Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня неділя називається сиропусною і Прощеною неділею, а окрім цього сьогодні ми також згадуємо Адамове визнання з раю. Чин прощення ми звершимо сьогодні ввечері, а зараз, у проповіді, я хотів би звернути вашу увагу на перші сторінки Біблії.
Тому сьогодні я взяв із собою Біблію, з якої читатиму стихи третьої глави Книги Буття, яка якраз і розповідає нам про сумні і трагічні події з життя перших людей.
Я не маю сумнівів, що кожний із вас хоча б коли-небудь брав до рук Священне Писання і вам вистачало терпіння дочитати до розповіді про те, як порушили єдину заповідь Божу перші люди, як відбулося їхнє гріхопадіння і як Бог їх, а точніше сказати – безпосередньо Адама, вигнав із раю.
На перший погляд, навіть у людей освічених, перші сторінки Священного Писання вибудовуються в уяві в певну легенду. Тим більше, що подібні історії ми зустрічаємо в міфах різних давніх народів. Але, знаймо, що всі ці міфи і легенди – не що інше, як віддзеркалення тієї правдивої події, справжньої історії, яка сталася на зорі існування світу, коли Богом була створена людина і створена при цьому для щонайтіснішого спілкування з Ним.
Друга та третя глави Книги Буття, де йдеться про створення людини і вигнання Адама з раю, вміщуються на всього лише півтори сторінки. Та все ж зміст їхній є дуже важливий і тому давайте все ж заглянемо у Біблію і відновими їх у своїй пам’яті. Зауважу, що від покійного митрополита Євсевія (можливо так говорили й інші наші святителі) я чув повчання, що треба вміти читати Священне Писання з розмірковуванням і читати його “між рядків”, адже часто буває так, що розуміючи буквально те чи інше слово чи речення, ми не розуміємо глибинного змісту сказаного.
Отже сказано: і створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою. І насадив Господь Бог рай у Едемі на сході, і примістив там людину, яку створив. І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла (Бут. 2: 7-9).
Зверніть увагу, в раю було чимало дерев, які давали гарні плоди, як сказано, добрі для вживання в їжу. Але було посеред раю два, можливо, найголовніших дерева: дерево життя і дерево пізнання добра та зла. Святитель Іоан Золотоустий каже, що дерево життя давало більше, ніж інші дерева – людина, споживаючи плоди цього дерева, могла вилікувати не тільки тіло, але й душу. І було там інше дерево – пізнання добра і зла, плоди якого, за словом Божим, давали людині не життя, а смерть:
І заповів Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш. І сказав Господь Бог: не добре бути чоловікові одному; створімо йому помічника, за його подобою. Господь Бог створив із землі всіх тварин польових і всіх птахів небесних, і привів до людини, щоб бачити, як вона назве їх, і щоб, як назве людина всяку душу живу, так і було ім’я їй. І нарекла людина імена всій худобі і птахам небесним і всім звірам польовим; але для чоловіка не знайшлося помічника, подібного до нього. І навів Господь Бог на чоловіка міцний сон; і, коли він заснув, узяв одне з ребер його, і закрив те місце плоттю. І створив Господь Бог з ребра, яке взяв у чоловіка, жінку, і привів її до чоловіка. І сказав чоловік: ось, це кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї; вона буде зватися жінкою, бо взята від чоловіка. Тому залишить чоловік батька свого і матір свою і пристане до жінки своєї; і стануть однією плоттю. І були вони обоє нагі, Адам і дружина його, і не соромилися (Бут. 2: 16-25).
Я хотів би звернути вашу увагу, дорогі брати і сестри, на те, що вже з перших цих віршів ми знаємо, як звали першого чоловіка – Адам, а жінка, як бачите, імені поки що не має. “Адам” в перекладі означає “червона глина”, чим підкреслюється, що людина взята із землі і плоть її нічого не вартує, а те, що є в ній справді вартісного, дано їй Богом: вдихнув у лице її дихання життя, і стала людина душею живою.
Бачимо, що Адам із жінкою його створили першу сім’ю, а отже і першу Церкву, домашню церкву, на землі. Чому Церкву? А тому що життя людини, як і перших людей, зводиться до прославлення Бога і служіння йому через служіння ближнім. І саме так, спільно живучи і допомагаючи в усьому один одному, мали так само спільно прославляти свого Творця.
