачила перед собою архангела Гавриїла з квіткою лілії, не могла зрозуміти, що відбувається в цей час. Саме в цей момент Пресвята Отроковиця показує нам приклад справжньої віри: хоч розум і не вміщає почутого, але серцем і душею Вона віддається в руки Божі. Діва Марія промовляє слова, які, здається, на перший погляд ніякого особливого значення не мають. Хто ж із нас не погоджувався в житті з чимось? Ну, нехай буде це! Але Діва Марія в глибині віри і смирення промовляє: Я - раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм (Лк. 1:38). Ось у цей момент відбулося те, що проповідує Церква більше двох тисяч років тому - початок, главизна нашого спасіння сховані саме в цих словах.

Розум бентежиться в невіддані, а душа і серце наші вже радіють, хочуть немов би вирвати нас назовні і проповідувати цю радість всім людям: “Радійте люди! Весна прийшла до наших душ, початок спасіння нашого нам являється, Діва зачинає від Духа Святого, щоби народити нам Спасителя!” Якби ми жили в той час, коли відбулася ця подія, знали би про це, то напевно так би й робили. Але ми підвладні панівному настрою сучсності, розум наш приймає і мириться з депресивністю сьогодення, і глибини цієї радості ми часто не відчуваємо. Лише Церква своїм голосом пробуджує в нас цю радість. Для чого? Щоби вічно славити Бога!

Хтось каже, що це звичайна церковна казка. Добре, нехай буде так, ми на якусь мить погодимось із цим. Але так само по-земному ми і спростуємо таку думку. Жодна людська казка не прожила стільки часу, і не бентежила без перестанку розуми людей, і не знаходила такого відображення у найвеличніших творах світового мистецтва. Чому величні художники на полотнах своїх у всі часи, у всі століття поверталися до цієї теми? Що спонукало їх малювати невелике віконце, з якого пробивається проміння світла, збентежену Діву Марію, обернену до архангела Гавриїла, мужа у світлих блискучих ризах, який простягує Їй квітку лілії?!

Церковні свята і на далі намагаються сьогодні замінити чимось земним. Колись були радянські, тепер вже свята незалежної України: День секретаря, прокурора, міністра, судді, митника… Кожний день, відкриєш календар, - свято! Свята це непогано, але все має мати духовне наповнення і тоді воно приносить радість, а не пустку і печаль. Я хотів би бачити цих людей, не такими, що мріють у день свого свята накрити добрий стіл і забути про все після певного сценарію… Я хотів би, щоби всі раділи так, як радіємо сьогодні ми, чуючи прекрасний піснеспів, який серед Благовіщенської всенічної збуджує в нас почуття цієї радості: “Архангельський глас співаємо Тобі, Чистая: “Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою”. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією в Покровському кафедральному соборі в день свята Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, 7 квітня 2016 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

print the material
Accessibility menu
Contrast settings
Font size
Letter spacing
Line height
Images
Font
Reset the settings