Перш за все, я хотів би привітати вас зі святою неділею, неділею четвертою після П’ятидесятниці. Також на цю неділю випало наше державне свято - День Конституції України, - із яким я також вас вітаю.
Хотів би звернути вашу увагу на сьогоднішнє євангельське читання про зцілення слуги сотника в Капернаумі. Гріх є причиною багатьох хвороб, і кінцем гріха завжди є смерть. Власне, гріх увійшов в людство незабаром після самого початку його історії. І людина від початків свого існування з допомогою Божою бореться з цим гріхом. Для того, щоби боротися з гріхом і перемагати в цій боротьбі треба мати непохитну і тверду віру. Ось таку віру, яку мав сотник, який знайшов Ісуса в Капернаумі і просив Господа про зцілення його слуги.
Здавалося б, слуга, раб, який служить сотнику… І міг би сотник не особливо про нього турбуватися, а міг би й мати немилосердне серце і, помітивши його хворобу і неспроможність виконання своїх обов’язків, вигнати його геть зі своєї оселі. Так здебільшого і чинили господарі зі своїми рабами. Та цей сотник постає перед нас зовсім іншою людиною, яка співпереживає навіть рабові своєму. І можливо саме тому Господь відгукується на його прохання і це чудо описує євангеліст. Бо ж пам’ятаємо слова апостола Іоана Богослова: багато інших чудес сотворив Ісус перед учениками Своїми, про які не написано в цій книзі. Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий (Ін. 20: 30-31). І одним із цих описаних чудес є зцілення слуги сотника Ісусом Христом.
При чому, як можна зауважити з розповіді, Ісус Христос не бачив цього хворого слуги: Він за вірою сотника зцілив слугу, не відвідавши оселі його. Віра сотника була проста, щира і непохитна водночас. Він промовляв до Христа дуже прості слова: Господи, я кажу своїм слугам і вони мене слухають (пор. Мф. 8:9). Іншими словами, він бачив в Ісусі Живого Бога, Який має владу над усім творінням і одним бажанням Своїм може на це творіння впливати. Ще багато хто з апостолів і послідовників Христових не розумів, якою силою діє Христос і Хто Він такий, а сотник у дуже простих словах сповідує абсолютну владу і силу Божу у Христі.
Таку віру мали старозавітні патріархи і пророки. Ось сьогодні ми звершуємо пам’ять святого пророка Амоса. Тільки за вірою його він отримав владу і силу пророкувати серед вибраного народу. Віра може все!
Вірою колись богомвибраний народ перемагав усіх ворогів. І Дух Господній, спочивши на Іозіїлі, промовляв колись до цього народу: не бійтеся і не жахайтеся безлічі цієї великої, бо не ваша війна, а Божа (2Пар. 20:15). Як прекрасно ці слова можна застосувати до нашого сьогодення. Майте віру і переможете! Бо, якщо людина має віру, вона нездоланна! Недаремно преподобні отці Києво-Печерські, зокрема святий Антоній, просив у Бога поставити його ноги на камені віри, такої віри, яку ми бачимо сьогодні в сотника, який через любов свою до слуги і раба, в якому він побачив свого ближнього, просить Господа зцілити його і вірує щиро, Що Христос може це здійснити одним лише бажанням Своїм.
Ми дуже часто забуваємо про любов. Ми не простягаємо своєї любові навіть на ближніх. І що вже говорити про людей чужих, зовсім незнайомих для нас! Сотник про раба турбувався, хотів, щоби він зцілився і припинилися його страждання, а ми в своєму житті дуже часто забуваємо про найближчих: про батьків, про родини наші, про товаришів, про тих людей, які складають наше щоденне оточення. Ми забуваємо молитися за них навіть тоді, коли вони цього надто потребують, перебуваючи у хворобі чи скруті.
Тут я хотів би тут зауважити, що той непростий для нашої держави, для нашої багатостраждальної України, і для кожного з нас час, який ми проживаємо зараз, можливо, якраз і покликаний розчулити наші серця. Бог відвідує нас і прагне поселити в наших серцях жертовність, патріотизм, почуття любові і співстраждання до ближнього. І ми бачимо результати! Як примножилося все це в нашому народі! Але, чи, власне, був такий час, коли все це зникало? Поставмо собі це запитання, особливо ви, мешканці цього прекрасного села Сокільники.
