Ми продовжуємо в церковних піснеспівах, у колядках, які мають насправді глибоко догматичний зміст, прославляти новонароджене Немовля – Господа нашого Ісуса Христа. І хоча вчора було віддання свята Різдва, Різдвяні святки тривають і ми продовжуємо радіти пришестю у світ Сина Божого.
Сьогодні Церква згадує Обрізання Господнє і вшановує пам’ять святителів Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської, і Петра Могили, митрополита Київського, Галицького та всієї Русі.
Якщо ми з вами поглянемо на подію Обрізання Господнього, то побачимо в ній велику мудрість промислу Божий. Адже обрізання Немовляті Ісусу, Який був Сином Божим, було непотрібним. Адже закон обрізання встановив Бог і заповів його звершувати через Авраама, про що ми можемо прочитати у Старому Завіті, а тому Ісусу Христу як утіленому Богові, Який, власне цей закон і встановив, не потрібно було виконувати його – Він стояв над Законом. Проте, як пояснюють святі отці, Господь обрізується для того, щоби показати, що Він прийшов у справжньому, такому ж, як у всіх нас, тілі, у справжній людській природі. Це дозволяє рішуче відкидати всі пізніші єресі, які стверджували, наче тіло Христостове було якимось примарним, відмінним від нашого, і розуміти та сприймати слова апостола про Первосвященика, Який, подiбно до нас, зазнав спокуси в усьому, крiм грiха (Євр. 4:15).
Водночас зі самого народження Спаситель виявляє слухняність Закону, щоби нас навчити ревно і ретельно слідувати Його вченню. Обрізання у Старому Завіті було праобразом нашого Хрещення. Старозавітня людина – людина плотська, тому через тілесний обряд звершувалося її посвячення Богові. Людина ж Нового Завіту – людина духовна і їй для посвячення Богові дане величне духовне Таїнство Хрещення. Про цю аналогію говорить богонатхненний Стефан, виступаючи проти законників: жорстокосерднi! Люди з необрiзаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духовi Святому (Діян. 7:51).
Окрім того у восьмий день від народження Богонемовляті було дано ім’я Ісус, що означає “Спаситель”, як і наказав увісні Йосифу ангел. Наречення Ісуса згідно юдейської традиції відбулося одночасно з Обрізанням, коли праведний Йосиф обручник і Пресвята Діва Марія, як сказано, принесли Його до Єрусалима, щоб поставити перед Господом (Лк. 2:22). Ось так, якщо коротко, можна розкрити зміст сьогоднішнього свята.
Та я хотів би звернути вашу увагу на постать святителя Василія Великого. Ось щойно ми звершили Божественну Літургію, укладену цим святителем. Це богослужіння звершується лише десять разів на рік – під час Великого посту, у Навечір’я Різдва Христового, у день свята Богоявлення і, зокрема, сьогодні – у день пам’яті святителя Василія Великого. На перший погляд може видатися, що Літургія святителя Василія Великого нічим не відрізняється від більш звичної Літургії святителя Іоана Золотоустого. Проте, якби ви зазирнули у священичий служебник чи архієрейський чиновник, побачили б чималу різницю між цими Літургіями, яка полягає у значно більших обсягах і особливій духовній глибині таємних молитов священнослужителя, притаманних Літургії святителя Василія Великого.
Власне Василій Великий не в останню чергу прославився своїм особливо побожним і духовним літургійним життям, будучи архієпископом Кесарії Каппадокійської. Так, імператор Валент, який був послідовником аріан, коли побачив, як звершує Літургію архієпископ Василій, збентежився і вжахнувся від того, що побачив святителя за престолом схожим на вогняний стовп, а всіх учасників богослужіння – на ангелів.
Василій Великий жив і служив у дуже непростий час, коли Церква піддавалася єритиками великій спокусі. Єритиків тоді було справді дуже багато, настільки, що у певний час здавалося, наче ось-ось істинне християнство загине, впаде у цьому двобою з єрессю. Послідовником саме правдивого й істинного християнського віровчення і був якраз Василій Великий. Він вистояв не дивлячись навіть на те, що аріани, які заперечували божественність Ісуса Христа, в той час перебували у милості і мали підтримку Римської влади. І завдяки святителю Василію, а також іншим, подібним до нього богословам і подвижникам, які у своїх письмових працях навчали правдивого богослів’я і викривали єресі, Церква вистояла й утвердилася на віка.
