Дорогі брати і сестри! У сьогоднішньому апостольському читанні є такі слова: вiдплата за грiх – смерть, а дар Божий – життя вiчне (Рим. 6:23). І ці слова напряму стосуються сьогоднішнього Євангельського читання, бо всі апостольські і Євангельські читання одного дня мають свій смисл і значення і об’єднюються за своєю головною думкою.
Отже, якщо апостол нам наголошує на згаданому, то що подібного, відповідного цьому, ми знаходимо у сьогоднішньому Євангельському читанні? Відплата за гріх – смерть – цих слів ми не знаходимо у Євангельському читанні цієї неділі. У Євангелії ми чули, як Ісус приходить до Капернаума, де Його зустрічає сотник, офіцер римського війська, і благає Його про зцілення свого слуги. І навіть більше цього: сотник вірить у надзвичайну силу і владу над людьми Христа Ісуса, тобто фактично визнає Його Господом. І Христос, збентежений на перший погляд вірою цього сотника і його турботою про свого слугу, прославляє віру цього чоловіка.
Отже, таким чином, ми бачимо головний зміст, головну думку цього євангельського уривку – це віра. Віра для людини є і має бути всім. Якщо немає віри, то це означає, що людина немає у житті вірного орієнтиру. Ми, звісно, можемо говорити про мораль, про права людини, про закони совісті і ще багато чого, що придумала епоха Відродження і течія гуманізму, яка була цілком антропоцентричною і поставила у центр буття людину, а не Бога. Але правда в тому, що без віри людина втрачає глибину своєї природної сутності, сутності, що шукає зв’язку зі своїм Творцем. Якщо немає віри, немає духовного життя, то що ж є замість цього? Місце це у людській душі порожнім бути не може, і якщо нема віри, то є безвір’я і гріх. А якщо є віра, то є праведне життя, духовне життя і є спасіння і життя вічне з Богом. Людина без віри може говорити прекрасні слова, бути філософом і оперувати категоріями добра, але не маючи віри з гірчичне зерно, підпадає під слова апостола “за гріх – смерть”.
Віра – понад усе для християнина, це зміст усього життя. Як можна зобразити віру? Якщо наше життя ми називаємо, брати і сестри, дорогою до вічності, то віра наша – це посох, що допомагає нам долати цей шлях. Знаємо ми, що подорожуючі беруть зі собою у походи спеціальне спорядження і зокрема палиці, знаємо, що старші люди мають потребу у пососі, на який могли б опертися, ось і я тримаю в руках жезла – всім цим символічно можна зобразити віру нашу. Бо, як посох, так і віра допомагає нам здійматися на вершини, йти шляхом духовного сходження, а коли й навіть перечіпемося через якусь спокусу, то саме віра допомагає нам встояти на ногах, а коли навіть і впадем – допомагає підвестися.
Охоронцем правдивої віри є Свята Церква. Тому ми і стоїмо тут, у храмі. Не просто стоїмо і молимося, але молимося з вірою. І, як риба гине, коли дістануть її з води, як плід, зірваний чи викопаний, в’яне, так і людина, відірвана від Церкви і позбавлена віри гине, ще будучи живою.
Зараз, попри свободу віросповідання, не стає модним бути віруючою людиною. У світі все більше секуляризації, відходу від Бога, зростання ваги всього матеріального. Особливо яскраво це проявляється у зовсім молодих людей, в яких максималізм і норов зашкалюють, а любов до всього земного є дуже великою. Тому природно, що ми тривожимося у своїх серцях за майбутнє нашої християнської віри. Але не біймося, пам’ятаючи слова Христові про те, що багато злого є у світі, але послідовникам Його нема чого тривожитися, бо Він переміг цей світ воєю любов’ю і Жертвою (пор. Ін. 16:33).
Згаданий же сотник – Євангельський приклад для наших командувачів війська, які ведуть у бій юнаків-солдатів. Подивіться, як він турбується за свого слугу, прохаючи про його зцілення, і зазначає при цьому: кажу одному: іди, і йде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби це, і зробить (Мф. 8:9). Тобто з одного боку є строгість і дисципліна, як і належить цьому бути в армії, але з іншого боку є й піклування про підлеглих.
Від слова “віра” походить таке слово, як “довіра”. Якщо ми не маємо довіри один до одного і віри один в одного – ми можемо бути переможеними, а розірвати цю єдність між нами може тільки гріх. Якщо ж матимемо віру і довіру – будемо єдині, а отже – непереможні.
Тож будемо, дорогі брати і сестри, мати тверду і непохитну віру, на яку зможемо спертися, навіть якщо буде дуже важко. Подорожуючий не бере в дорогу чогось надмірно багато, а лише необхідне, щоби зробити легшим для себе свою подорож. А якщо наше земне життя це дорога, дорога від народження до переходу у вічне життя, то навіщо нам зайвий тягар? Віра також нелегка ноша і це є випробовування наше, але це – тягар духовний. Якщо ми і випробовуємося у житті, то тим самим і очищуємося, і людина, що має віру у серці, не гине і всі випробовування, всі нещастя життєві долає, бо знає, що її чекає вічне і безкінечне життя і блаженство. Тому пам’ятаймо завжди слова апостола, який повчає нас, що вiдплата за грiх – смерть, а дар Божий – життя вiчне. Амінь!