Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 25-ту після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангельське читання дає нам можливість по-християнськи поглянути на суть багатства і ставлення людини до цього багатства.

Як і дві тисячі років тому, сьогодні цей Євангельський уривок не втрачає актуальності. У цій притчі Христос дуже правдиво показує долю у вічності безумного багатія, який, як сказано, збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє (Лк. 12:21). А доля такої людини сумна і невтішна: у час смерті все майно, в якому вона вбачала сенс і смак життя, втрачає будь-яке значення і не може полегшити її долю у вічності.

Відвічне питання: куди подінеться багатство, кому воно дістанеться, кому допоможе? Нащадкам? Можливо, але й вони не заберуть його зі собою в інший світ.

Що справді важливо зрозуміти нам із цієї притчі, так це те, що за все потрібно дякувати Богові, все, що ми набуваємо в житті, потрібно сприймати, як щедрий дар Божий. Якщо подивитися на наше сучасне суспільство, то про багатьох людей, навіть наших знайомих, можна говорити, як про духовних злодіїв. Що це означає і що я цим хотів сказати? Нехай вас не бентежать мої слова. Святитель Миколай Сербський у проповіді на сьогоднішнє Євангельське читання говорить, що злодій – це не лише та людина, яка бере не своє, але й також та, яка у собі вбачає заслуги щодо набуття багатства, яка не дякує Богові за отримані блага.

Філософія сучасної людини поставляє у центр буття саме людину з усіма матеріальними благами, а не Бога. Таким чином від самого початку ми маємо геть хибні життєві орієнтири. Матеріальний світ привабливий для нас, не випадково ж і не даремно Христос розповідає цю притчу. Господь, зауважмо, дуже влучно тут наголошує на відвічному зв’язку людини з Богом, залежності від Бога. Христос говорить про рясний врожай; багатій зрадів цьому, як якійсь особистій заслузі, не подумавши навіть, що це від нього не залежало, що це у владі Самого Творця. Адже ми можемо як завгодно трудитися, але без благословення Божого доброго врожаю нам не отримати. Те ж саме справедливо й у всіх життєвих ситуаціях.

На жаль дуже багато речей здатні відволікати нас від вічних істин і від духовного життя. Злодій не спиняється на одній крадіжці, він іде і далі бере те, що йому не належить. Багатію також завжди мало, він пране примножувати свої статки постійно. Так само і в нас одна невдячність Богові породжує наступну і наступну невдячність. Варто одного разу злегковажити думками про долю у вічності і вже дуже не просто привести себе до нормального духовного стану.

Христос не одноразово у Своєму Благовісті торкався теми багатства. Пам’ятаємо притчу про багатія і Лазаря, знаємо слова Спасителя, що легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому ввійти до Царства Божого (Лк. 18:25). Саме багатство – не вирок, не зло. Це таке ж випробування, як і багато інших, що їх ми зустрічаємо на своєму життєвому шляху. Багатій людині завжди потрібно себе зупиняти на цій думці, не так безумно ставитися до свого багатства, як це робив багатій зі сьогоднішнього Євангелія, їй треба завжди пам’ятати, що все, абсолютно все, що нас оточує, що ми бачимо довкола себе, має свій початок і має свій кінець.

Брак духовності, дорогі брати і сестри, брак духовності – велика проблема сучасності. Можливо, дорогі брати і сестри, в нас не було б усього того, що ми зараз переживаємо, якби духовність панувала в наших серцях, у серцях багатих людей, у серцях сильних мужів віку цього; якби вони не крали в Бога й у ближнього, а дякували б за все і вміли служити. Якби це все було так, я вірю, що не тільки наше українське суспільство, але й людство всієї планети жило б зовсім іншим життям.

Кажуть, добру, гідну смерть потрібно заслужити. Безумними є ті люди, які кажуть, що краще померти несподівано, зненацька, щоби не мучитися, не хворіти і не страждати. Це не так! Смерть – це наше багатство, тому що через неї ми переходимо до зовсім іншого життя – вічного блаженного життя зі своїм Творцем. А терпіння тут, у земному житті, це якраз шлях до того, щоби вічність наша була воістину блаженною.

Отже, думаючи про вічне, дорогі брати і сестри, багатіймо духовно, багатіймо в Бога, щоби радісними предстати перед Його світлосяйним лицем і оселитися в оселях небесних. Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі у неділю 25-ту після П’ятидесятниці, 30 листопада 2014 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

print the material
Accessibility menu
Contrast settings
Font size
Letter spacing
Line height
Images
Font
Reset the settings