В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Сьогодні, у неділю перед Преображенням Господнім, Свята Церква пропонує нам Євангельський епізод про насичення п’яти тисяч народу п’ятьма хлібами.
Це чудо звершив Господь наш Ісус Христос, основоположник нашої віри. До сьогодні, читаючи цей Євангельський уривок, багато хто з нас ставить перед собою запитання: «Як це могло статись? Як Господь помножив кілька хлібів на таку кількість народу, та ще й так, що всі наситились?»
Однак, в першу чергу, я хотів би, щоб ви поглянули на цю ситуацію з іншого боку. Уявіть собі, якби ці п’ять тисяч людей слідували за видатною, але такою ж, як і вони, людиною, то чи не подумали б вони, де споживатимуть їжу і як прогодуються? Як і ми з вами, переконаний, вони подбали б про те, щоби не залишитись голодними.
Але, як ми бачимо з цього Євангельського уривку, люди чомусь не дуже переймались тим, що їстимуть на вечерю. Душі їхні отримали перемогу над тілами. Серцями своїми вони відчували – перед ними не проста людина, перед ними Месія. Самі слова Христові і були для них поживою в той час.
Та що ж ми бачимо далі? Господь, сповна наситивши їхні душі спасительними словами, не залишив без піклування також і їхні тіла. Ісус досить різко відповідає Своїм учням, коли ті закликають Його відпустити народ: «Не треба їм іти, дайте ви їм їсти» (Мф. 14, 16). Ми можемо легко уявити розгубленість апостолів, адже не можливо кільком людям без особливих запасів провіанту в одну мить нагодувати багатотисячний натовп. Але Христос вкотре показує, що у Бога все можливо, і п’ятьма хлібами і двома рибинами сповна насичує народ.
Cвяті отці повчають нас розуміти у цих хлібах духовну поживу. Перший хліб – це піст, другий хліб – це покаяння, третій – Святі Божественні Христові Тайни, четвертий – Слово Боже, а п’ятий – вічне життя. Ось якої поживи нам слід шукати перш за все. Тільки коли наситимо ми свої душі духовною їжею, матиме зміст їжа тілесна. Адже і Христос спершу навчав народ, а вже опісля втамував їх тілесний голод.
Оскільки ми зараз живемо у часі Успенського посту, то вочевидь найбільш актуальними і важливими для нас будуть хліби посту і покаяння. Так важливо мати цей покаяльний настрій, адже тільки так ми зможемо осягнути всі наступні духовні хліби: і пізнати Слово Боже, і прийняти Христові Тайни і стати насельником Царства Небесного у вічному житті.
У Старому Завіті ми бачимо два приклади покаяння: покаяння двох царів – Саула і Давида. Саул у свідки взяв пророка Самуїла, але вину перекладав на народ: «Згрішив я, бо переступив повеління Господа і слово твоє; але я боявся народу і послухав голосу їх» (1Цар. 15, 24). Давид же перед пророком Нафаном казав просто: «Згрішив я перед Господом» (2 Цар. 12, 13).
В одного було багато слів, в іншого зовсім мало. Саул, не зважаючи на те, що пророк Самуїл казав йому, що Господь не приймає його покаяння, продовжував царювати, бенкетувати, задовольняти похоті свого серця; Давид же, після того, як пророк Нафан повідомив йому, що Господь прийняв його каяття і простив його гріх, забажав показати плоди свого покаяння – він одягнувся у рубище, замість хліба їв попіл і так у покаянні, вмиваючись сльозами, провів решту днів свого життя і зрештою осягнув вічність із Богом.
Потрібно, дорогі брати і сестри, нам вивчати Святе Писання, щоби знаходити у ньому такі приклади, приклади приємного і неприємного Богу покаяння. У числі Новозавітніх прикладів перед нами постають блудниця, розбійник, який через смирення і покаяння ввійшов у рай, смиренний митар.
Однак слід правильно розуміти всі ці приклади. Не слід зловживати довготерпінням Господнім. Не обманюймось, Господь добре бачить усі наші гріхи. Так само, як приймає Бог усе добро, так доходить до Нього і все зло людське. Адже казав Господь Бог у Старому Завіті про те, що гріхи людські взивають до неба: «Крик содомський і гоморрський, великий він» (Бут. 18, 20).
Святитель Димитрій Ростовський, розмірковуючи над цим, запитував себе, чому Господь не поставить ангела на тих воротах, через які йде до Нього все зло від людей, і казав, що дуже хотів би, щоби Бог не чув усього цього зла.
Ми дуже часто помилково виправдовуємо себе євангельськими прикладами блудниці, митаря, розбійника. Думаємо, що можна як завгодно згрішити, потім сказати «каюся!» і все буде добре. Але всі ці люди каялись не на словах, а справді змінювали своє життя і в ім’я Христове творили великі подвиги. Але чи наше покаяння має такі плоди, як каяття царя Давида, блудниці і багатьох-багатьох інших праведників?
Дорогі брати і сестри, щодня, зранку і ввечері, творячи Господню молитву і просячи хліба насущного, розумітимемо під цим і хліб духовний – хліб покаяння з його гідними плодами, і достойно приймаючи Святі Христові Тайни, осягнемо найбільший хліб для наших душ – вічне життя разом із Богом. Амінь!
(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі м. Львова у неділю 8-му після П'ятидесятниці 18 серпня 2013 року Божого)