Перш за все я хочу подякувати отцю-настоятелю та вам, парафіянам цього храму, за те, що вже третій рік поспіль у третю неділю після Святої Пасхи я маю можливість у славному місті Золочеві у цьому величному храмі разом з усіма вами соборно звершувати Божественну Літургію.
Щороку, відвідуючи з Архіпастирським візитом ваш храм і загалом вашу парафію, я бачу як все навколо змінюється, бачу працю настоятеля і громади, бачу, як квітне ця парафія. Навіть попри всі ті події, які сьогодні відбуваються в нашій державі, на ваших обличчях я бачу радість і, думається мені, що це та благодатна радість, яку черпаєте ви зі Світлого Воскресіння Христового.
Християн повинен бути оптимістом, він не може на себе накладати печать суму і відчаю, хоча й у цей день, сьогодні, коли ми звершуємо Божественну Літургію, приносимо безкровну Жертву, у нашій державі триває жолоба за загиблими в місті Одесі. Звичайно, що у всіх наших молитвах, усіх наших проханнях до Воскреслого із мертвих Христа Спасителя найперше йдеться про спокій, мир і злагоду у нашій державі, у нашій країні, яку ми всі так любимо. І за це ми сьогодні молилися, молитимемось, можливо, завтра і післязавтра. Але ж повинні молитися повсякчас, у всі дні життя нашого!
Сьогодні Церква Православна звершує пам’ять святих праведних Йосифа Аримафейського і Никодима, а також святих жон-мироносиць. Ми з вами продовжуємо святкувати подію Воскресіння Христового, того славного Воскресіння, яке дає надію, утверджує у вірі на вічне життя нас самих, а також і всіх тих, хто вже відійшов від нас.
Звичайно, всі ми усвідомлюємо, що у певний визначений час перейдемо поріг вічності; всяка людина, народжена на землі, у землю повернеться. Зі Старого Завіту і з Нового Завіту ми маємо декілька прикладів коли смерть не торкалася людини або ж людина визволялася від її пут. Так смерті не зазнав пророк Ілля, не зазнав смерті Енох – вони були забрані на небо Богом. Відомо нам, що Христос піднімав людей із мертвих: Ним був воскрешений син наїнської вдови, за тиждень до Своїх страждань і славного Воскресіння воскресив Він праведного Лазаря, що чотири дні вже лежав у гробі.
Але Лазар не переміг смерть самотушки і, навіть будучи воскрешеним, у свій час все одно помер. Христос же, воскреснувши силою Свого Божества з мертвих, більше вже не помирає і смерть не володіє над Ним. Так показано нам, що в кінці віку смерть буде остаточно зруйнована, вона вже не матиме жодної влади і сили, коли за повелінням Божим воскреснуть всі померлі від початку віків. У той час держава і влада смерті буде припинена і знищена остаточно.
Це є основа нашої з вами віри. Тому, коли ми святкуємо Воскресіння Христове, кожного року ми це свято нам належить по-новому і більш глибоко для себе осмислювати. І святкуючи так радісно і піднесено це свято, ми повинні найперше радіти від того, що всі ми отримали надію на вічне і блаженне життя зі своїм Творцем.
Чому ж Церква у цю неділю вшановує пам’ять двох праведних мужів – Йосифа і Никодима – і жон-мироносиць, імена яких нам подає Святе Євангеліє і Передання: Марія Магдалина й інша Марія, також Марія і Марфа, сестри Лазаря, Сусанна, Саломія, Іоанна. До цих мироносиць і послідовниць Христових належало й багато інших жінок, імена яких нам достеменно не відомі.
Але що тут є важливо: чому саме після Фоминої неділі, яку ще називаємо неділею Антипасхи, церква вшановує пам’ять святих жон-мироносиць? Ви пам’ятаєте, що Фома не повірив одразу у Воскресіння Христове, і коли сам отримав змогу побачити Спасителя і торкнутися ран Його своїми пальцями, тоді тільки повірив у це. Та й, власне, скільки ми чуємо у Євангелії не повірили, не повірили, не повірив. Багаторазово лунають ці слова, які констатують той сумний факт, що ученики не вірили у Воскресіння з мертвих. І це ж при тому, що Христос навчав святих апостолів, подавав їм науку, Він говорив їм, що, хоч і постраждає і помре, але на третій день Воскресне. Апостоли знали про те, що Христос Воскресне, їм була відкрита ця велична тайна і їм належало вірити, свято вірити у це і чекати цього, але вони розбіглися хто куди, поховалися і не чекали нічого. А у цей же час жони-мироносиці, ті жінки, які повсюди ходили за Христом служачи Йому й апостолам, яким не було відкрите величне, яким, по суті, не було на що чекати, безстрашно і віддано йшли до гробу Ісусового.
Ви пам’ятаєте, мабуть, що першою до гробу прийшла Марія Магдалина; вона стояла і плакала біля гробу. І ось Сам Христос приходить до неї і кличе її: Маріє! Ось так Спаситель відповідає на щиру любов до Нього.
Звичайно, що ми повинні думати, біля гробу разом з іншими жінками була й Божа Матір, Вона не могла полишити гробу Свого найулюбленішого Сина. І на Її любов Бог також відповідає і втішає Її серед неймовірного суму, в якому Діва Марія перебувала після смерті Свого Божественного Сина. Це оспівує пасхальний піснеспів: Ангел звістив Благодатній: “Чистая Діво, радуйся”, і знову мовлю: “Радуйся, Твій Син воскрес на третій день із гробу”.