Народився майбутній святитель у 329 році, і можна тільки собі уявити скільки часу, скільки епох відділяє нас від життя і подвигу Василія Великого. Прожив Він недовге за нашими мірками життя – всього 50 років, але за цей час встиг зробити для Церкви дуже багато. Взагалі вся багаточисельна родина святителя Василія Великого була дуже побожною: його брати і сестри всі були при церкві – брати служили єпископами, сестра настоятельствувала в монастирі. Приятелем Василія Великого був інший великий святитель – Григорій Богослов.
Василій походив із багатої родини, але, звичайно, належачи до Церкви, розумів, що всяке багатство і розкіш – це лише примара земного життя, а спражній зміст людського буття є лише у вічності. Тому майбутній святитель ще змалку розпочав свій подвиг, був пустельником, установив особливий устав чернечого життя, за яким живуть монастирі і до цього часу тому. Він був прихильником спільного життя монахів і спільної власності, був проти того, щоби монахи володіли якимись приватними статками, відстоював простоту чернечого життя. Разом із цим він заснував при своїй єпархії, як можна сказати на сучасну мову, лікарня, де лікували всіх – навіть тих, хто зовсім не мав коштів на будь-яке лікування. Святитель дуже часто самостійно доглядав за хворими, чого не зустрінеш сьогодні не тільки серед єпископів, але й серед священиків. Цього на жаль уже давно не має, але в давній Церкві, християнські громади займалися таким соціальним служінням: допомагали вбогим, хворим, знедоленим. І ось сподіваюся, що ми ще повернемося до цього, бо актуальність такої праці Церкви аж ніяк не зменшилася, а хіба що зросла. А надихати нас повинен приклад святителя Василія Великого: священиків наставляти до праці, а мирян навчати допомагати один одному.
Особливо визначною постать святителя Василія Великого є для греків. Найбільше шанованим і найближчим до нашого серця з-поміж святителів є Миколай Чудотворець, а ось для греків це місце посідає саме Василій Великий. Подібно до святого Миколая він приходить до дітей і приносить їм подарунки, і отримує таку ж шану і прославлення від християн-греків.
Також, дорогі брати і сестри, сьогодні ми звершуємо пам’ять і нашого великого земляка святителя Петра Могили, митрополита Київського, Галицького та всієї Русі. Коли я лише ввійшов до храму, Ваш настоятель отець Василій наголосив, що храм цьогоріч відзначає своє 435-річчя. І ось, якщо би ми ці роки відняли від сьогодення, то разом із будівничими храму потрапили б в епоху життя і діяльності митрополита Петра Могили. Якраз наприкінці XVI століття в сім’ї православного молдавського господаря, який переїхав до Львова, народився майбутній святитель Петро Могила.
Для нашої Галицької землі святитель Петро Могила має неабияке значення і в історії нашого краю залишив він неабиякий слід. Хоч і був сам родом із Молдови, але проживав у Львові, і тут спонсорував будівництво Успенської церкви Львівським Ставропігійним братством, брав участь в її освяченні, у Львові таки у 1632 році був висвячений на єпископа і польським королем Владиславом IV був затверджений на Київську митрополичу кафедру. Саме зі Львова, з Галицької землі, митрополит Петро Могила вирушив до Києва, щоби там очолити нашу Українську Православну Церкву.
Уся діяльність святителя спрямовувалася на те, щоби піднести українське Православ’я. До свого єпископського свячення він був архімандритом Києво-Печерської лаври, очолював цей великий монастир і розвивав монашество. Перебуваючи ж на Київській митрополичій кафедрі, Він зумів упорядкувати всі головні церковні богослужбові книги: упорядкував Требник, який ми так і називаємо Требником святителя Петра Могили, Служебник, тобто впорядкував безпосередньо дві Божественні Літургії, ранню і вечірню служби, і взагалі цей святитель привів усе в нашій Церкві до єдиного порядку. До того часу духовенство служило по-різному, хто і як хотів, умів і знав, а тому праця святителя Петра Могили з уніфікації богослужбової літератури і самих богослужінь мала справді епохальне значення.
Окрім того, звісно, не можна забути, що святитель Петро Могила заснував у Києві перший університет європейського рівня і значення – Києво-Могилянську академію, якій пізніше було присвоєне ім’я її засновника. Це була слов’яно-греко-латинська академія, яка діяла за принципом кращих вищих європейських шкіл. І з цього ми бачимо багатогранність особистості святителя Петра Могили. До початку свого служіння Церкві, він устиг здобути освіту на Заході, пройти військову службу, взявши, зокрема участь у Хотинській кампанії під проводом гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного (який, до слова, також був уродженцем нашої Галицької землі). Усе це і багато іншого він устиг зробити і вже тільки потім очолив Українську Церкву. Як і Василій Великий, святитель Петро Могила прожив 50 років й упокоївся у ніч з 13 на 14 січня 1647 року. Ми повинні вивчати агіографію, досліджувати житія всіх святих, але нашими великими земляками нам належить цікавитися по-особливому і виявляти їм особливу шану.
