Дорогі брати і сестри! Один із наших майже сучасників, спочилий і вже канонізований Церквою, преподобний Юстин Попович каже, що тяжко людині без Бога бути неупередженою щодо себе, тяжко людині бути неупередженою щодо інших людей, тяжко людині бути неупередженою щодо світу і щодо обставин земного життя, яке вона проживає.
Сьогоднішня Євангельська розповідь про багатого чоловіка і Лазаря дуже яскраво підкреслює і засвідчує правдивість цих слів преподобного Юстина Поповича. Адже до самої своєї смерті той багатій не усвідомлював всю плачевність і жалюгідність свого духовного становища, не здатний був об’єктивно оцінити своє життя і свій побут, дати оцінку своїм пріорітетам і цінностям.
Христос, розповідаючи цю притчу своїм ученикам, не дав багатому чоловіку ніякого імені. Він не дав йому імені. Ми дуже цінуємо і шануємо свої імена, це певний атрибут нашого життя. Так ось Христос, забираючи у нього ім’я, показує, зокрема, що таке життя не вартує нічого. А ось убого Лазаря називає на ім’я.
Нам би хотілося так думати, що людина, багата у цьому житті, буде багатою і в житті потойбічному. Тоді, мабуть, людина, убога в цьому житті, мала би бути убогою і покинутою і в загробному житті. Але в Бога так не може бути, тому що Бог є справедливий Суддя. Суд Його праведний і не зважає на імена, статки, особистості!
Після вступу Христос швидко переходить до розповіді про посмертну участь багатого чоловіка і Лазаря. Лазар помер раніше і сказано: “віднесений був ангелами на лоно Авраамове” (Лк. 16, 22). Був віднесений вбогий Лазар туди, де спочивають усі, хто догодив Богові й успадкував Царство Небесне, на лоно Авраама, Ісаака і Якова.
“Помер же і багатий”, - каже Господь, - “і поховали його” (Лк. 16, 22). Ось так, без зайвих епітетів, описує Христос закінчення земного життя багатого, але неправедного чоловіка.
У своїй більшості всі люди заслуговують на добрі слова. Особливо багато похвали можна чути після смерті людей знатних. Про таких людей більше говорять і під час життя і після смерті їхньої, їм більше приділяють уваги. Все це так. Про великих людей люди звичайні і справді говорять дуже гарні слова, але це не означає, що ці слова впливають на їхню загробну участь чи відображають її.
Поховати людину, і багату, і навіть просту, у нас в Україні, і собливо на Галичині, вміють, і гарне слово сказати вміють, і згадати вміють. І все це не лише у день похорону, але й у всі дні пам’яті: дев’ятий, сороковий день, річниці смерті. Але в Бога є Свій суд і Свої слова про цю людину і до цієї людини. І розуміймо, що зовсім не завжди вони співпадають із людським прославленням і пишномовством.
Але в даному випадку про цього багатого не було що і людям сказати. Нічим не відзначився він у житті своєму: пив, їв, веселився, один бенкет переходив в інший. Ось і все надбання його.
Звичайно, що не всіх багатих людей чекає така участь. Багатство як таке за словом святителя Іоана Золотоустого не засуджується Богом, Євангелієм та усім вченням Церкви Христової. Але зауважує Христос, що багатому чоловіку увійти в Царство Боже дуже важко. А все чому? Тому що багато спокус із собою приносять гроші.
Отже багата людина перш за все повинна бути мудрою. Багатство може і спасти душу людини, якщо придбане воно чесно, працею, і витрачається на богоугодні справи, на милостиню, на меценатство. Але є й інше багатство, яке не просто не слугує справі спасіння людської душі, але й навпаки губить її остаточно.
Не можемо ж ми, скажімо, засуджувати людей, які роблять якісь винаходи, і отримують за це певні премії і матеріальні винагороди. Не вартує засуджувати також і талановитих людей, які вміють як слід організувати свою працю і заробляють цим гроші. Зрештою, ці останні дають працю і можливість заробітку іншим людям.
Це приклад такої дороги до багаства, яка не засуджується Богом. Здебільшого такі люди є мудрими і знають як використовувати своє багатство. Вони рідко коли зловживають ним у своєму житті і не витрачають його так, як це робив багатий чоловік з притчі.
Дуже показовою для нас є загробна участь багатого чоловіка і дуже яскравою. Він потрапив у пекло і, побачивши на другому краю провалля Авраама і Лазаря, попросив праотця, щоби той відправив Лазаря вмочити палець у воді і торкнутись його язика.
Не випадково Христос згадує саме про цей орган нашого тіла. Сказано бо, що словами осудимося і словами оправдаємося. Всі ці слова, і добрі, і злі, промовляємо ми одним нашим язиком. Навіть мову у сусідніх із нами народів називають “язиком”. Отже велику вагу має кожне наше слово. І потрібно нам добре міркувати перед тим, як щось промовити
Але яку відповідь почув багатий чоловік? Відповів йому наш праотець, що немає зв’язку між пеклом і лоном Авраамовим, не існує його, але є велике розділення.
Тому не даремно я згадав слова преподобного Юстина Поповича. Бути людиною у цьому світі це означає бути із Богом. А інакше участь наша буде плачевною. Адже і Сам Бог став людиною, щоби примирити чоловіка із Богом.
На прикладі багатого чоловіка ми бачимо, що після смерті вже нема вороття. Вже не можливо нічого виправити і неможливо є нічого змінити. Тому ще за життя свого повинні ми дбати про свою вічність, і від нас залежить якою вона буде.
Можливі, дорогі брати і сестри, серед нас, зараз присутніх у цьому храмі, які моляться за цією Божественною Літургією, немає подібних на багатого і ніхто з нас не лежить весь у струпах біля будинку таких багатих як це було із Лазарем. Але однаково вони символізують стиль земного життя різних категорій людей і показують їхню загробну участь.
Ми радіємо із Лазарем, який через це своє приниження і страждання успадкував вічне життя, а разом із ним і за усіх тих, хто наслідував його духовний приклад.
І співчуваємо ми тій багатій людини, яка не мала навіть імені. Але ж це також була людина! Цей чоловік ходив у порфирі та інших коштовних одежах, бенкетував, розважався, а в підсумку потрапив на зовсім інший бенкет, бенет бісівський, де вже нема ніякої радості і розваг, але лише вічна мука.
Пам’ятаючи про це завжди, дорогі брати і сестри, ми повинні намагатися якомога більше у своєму житті мати Бога у серці і в своїх стосунках з людьми, зі світом і з самими собою. Амінь!