Найбільша заслуга жон-мироносиць в тому, що вони без жодних сумнівів прийняли звістку про Христове Воскресіння. Ця віра, що жила в їхніх серцях, і любов до Христа Спасителя були запорукою того, що вони не розійшлися, коли побачили весь той жах, який відбувався на Голгофі, вони не розбіглися, але навіть померлому Ісусу, що спочивав у гробі, продовжували служити. Зауважмо, що в історії всього людства, над усіма державами, царствами й імперіями, над усіма війнами і протистояннями, які тривають, які були, і, не доведи Боже, можливо ще й будуть у цьому світі – над усім цим стоїть образ жінки, яка все умиротворює і все перемагає своєю любов’ю.
Тому в цей день я перш за все вас, дорогі матері і сестри, вітаю зі святом жінки-християнки, жінки-мироносиці, і, звертаючись до вас, закликаю, щоби ви не переставали молитися за наш народ, за нашу державу і країну, щоби ви не переставали молитися зі сльозами любові і всепрощення за мир і спокій в нашій державі, бо ваша молитва є сильною, вона є впевненою, твердою, могутньою і буде почута Богом!
Подивіться на образ цих жон-мироносиць. Вони стоять з посудинами мира, яке в не лише є пахучою рідиною, але й символізує мир і спокій. Ви подивіться тільки, скільки в історії християнської Церкви було святих рівноапостольних жон, які проповідували Христа, які втихомирювали бурі і всякий неспокій цього світу. Першою спадає на думку свята рівноапостольна княгиня Ольга. Вона часто тепер зображається із храмом такою втілюючою у своїй особі владу, похмурою інколи, твердою правителькою Київської держави. Але в давній Церкві, у ще тій далекій Київській державі, коли тільки-тільки Ольгу проголосили святою, її зображали з посудиною мира і на іконах підписували: Архонтиса русів, мироносиця Русі; її зображали з посудиною мира в руці.
Багато було таких жінок-християнок в історії Церкви; вони безстрашно проповідували Євангеліє, свідчили про Христа і перед суддями, і перед правителями і перед мучителями своїми. Хіба не переможно рівноапостольна Марія Магдалина постала перед імператором Тиверієм і, подарувавши йому яйце, що стало символом Воскресіння Христового, свідчила про нездоланність вчення Христового і Христової Церкви!
Істина і правда, вони є єдині, і якщо ми зараз також стоїмо за правду, то повинні знати і вірити, що переможемо, бо Христос є Істина, а Бог – непереможний. Стояти нам треба і молитися треба, любити треба Бога, один одного і Батьківщину свою такою любов’ю, якою любили жони-мироносиці Христа. Нам потрібно навчитися вірності і відданості від цих жінок, які були всім серцем своїм відданні Христу Спасителю.
Якби ми всі без винятку, хто тільки називають себе християнами, виконували все, що заповідано нам у Святому Євангелії, то не тільки не мали б всього того зла, що є зараз між нами, не тільки б не мали цих міждержавних протистоянь, але й ми, можливо, і самих кордонів не мали б, а жили би в мирі, спокої і любові, придбали б Царство Небесне на землі. Але так не є і, на жаль, не може бути, про що і Сам Христос сказав, що дорога спасіння є терниста і для того дані нам випробування, щоби ми, наче метал у горнилі, очистились і наслідували вічне блаженне життя.
Я разом із жінками вітаю також і чоловіків і бажаю, щоби чоловіки уподібнювалися до сміливих Йосифа і Никодима, які не побоялися відкрито прийти до правителя, попросити і поховати тіло Ісусове. А жінкам, звісно, бажаю бути подібними до святих жон-мироносиць і пам’ятати, що це ваш день, день жінки-християнки, день мироносиці.
Я, дорогі брати і сестри, впевнений, що всі ці труднощі ми переможемо. Людина в житті своєму постійно повинна робити той чи інший вибір. Дуже часто вона робить не лише свій особистий вибір, але й вибір вирішальний для долі всієї держави, свого рідного народ, і нас через кілька тижнів чекає саме такий вибір. Нам треба проявити мужність, сміливість, поміркованість, нам потрібно твердо і рішуче проявити свою громадянську українську позицію. Нам потрібно обрати президента, який зможе повести нашу країну, утвердити в ній мир і спокій. Це все залежить від нас, від кожного з нас.
Нам потрібно проявити також і свою християнську свідомість, а християнська свідомість – це духовність, а духовність – це відповідальність. На чолі всякої справи, а тим більше на чолі держави повинні стояти духовні провідники, які мають бути відповідальними за справу, до якої викликаються, відповідальними за долю держави і її народу. які здатні будуть служити, як Христос служив людям, кажучи: “Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити” (Мф. 20: 28). Провідник нації повинен служити народові, бо служити народові для нього означатиме служити Богові. На цьому я хочу сказати “Амінь!” для того, щоби ви мене правильно зрозуміли, що наша християнська позиція повинна бути задекларована у нашому свідомому виборі. Дуже часто людина в житті робить вибір, але не слухає при цьому Бога. Так ось кажу вам, що потрібно слухати Бога.
Нехай над усіма нами запанує мир, спокій і тиша! Такою нехай буде ця тиша, якою була вона у святу Великодню ніч, коли востав Христос із гробу і засяяло нам світло життя. Амінь!