Дорогі у Христі брати і сестри! З молитвою та Божою допомогою ми з вами присутні на Божественній Літургії неділі Хрестопоклоної. Це означає, що ми дожили до середини Святого і Великого посту. Ніхто з нас не може знати, скільки в житті земному нам відведено прожити цих святих днів, скільки років нам відведено тут, у земному житті, щоби знову і знову проходити поприще Святої Чотиридесятниці, скільки ще раз ми коліновклонно у житті своєму ми звершимо чин поклоніння Святому Животворчому Хресту.
Від сьогодні кожна неділя Великого посту, кожен тиждень будуть мати власну назву. Але сьогоднішня неділя, Хрестопоклонна, і цей Хрестопоклонний тиждень нас підготовлюють безпосередньо до Страсного тижня, коли ми по-особливому згадуватимемо добровільні страждання, муки, розп’яття і смерть Христа Спасителя.
Важко промовляти ці слова, оскільки на якусь мить нам може здатися, що християнська релігія втрачає будь-який сенс зі смертю Бога, і, взагалі, чи може Бог умерти?! Якщо би ми зупинилися на тому, що Бог помер, то справді немає ніякого сенсу наша віра, але християнство продовжує цю фразу і говорить, що Він, хоч і помер, але воскрес із мертвих, переміг смерть і подав нам життя! І тоді, якщо наша думка має це продовження у Воскресінні, постанні з мертвих Христа Спасителя, тоді віра християнська набуває зовсім іншого, величного значення.
Коли ми дивимося на Хрест Христів, то бачимо в ньому подвійне значення. З одного боку на цьому знарядді, на якому розпиналися злочинці-раби Римської імперії, завершив Свою земну проповідь і земну дорогу наш Бог - Христос. Коли ж думаємо про таке значення Хреста, ми мислимо надто поверхнево і приземлено, лише з точки зору земної людської історії, яка нас і вражає, і бентежить, але не дає нам сенсу життя. Тому мусимо побачити друге значення Хреста: на ньому була пролита кров Христова за кожного з нас, за наші гріхи, на ньому відбулася велика Голгофська Жертва - Жертва любові.
У сьогоднішньому Євангелії Господь промовляє до нас: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде (Мк. 8:34). Невже кожен із нас у своєму земному житті несе якийсь хрест?! Зауважу, що в давніх грецьких рукописах, до цих слів додано ще й “щодня нехай бере свій хрест”. Це означає, що кожен день приносить нам особливий хрест - свої терпіння і випробування, свої радощі і свою печаль.
І ось перед нами цей Хрест Господній не лише уявно, але ми безпосередньо бачимо його на середині храму. Для чого це робить Церква? Для того, щоби підтримати наші сили, допомогти нам, взираючи на цей Хрест, нести свій земний хрест. У дні Великого посту на Пасіях, на особливих богослужіннях, присвяченні темі Страстей Христових, перед кожним християнином знову і знову пропливає картина, як зло переходить набуває рис ненависті. Зло завжди бореться з добром і воно ніколи не буває безособовим, зло завжди має своє лице. Зло отримує лице людей, які розпинали Христа, тих зовсім байдужих римських воїнів, прокуратора Пилата і набуває рис ненависті. Це має спонукати нас задуматися про своє духовне життя: де ми перебуваємо, чи не в натовпі, який волає розіпни, розіпни його! (Лк. 23:21) і вбиває Того, Який жодного гріха не вчинив? Дехто, дивлячись на Голгофу, на розп’яття, сміливо каже: “Ні, Христе, я відійшов би, я протестував би, я б не зміг кричати “розіпни!” Але ж були люди, які вигукували спершу “Осанна!”, які зустрічали Його як Месію, а пізніше виносили смертний вирок…
Отже людина, кожен із нас, є надто нетривка, все в нас здатне перевернутися, як кажуть, з ніг на голову в одну мить. Коріння віри і жертовної любові надто поверхнево проникає в наші душі, а тому треба постійно пильнувати, перевіряти, на якому шляху ми стоїмо і куди цей шлях нас веде. Чи це є шлях хрестоношення, шлях слідування за Христом, чи є дорога відкидання Його спасительної Жертви.
Ми бачимо, що до цього часу безліч людей є подібними до прокуратора Пилата, які вмиють руки, яким байдуже все, аби ніхто тільки не порушив їхнього комфорту. Утім події останніх років в Україні показали, що є серед нас люди, які не терплять зла, які не терплять неправди, які не терплять брехні. І дай Боже, щоби цей суд справедливості і правди надалі так яскраво горів у наших серцях! Не в одну мить люди взяли і розіп’яли Творця. Кожний великий злочин і гріх починається з низки дрібних, з того, що людина перестає обурюватися і перечити злу. Нехай Голгофська Жертва всеохоплюючої любові завжди буде перед нашими очима як духовний маяк, як застереження від згубного шляху і як підбадьорення у всіх наших терпіннях. Амінь!