Перш за все я хотів би всіх вас привітати із днем вшанування Почаївської ікони Божої Матері, яка сьогодні у вигляді цього прекрасного списку також присутня й у нашому храмі і розміщена на тетраподі в його центрі.
Уже звично, мабуть, для усіх нас спільно, соборно молитися у цей день і святкувати цей день у вашому Введенському храмі селища Брюховичі. Але, все ж таки, кожного разу ми святкуємо цей день по-особливому.
Звісно, нам належить згадувати події, які пов’язані з цією іконою Божої Матері. Усі ми чудово знаємо, що зовсім неподалік, лише у двох годинах їзди, знаходиться наша велика українська святиня – Успенська Почаївська Лавра, – де й зберігається чудотворний образ Божої Матері. Ми неодноразово чули кант до Богородиці Почаївської і ваш отець-настоятель, вітаючи мене у цьому храмі, процитував знаменні слова цього піснеспіву про те, що Пресвята Богородиця кулі вертала, турків убивала і монастир врятувала. Але за молитвою кого це сталося? За молитвами великого подвижника преподобного і богоносного отця нашого Іова Почаївського, який зійшов на стіни обителі, підніс руки до неба, благаючи заступництва Божої Матері, і Вона прийшла на поміч. Так само, знаймо і вірмо, до нас Божа Матір приходить і приходитиме на поміч, якщо тільки ми з любов’ю і смиренням будемо звертатися до Неї.
Ви чули сьогодні слова апостольського читання, сказані про Ісуса Хрста: упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, i смерти хресної (Фил. 2:8). Говориться про упокорення і слухняність, а є ще й споріднене з цими поняттями слово – смирення. Адже тільки смиренна людина може перебувати у послусі і недаремно кажуть про монахів, що найбільше ченець повинен зберігати і ревно виконувати свій послух. Але це стосується не тільки ченців, але й мирян – усіх християн. Бо чим же життя православного християнина-мирянина може відрізнятися від чернечого життя? Тільки тим, хіба що, що ченець подвизається у монастирі, а миряни подвизаються в миру, у повсякденному своєму житті, але і там, і тут без послуху, а отже без смирення успіху неможливо досягнути.
Втілення Другої Особи Прсвятої Тройці стало можливим лише внаслідок безмежної любові Божої і Його великого, як вже згадувалося, упокорення. Але водночас велике значення мало і велике смирення Божої Матері, яка промовила до архангела: Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм (Лк. 1:38). Таким чином Діва Марія явила себе готовою виконувати послух, а не такою, яка прагла б шанування, тобто показала Себе достойною вмістити Невмістимого Бога. За інших обставин втілення Сина Божого було б неможливим.
Хоча слід сказати, що даремно інші християни навчають про те, що Божа Матір не потребувала спасіння, що була непорочно зачата і не мала на Собі печаті першородного гріха. Це не так! Пресвята Богородиця, як і ми з вами і всі ті покоління, які вже відійшли і які ще прийдуть, потребувала спасіння, яке приніс у світ Ісус Христос. Вона вирізнялася чистотою тіла і душі, але народжена була від своїх батьків Іоакима й Анни звичайним чином. Чому ж так прославилося ім’я Її серед усіх народів? Тому що Бог обрав Її Своїм вмістилищем. А про це Сама Богородиця каже: зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо зглянувся на смирення раби Своєї (Лк. 1:47-48). Отже бачимо, що в основі спасіння, і всього людства, і нашого особистого, лежить смирення.
Скажу також і про інше. Багато хто задає сьогодні питання: чому ж ми такі, наче розслабленні, чому ми не захищаємо як слід свою землю – втратили Крим, воюємо на Сході? Але якщо такі запитання ми задаємо собі, чи хтось інший задає їх нам, то заперечуйте і відкидайте це і в собі всередині, і в тих, хто вам це говорить. З нами Бог і з нами буде перемога. Чому з нами Бог? Тому що з нами правда, тому що ми не порушуємо Божого закону, а навпаки сповна виконуємо закон Євангельської любові. З іншого боку очевидно, що ті, хто на нас пішов війною, не можуть називатися не тільки православними, але й узагалі будь-якими християнами. Бо християнин, людина, що живе Євангельськими істинами, так не чинить і чинити не може.
У цих людях панує дух гордості, противлення Закону Божому, Євангельському Писанню, вони не згідні з тим, чого вчить нас Господь Ісус Христос, хоч і вдягнені у маску благочестя. Їм наче мало Євангелія і вони шще вигадують свої власні релігійні ідеології. Саме наслідком таких вигаданих ідеологій є наболілий “Рускій мір”. Як зрозуміти, чи є це щось добре, чи ні? Варто поглянути лишень якими методами втілюють цю ідеологію в життя, ціною яких жертв насаджують її! Як бачимо, нічого спільного з Христом тут нема.
Історія вже знає подібні випадки. Адже ще раніше придумали, що Москва – це “Третій Рим”; потім Москва була “Святою Руссю”, але ось тільки бувала вона різною: і святою, і не святою. Тепер придумали “Рускій мір”, та розуміймо, що корінь і суть всіх цих речей однаковий. Недаремно Київ називають другим Єрусалимом. Єрусалим ніколи не хотів і не шукав влади, він завжди асоціювався з якимись духовними пошуками і пориваннями. А “Рими”, і перший, і другий, і третій, – усі вони хотіли і продовжують хотіти і шукати влади. Ви добре знаєте, хто зараз має цю владу і від кого все це зло походить. Знайте, що доля їхня плачевна, бо це неблагочестива влада, дивольська влада, яка панує за допомогою маніпуляцій та ідеологій, в яких немає Христа, навіть спомину про Нього. А будь-яке діло, де нема Бога, загине.
Тому, дорогі брати і сестри, ми повинні дуже чітко усвідомлювати зміст цієї нашої боротьби. І не треба боятися нам, навіть якщо наші воїни гинуть. Вони віддають свої життя за нас із вами – це великий подвиг, бо він освячений Євангелієм і словами Христа: немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15:13). Звичайно, людське серце, серце справжнього християнина, не може так просто прийняти це. Особливо, серця матерів, які втрачають своїх дітей. Нехай же всі шукають утіхи в Бога, бо Він Благий і Чоловіколюбець. Не нарікаймо, що наші сини йдуть на Схід воювати. Про це наш Патріарх говорить так: краще нехай діти наші поїдуть туди і повернуться з перемогою, аніж чекати, поки сама війна прийде сюди, на наші землі.
Ми, дорогі брати і сестри, у нашій українській історії маємо великий приклад заступництва Божої Матері: коли монахи і простий люд уже нічого не могли вдіяти, Вона прийшла їм на поміч і відвертала від монастиря всі снаряди ворога. Ми своїм людським раціональним розумом не можемо збагнути цього чуда, але маймо віру в душі, що кулі і сьогодні повернуться від нашої землі і вразять підступного ворога, повернуться так, що ми навіть цього не встигнемо помітити. Як зникає дим, так зникнуть диявольські підступи наших ворогів, розвіється як попіл на вітрі все це зло.
Будемо вірити і просити про заступництво Божу Матір. Нехай же Її покров перебуває повсякчас над цим храмом, над цим селищем, над нашим Львовом, над усією Галицькою землею і над усією Україною. Амінь!
ПРОПОВІДЬ >>>