Дорогі у Христі брати і сестри! Щойно ми знову з допомогою святого апостола та євангеліста Матфея відтворили в думці своїй події страждань і добровільного сходження на Хрест Спасителя нашого Ісуса Христа.
Євангелісти в загальному досить подібно описують картину страждань Господніх, але є в цих Євангельських розповідях і деяка різниця. Найбільш повно і детально бичування Христа Спасителя в преторії зображає євангеліст Матфей. Перед нашими очима постає картина, яка збережена у віках на святих іконах, на зображеннях і картинах світового мистецтва - Ісус Христос у терновому вінку. Цей вінок сплели воїни, солдати, яким було віддано Ісуса Христа. Сказано, що вони, сплівши вінець з терну, поклали Йому на голову, і дали Йому в праву руку тростину; і, стаючи перед Ним на коліна, глузували з Нього, кажучи: радуйся, Царю Юдейський! І плювали на Нього, і, взявши тростину, били Його по голові. (Мф. 27: 29-30)
З кожним ударом терня все більше впивалося в голову Христа Спасителя. Лице Його було закривавленим, буквально потоки крові лилися по обличчю Бога, Який, як сказано, створив небо і землю. (пор. Бут. 1:1) Що вчинила людина з Тим, Хто прийшов до неї з небес? І як чинила людина із земними царями своїми? Їх вона урочисто виводила на амвони великих храмів, одягала на них корони з чистого золота і прикрашені коштовними каменями, а на Творця неба і землі, Царя не земного, а небесного, надягла вінок із терня.
Дуже сива, прадавня легенда, напевне, ще з праотцівських часів, зберегла для нас такий переказ. Коли Адам був вигнаний із раю, він вийшов в чисте поле, зупинився, схилив голову свою і з нього впала корона - корона людини, яка мала царювати над усім видимим і невидимим світом. Ця корона впала на землю і вмить Адам побачив, як на тому місці виріс кущ терня. З плечей Адамових спав плащ і одразу ж зітлів, а з рук його на землю впав жезл царювання і перетворився на згнившу тростину. І коли він піднів очі до неба, побачив прекрасного Мужа з обличчям, яке сяяло, наче сонце. Муж цей на очах в Адама сплів вінець з тернових гілок і надягнув на голову свою, так само вдягнув і зітлівший плащ і тростину взяв у руки свої і сказав: "Не бійся Мене! Я прийду тебе визволити і поверну тобі ту первісну природу, яку дав тобі в раю".
Напевно в цій легенді люди прагнули зобразити відвічне бажання повернутися в той самий стан райського буття людини, який був дарований їй при створенні Самим Богом.
Священне ж Писання наводить нам слова Господні, звернені до Адама: проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого; терня й осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву; у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий. (Бут. 3:17-19)
Взираючи сьогодні на закривавлене обличчя Христа Спасителя, ми повинні задуматися над почутим Євангельським уривком і над наведеними стихами з Книги Буття і легендою, яку я щойно вам розповідав. Особливими фарбами в душах наших має бути написана ця Голгофа, щоби там не було гордині, щоби там не було заздрощів, щоби там не було марнослав’я, владолюбства, пустомовства, щоби в цих фарбах не було нічого зайвого, такого, що віддаляє нас від Бога.
На закінчення, я хотів би навести дуже короткий віршований уривок авторства Іоаникія Волковича, який був проповідником при церкві Успіння, учителем Львівської братської школи і в 1631 році написав вірш, який, напевно, читали прості, такі ж, як ми з вами, львів’яни:
Амінь!