В аспекті сучасності, на що звернемо увагу насамперед? Василій Великий звершував своє служіння в дуже тяжкий час для Церкви, у час випробувань, у час боротьби з диявольською брехнею. Митрополит Петро Могила також пастирював у дуже непростий час, але подвійно непростий: і для Православної Церкви, і для Української держави. І ми з вами, дорогі брати і сестри, живемо в дуже непростий час. Усі ми свідомі цього і деколи навіть аж надто віддаємося цим тривожним думкам. Але ж ми бачимо, що ці великі мужі Церкви вистояли, вистояли тоді, коли здавалося поразка неминуча, але вони вистояли в цій борні за істину і перемогли. Що ж ми? Нам зовсім нема навіть як рівнятися з цими великими подвижниками, з цими стовпами віри, але поміркуймо: чи своєю тільки силою перемогли вони видимого і мисленного ворога? Аж ніяк! Господь привів їх до цього! Тому й ми, якщо перебуваємо з Богом, недаремно надіємося на нашу перемогу. Ми вистоїмо, тому що боремося за свободу, даровану людині Самим Богом, і за правду! З нами правда, а тому з нами Сам Бог! І, як ви чули в сьогоднішній особливій молитві за Україну, Господь переможе за нас.
Якщо хочемо бути справжніми християнами, то ми не можемо сприймати лише якісь зовнішні ознаки тих церковно-історичних подій, які святкуємо. А тому, святкуючи Різдво Христове, ми повинні задумуватися над значенням цієї події в історії людства, у світовій історії, над її значенням для нашої душі. Відбувається примирення землі з небом і глибокий богословський сенс вкладений у слова ангельські: слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління! (Лк. 2:14). Це слово “мир” має дуже велике значення у світлі Христового народження. Спаситель приніс зі собою вищий духовний мир, а тому небезпідставні наші молитовні сподівання отримати в дар від Богонемовляти Ісуса довгоочікуваний мир на нашій землі. Вірмо, він неодмінно настане, а те зло, яке прийшло на нашу землю, воно поїсть само себе.
Щоби переконатися в цьому не треба багато зусиль. Ось серед вас є люди, які прожили довгий вік і бачили і могутні держави, і могутні імперії, і могутніх правителів, яких здавалося нічого і ніхто не подолає. Але прийшов час і все розсипалося в одну мить, і цих правителів уже немає, і пам’ять про них зникла, а якщо і є якісь спогади, то вони містять в собі мало позитиву.
Так само прийде час, коли ми з вами святкуватимемо перемогу свободи, перемогу добра, перемогу правди, коли на нашу землю прийде мир. Він прийде неодмінно! Але не чекаймо манни з неба: кожний повинний робити для цього все, що в його силах, а крім цього – посилено молитися. Слова наших молитов повинні бути глибокими і вдумливими – не просто десь-колись щось прочитати, а щодня вранці, вдень і ввечері ставаймо на молитву, молімося у храмах, молімося за Україну, за героїв, які захищають нас на передовій. Адже далеко не всі, як бачите (і я на цьому постійно наголошую!), викликаються захищати Батьківщину, не всі здатні свідомо піти в ту зону так званої антитерористичної операції, а фактично – війни, розв’язаної проти України Росією. А вони, ці герої, йдуть! І ми не маємо права забувати про них у молитві.
Багато хто ставить перед собою, перед політиками і духовенством (як мені відомо, навіть перед нашим Патріархом) таке питання: для чого туди йти, що там захищати, якщо ті люди не хочуть бути в Україні? Патріарх відповідає дуже мудро: треба йти туди і захищати там Україну, щоби не довелося потім її захищати на Галичині. У цьому є правда й істина, бо ворог зупиниться там, де ми його зупинимо, де ми скажемо йому зупинитися. Адже саме так було на Євромайдані, який став точкою відліку історії нової України. І не розчаровуймося, не знаходячи, можливо, цієї нової України довкола себе, бо вона найперше народилася у нашій свідомості і наших серцях. Свобода є дар Божественний і великий і відстоювання її є справа священна.
Нехай у цьому, дорогі брати і сестри, нам допоможе Христос Бог, Який народився в убогому вертепі і прийшов у світ, щоби всіх нас спасти і відкрити для нас небеса. Амінь!