Сьогодні ми з вами згадуємо трагічні події, які сталися в нашому українському народі тоді, коли тирани вже робили висновки зі своєї війни: один був переможений, інший на кістках людей святкував свою перемогу. І придумали таке собі дипломатичне слово - “депортація”. Я би волів його навіть не вживати, тому що за цим стоять долі багатьох людей, які були позбавлені своїх домівок. Чи може це слово описати весь жах, який вони пережили? А тих, хто не хотів іти, просто знищували. Знищували святині, нищили храми, знищували цілі родини і села.
Є така своєрідна книга пам’яті, прізвище автора якої Процюк. Я гортав її вчора ввечері. І, знаєте, страшно прочитувати ці прізвища і усвідомлювати, що за цими списками стоять долі живих людей. Ви коли-небудь спостерігали за тваринами? Якщо розрушити їхню природню домівку, звір принесе туди своїх дитяток назад. Тварини інстинктивно повертаються назад, бо там мало бути їхнє житло. А людей мали ні за що, навіть гірше за цих тварин, їх позбавляли домівки і можливості повернутися в неї.
І в такий час, коли згадуєш такі трагічні події, запитуєш у себе: а скільки нам ще треба страждання, війн, поневірянь, щоби заслужити в Бога ласки і милості?! Адже причина будь-яких страждань, і війни зокрема, як в Законі Божому написано, є гріх. Невже ми такі грішні?! Невже серед нашого народу стільки гріхів?! Каже святитель Миколай Сербський, що причиною наших терпінь є гріхи начальників народу. І хіба можна не погодитися з цим?! Україну нещадно грабували і руйнували протягом багатьох років. І це робили свої, наші можновладці, наші начальники. При чому ми вже навіть як народ не відчували, чи є ми співучасниками цього всього, чи стоїмо осторонь і лише спостерігаємо за цим. Але це було! Каже далі святитель , що тільки тоді, коли народ перестає грішити, припиняється війна. Дуже часто у священнослужителів запитують (і особливо я чув, як запитують у нашого Патріарха): коли припиниться війна на Сході? І ось Патріарх, пам’ятаю, відповів: дуже швидко! І продовжив: коли там припинять грішити! Я чув ці слова і мій розум збентежився. Але я відразу вгамував свої думки, бо пригадав, що наш Святійший Патріарх родом із Донбасу, а отже він знає, про що говорить. Не раз Патріарх розповідав, як у сорокові роки, в роки війни навіть, ходив він до української школи. А тепер згадаймо щоденник Олеся Гончара: ще в 1993 році, в другу річницю незалежності України, він написав страшні слова про те, що Донбас - це ракова пухлина України, адже там за два роки незалежності не відкрито жодної української школи. Олесь Гончар, наш український письменник, помер в 95-му році, а якими пророчими виявилися ці його слова!
Дивно, коли все це читаєш. Що ж робити?! Стояти і молитися! І знову згадаймо слова Іозіїла: не ваша війна, а Божа. Не вам воювати цього разу; ви станьте, стійте і дивіться на спасіння Господнє, що посилається вам (2Пар. 20: 15, 17). А якщо Божа війна, значить війна правди, бо це стояння нашого українського народу за незалежність і самостійність. І нехай в цьому допоможе нам Бог, а Пречиста Матір Божа покриє нас своїм чесним омофором!
У серцях же наших повинна панувати радість. Радість у Христі, радість від того, що ми звершили Божественну Літургію і подякували Богові у Святій Євхаристії. І, коли освячуватимемо пам’ятний знак, який нагадуватиме нам про страшні трагічні роки, то робімо з цього правильні висновки для себе. Робіть для себе висновки і зі сьогоднішнього дня, щоби ніколи не допустити повторитися ні грабунку нашого народу, ні, особливо, грабунку наших душ. Твердо стіймо у вірі християнській для того, щоби подолати все це зло. А Господь переможе за нас і подбає про нас, якщо будемо вірними Йому і будемо мати тверду віру. Амінь!