Дорогі брати і сестри! Євангельське читання цієї неділі розповідає нам і свідчить про головну заповідь Закону Божого: любов до Бога і до ближнього. Допоки стоятиме цей світ і буде в ньому проповідуватися Слово Боже, Священне Писання, Святе Благовістя, доки з амвону буде звучати воно із вуст священиків, доки житиме воно у серцях віруючих людей – це слово Боже буде про любов.
Мабуть ви й самі у своєму житті не раз переконувалися, що це справді головна заповідь Божа, на якій все засновано. Сказано, що Бог є Любов. Тому ніщо не матиме ніякого значення, якщо у нас самих не буде цієї любові до Бога і до ближнього, бо тоді у нас в душах не буде Бога.
Ви можете сказати: “А хіба ж це так важко жити у любові, виконувати цю заповідь? Хіба ми не любимо Бога, не приходимо до храму на молитву? Хіба ми не любимо свого ближнього, своїх родичів, батьків, братів, сестер?” Так, на перший погляд все це рутинно і просто. Але чи справді діємо ми за законом любові, чи йдемо за голосом Христа, чи це проста звичка, простий прояв доброго виховання?
Ось наче все це ми виконуємо, все це не є так важко, але чомусь таки цей законник приступає до Христа і запитує в Нього: “Що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне?” (Лк. 10, 25) Чому? Бо водночас, дорогі брати і сестри, поруч зі всією удаваною легкістю виконання цієї заповіді Божої, ми констатуємо як навколо, і навіть всередині нас самих, любов висихає. Люди дуже часто стають байдужими один до одного, найрідніші люди, розпадаються сім’ї, брат не спілкується з братом, сестра із сестрою, і це все стає звичним буденним явищем у нашому житті.
Ми інколи цьому навіть і не надаємо значення. Якщо дізнаємося про щось подібне, осуваємо себе від цих справ, не допомагаємо людям помиритися і повернути любов у їхні взаємини.
Тому слід зауважити, що Господь Ісус Христос про любов до Самого Бога і до ближнього свого говорить зовсім не так, як ми це розуміємо. Я наведу вам приклад із прологу, який читається 12 вересня, де йде мова про праведного мужа святого Євлогія, який будучи великим вченим, маючи великий статок, роздав убогим все своє майно. Він вирішив, що таким чином проявить любов і милосердя до тих, хто потребує матеріальної допомоги. Одного разу, коли він ішов вулицею, то побачив убогу скалічену людину, чоловіка, який навіть мало схожим був на людину, бо не мав рук і ніг. І що зробив Євлогій? Він пішов далі милосердного самарянина із притчі: взяв цього бідолаху на руки і заніс до свого дому, і прийняв для себе рішення, що допоки житиме на цьому світі і житиме цей убогий фізично знищений чоловік, доти він допомагатиме йому і піклуватиметься про нього.
Минав час, Євлогій служив цій нещасній людині, годував її, вдягав, в прямому розумінні носив на руках, розмовляв із нею, але з часом диявол почав вселяти у серце його думки: “Навіщо я на себе наклав таку відповідальність і тягар? Можливо, мені слід було відмовитися від цього чоловіка, якому я й так уже багато допоміг?” Але святий не слухав цих думок, і тоді диявол почав вкладати злі думки також і цьому чоловікові, і він почав докоряти Євлогію: “Не треба мені твоєї допомоги. Я хочу піти з цього світу, бо це не життя. А ти робиш все не заради мене, а задля своєї вигоди. І в такому стані, мало не ненависті один до одного, вони перебували протягом певного часу.
Усе це зупинив преподобний Антоній Великий, з яким спілкувався Євлогій. Антоній, як прозорливий пустиножитель, розкрив Євлогію всю суть його життя, мотивацію вчинків і природу думок і дав йому зрозуміти, що всі ці навіювання є від диявола.
І ось прийшов час смерті для цих двох людей. Першим помирає Євлогій, і цей чоловік, якому, хоч він звісно і не знав цього, залишалося жити лише три дні після смерті Євлогія, впав у надзвичайний покаяльний настрій, гіркими сльозами плакав за Євлогієм. І через три дні він також помер. Обидва померли, але любов зуміли повернути.
Це, дорогі брати і сестри, вам приклад із житія святого Євлогія для того, щоб ви розуміли що таке є справжня любов. Якщо ця любов терпить і випрубовується, то це є справжня любов. Любов “не тому що” і “не для того, щоб”, а любов як стан душі і основа світогляду.
Але в нашому житті таких випадків трапляється дедалі менше. Жаль, що не розуміємо ми, що це легкий шлях до спасіння, бо заради виявленої і збереженої любові до Бога і ближнього, виявленого милосердя, Господь, можливо, простить всю безліч гріхів наших.
І Господь посилає нам ці можливості у великій кількості. Адже дуже часто нам доводиться доглядати за нашими старенькими батьками, прикутими до ліжка старістю і недугами. І що ж тоді? Нарікаємо на життя, сердимося на себе і на них, перебуваємо у злості. Але приходить час і цих людей, наших найрідніших, за якими ми доглядали, можливо навіть і роками, не стає, вони нас відходять від нас до Бога. Що ж залишається? Порожнеча! Як же тоді докоряємо собі, що не знайшли до кінця терпіння і любові до них на схилі їхнього життя.
Отже тільки любов, що стійка до випробувань часом і диявольськими підтупами, є справжньою любов’ю, якої і навчає нас Господь Ісус Христос. Все інше, без любові, має у житті другорядне значення.
Отже будемо, дорогі брати і сестри, подібними до милосердного самарянина, бо це є образ нашого Спасителя Ісуса Христа, Якого нам і належить наслідувати. Якщо ви уважно слухали цю притчу, то чули слова Христові про те, що самарянин милосердний привів цього нещасного у притулок, заплатив гроші і сказав управляючому, що, вертаючись назад, покриє все, якби навіть він витрався на догляд понад заплачені кошти.
Святі отці і вчителі Церкви, тлумачачи нам ці священні слова, говорять, що Христос, подібно милосердного самарянин, залишає людський рід на землі на опіку апостолів, як на того управляючого, що мав доглянути нещасного чоловіка у притулку. Кажуть вони, що доручає нас Христос святим апостолам і їхнім послідовникам – єпископам і священикам. Не тим священику і левиту, які минули цю нещасну людини, не Старозавітній Церкві, а доручає рід людський святим апостолам і їх послідовникам, Новозавітній Церкві, щоби саме у Церкві відбувалося спасіння людських душ. Бо заради любові Своєї до світу Христос прийшов Сам на цей світ, щоби спасти, совоскресити із Собою і вивести на небеса кожного із нас.
Отже маймо любов і цим, дорогі брати і сестри, успадкуємо вічне життя у Царстві Небесному. Амінь!
ПРОПОВІДЬ >>>