Читаємо далі: змій був хитрішим за всіх звірів польових, яких створив Господь Бог. І сказав змій жінці: чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю? (Бут. 3:1). Пригадаймо тут, що ж насправді сказав Бог Адамові: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш. Тобто Сам Господь, ніби й наказуючи, все ж не обмежує волі людини, закликає “не їж”, але не каже “не будеш їсти”. Як же діє сатана? Він ставить жінці питання: чи дійсно сказав Бог: не їжте ні від якого дерева в раю? Тобто, що він робить? Він підштовхує людину, жінку, до розмірковувань над словами Божими, над обдумуванням волі Його і несприйняття її за абсолютний орієнтир для себе. Жінка ж не відкидає лукавого від себе, але вступає з ним у діалог. Це, дорогі брати і сестри, є повчанням для нас, щоби ми в житті всілякі зайві і гріховні думки заглушали в зародку, бо пізніше, будучи підбурювані ними, матимемо великі труднощі в намаганнях залишитися на дорозі правди.
І це ми бачимо далі, коли збентежена жінка, стоячи посеред райського саду з великим різноманіттям гарних плодових дерев, відповідає змієві: плоди з дерев ми можемо їсти, тільки плодів з дерева, яке посеред раю, сказав Бог, не їжте їх і не доторкайтеся до них, щоб вам не померти. І сказав змій жінці: ні, не вмрете, але знає Бог, що того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші, і ви будете, як боги, що знають добро і зло (Бут. 3: 2-5).
Святитель Іоан Золотоустий, тлумачачи ці рядки Священного Писання, каже, що багато хто полюбляє дискусії і насмілюється говорити, що Адам після споживання плодів дерева пізнання добра і зла отримав властивість розрізняти добро і зло. Так ось, думати так, каже святитель Іоан Золотоустий, було би безумством. Чому так каже святитель? Та тому, що перші люди, Адам і жінка його, були створені вже після падіння стани й ангелів його і перебували в тісному спілкуванні з Богом, були істотами розумними і мислячими, яким відкриті були закони світобудови, а отже не могли не знати про існування самого зла. І тому пізнання ними зла полягало не в умінні розрізняти, що добре, а що зле, а саме в долученні до цього зла шляхом непослуху Богові через порушення Його заповіді.
Сама суть переступу першою людиною Закону Божого полягала в привласненні собі властивостей Божих – визначати, що є добро, а що зло. Тобто не розрізняти, а саме визначати! Про що сказано далі: і побачила жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його і їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв (Бут. 3:6).
Зауважте, яким чином гріх уходить в людину: побачила, що воно приємне для очей і жадане. Ось ті дві речі, які супроводжують людей протягом всього життя! Це наші непомірні та нерозумні бажання і, звичайно, замиловування всім довкола – очі наші, будучи постійно в пошуках невідомо чого, відсилають і думки наші, і душу нашу блукати де завгодно, навіть під час молитви і богослужіння. І що вже казати про заздрісне і лихе око! З якою легкістю ми віддаємося своїм бажанням і забуваємо про Бога!
І розкрилися очі у них обох, і пізнали вони, що нагі, і зшили вони фігове листя, і зробили собі оперезання. І почули голос Господа Бога, Який ходив по раю під час прохолоди дня; і сховався Адам і жінка його від лиця Господа Бога між деревами раю. І покликав Господь Бог Адама і сказав йому: де ти? Він сказав: почув я голос Твій у раю, і злякався, тому що я нагий, і сховався (Бут. 3: 7-10).
Уявіть собі, яке померкнення розуму відбулося в Адама внаслідок порушення цієї заповіді! Що говорить він: почув я голос Твій у раю, голос мого Творця і Господа, і злякався і сховався. З Ким раніше вільно спілкувався і Ким жив Адам, Того тепер боїться і перед Тим тремтить. Це перший страх, який вселяється в людину, страх гріховний – не благодатний страх Божий, але страх бути викритим. Звідти походять і всі наші земні страхи, коріння яких – гріх. Бо до гріхопадіння людина постійно ходила під правицею Божою і не мала чого боятися, а ми маємо, нам є чого тремтіти, особливо, коли не йдемо за волею Божою, а йдемо за пожаданням наших очей.
Святі отці кажуть, що людина була створена замість тих ангелів, які були скинуті з небес разом із люцифером через гординю і виступлення проти Бога. І ось ця людина сама відчуває, що вона не може вже спілкуватися з Богом, як раніше, відчуває сама ту прірву, яка виникає між нею і Творцем.
І сказав: хто сказав тобі, що ти нагий? Чи не їв ти від дерева, з якого Я заборонив тобі їсти? Адам сказав: жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв. І сказав Господь Бог жінці: що це ти зробила? Жінка сказала: змій спокусив мене, і я їла. І сказав Господь Бог змієві: за те, що ти зробив це, проклятий ти перед усією худобою і перед усіма звірами польовими; ти будеш ходити на череві твоїм, і будеш їсти прах у всі дні життя твого; і ворожнечу покладу між тобою і між жінкою, і між сіменем твоїм і між сіменем її; воно буде уражати тебе в голову, а ти будеш жалити його в п’яту (Бут. 2: 11-15).
І тут я хотів би зупинитися і розглянути ці слова детальніше. Невже такою мала бути відповідь Адама?! Хіба так належало відповідати жінці?! Чи, можливо, ми наважимося міркувати, що Бог справді не знав про вчинок Адама і жінки його? Звісно, знав! Але милостивий Господь не поспішає засудити людину, але дає їй можливість покаятися. Але ні в Адама, ні в жінки його не вистачило духовної відваги дати відповідь за свій вчинок і покаятися, визнавши свою, кожний свою особисту провину: так, Господи, Ти наш Творець, але ми згрішили і тепер тремтимо і не сміємо показатися Тобі на очі, бо ми переступили Твою заповідь і каємося в цьому! Цього не відбулося!
Натомість Адам вказує на вину жінки, а жінка – на вину змія, тобто диявола. І тоді Господь, бачачи їхню нерозкаєність, привідкриває завісу предвічної ради Божої і говорить про покладену ворожнечу між жінкою і змієм, між насліддям її і слугами сатани, тобто говорить про народження Сина Божого від Пресвятої Діви Марії, Який зітре голову змія – людиноненависника-диявола.
Важливо, що людина, з огляду на свою плотську природу, отримує від Бога можливість покаяння, хоча й не використовує її в райському саду. Диявол же і слуги його, будучи духами і будучи закоренілими у своїй гордині, такої можливості не отримують, доля їхня вирішена навіки – вічне відлучення від свого Творця і Бога всіх.
Жінці сказав: примножуючи примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою. Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого; терня й осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву; у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся. І нарік Адам ім’я жінці своїй: Єва, бо вона стала матір’ю всіх, хто живе (Бут. 3: 16-20).
Ось тільки після гріхопадіння на сторінках Священного Писання жінка вже має своє ім’я і називається матір’ю всіх, хто живе.
І зробив Господь Бог Адаму і дружині його одяг шкіряний і одягнув їх. І сказав Господь Бог: ось, Адам став як один з Нас, знаючи добро і зло; і тепер як би не простяг він руки своєї, і не взяв також від дерева життя, і не з’їв, і не став жити вічно. І вислав його Господь Бог із саду Едемського, щоб обробляти землю, із якої він узятий. І вигнав Адама, і поставив на сході біля саду Едемського Херувима і полум’яний меч, який обертався навколо, щоб охороняти путь до дерева життя. Адам пізнав Єву, дружину свою; і вона зачала, і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа (Бут. 3:21-4:1).
Мабуть із радістю промовляла ці слова Єва, думала що Господь послав їй обіцяне, але породила людину-вбивцю.
На цьому я хотів би закінчити читання перших сторінок Священного Писання. Треба розуміти, що і піст у вигляді заборони їсти від дерева пізнання добра і зла, і покаяння, і сім’я, і Церква – основи їхні були покладенні ще в раю. Кілька тисячоліть людина жила в очікуванні пришестя у світ Сина Божого, Який показав їй дорогу, якою вона могла б повернутися до раю. Бо саме там наше місце, і створені ми для життя в раю. Душа наша важко зітхає, будучи відлученою від спілкування з Богом. Недаремно наш великий святитель Димитрій Ростовський у своєму вірші написав: “Седе Адам у дверей раю і плачишася, о раю сладкий мій раю!”
Усі ми своє земне життя повинні спрямувати до того, щоби стати на ту дорогу, яка приведе нас у рай небесний. Це, звісно ж, можливо лише, якщо знати, де шукати цю дорогу і мати дороговкази. А для цього читайте Священне Писання і живіть за словом його, і душа ваша буде спокійною, і, коли прийде час зустрічі з Богом, ви не скажете йому: я злякався і сховався від Тебе. Амінь!