У суботу першого тижня Великого посту, напередодні неділі, в яку Свята Церква в особливий спосіб визначила святкувати перемогу Православної віри над єресями, і зокрема єрессю іконоборства, ми поспілкувалися зі священиками єпархії на тему ікони та її місця і ролі в житті православного священнослужителя.
Нашими співбесідниками виступили: проректор Львівської православної богословської академії (далі ЛПБА), викладач Святого Письма та ісагогіки Нового Завіту, кандидат богословських наук протоієрей Михаїл Сивак, головний редактор православної інтернет-радіостанції Львівської єпархії "Град Лева", автор кількох радіопередач, іконописець протоієрей Віктор Кайда, настоятель Введенського храму с. Мшана Городоцького благочиння, де зберігаються дві унікальні старовинні ікони – Богородична і свт. Миколая Чудотворця, – врятовані від знищення, протоієрей Олег Квасниця, клірик Покровського кафедрального собору м. Львова, викладач Біблійної історії ЛПБА ієрей Артемій Бабленюк, благочинний Академічного храму свт. Іоана Золотоустого, викладач Основного богослів’я та актуальних питань сучасної релігійної етики ЛПБА, кандидат богословських наук ієрей Назарій Лозинський, клірик П’ятницького храму на Підзамче (м. Львів), відомого своїм унікальним старовинним семирядним іконостасом, кандидат богословських наук ієрей Віталій Федюк.
- Отже, найперше, поясніть, чим особисто для Вас є ікона і яке місце вона займає у Вашій особистій богослужбовій практиці і приватному молінні?
Прот. Михаїл Сивак, проректор ЛПБА: Ікона – це “вікно у вічність”, це Євангеліє у фарбах, це символ присутності поруч із нами світу духовного. Вона для мене є чимось на зразок фотографії рідної людини, дивлячись на яку, серце сповнюється любов’ю і духовною радістю.
Прот. Віктор Кайда, головний редактор православної інтернет-радіостанції “Град Лева”, іконописець: Особисто в моєму житті ікона займає важливе місце, оскільки сам я займаюсь іконописом, хоча, свого часу, в юнацькі роки, навіть були сумніви щодо аж такої потреби в іконошануванні для християн. Але через молитву та особисті душевні переживання Господь через чудо показав мені важливість ікони: я просто купив фарби (до того моменту не уявляючи навіть, як виглядають справжні олійні фарби) і за п’ять днів написав ікону, яку згодом освятив ректор семінарії.
Прот. Олег Квасниця, настоятель Введенського храму с. Мшана: Оскільки ікона є видимим знаком присутності в нашому світі духовної реальності, вона є невід’ємною частиною молитовного і літургічного служіння. З іншого боку, молитва може звершуватися всюди: і серед краси природи, яка відкриває нам велич Творця, і в дорозі, і в інших місцях, тому не можна назвати присутність ікон обов’язковим атрибутом.
Ієрей Артемій Бабленюк, викладач Біблійної історії ЛПБА: Ікона – це зображення Бога або святих. “Бога ніхто не бачив ніколи; Єдинородний Син, Який у лоні Отця, Він явив” (Ін. 1: 18). Лишень після втілення Сина Божого ми отримали можливість зображати невидимого Бога, Богородицю і всіх святих угодників Божих. Ікона – це вікно до Бога, але воно відкривається лишень тоді, коли серце звільняється від кайданів гріха, від пристрастей. Коли людина очищає свою душу від нечистоти, тоді це вікно стає дієвим.
Оскільки я є православним священнослужителем, то, відповідно, пастирське служіння не можливе без ікон, бо храми і помешкання облаштовані ними. Ікона, особисто для мене, є постійним нагадуванням мети земного життя. Вона постійно є тим дороговказом до вічності. Серед бурі життєвих спокус молитва перед іконою дарує сили і наснаги для боротьби зі злом. Тому своє життя не уявляю без того дзеркала вічності, яким є кожна православна ікона.
Ієрей Назарій Лозинський, благочинний Академічного храму ЛПБА: На це питання священику досить складно відповісти. І справа в тому, що священик дуже багато часу перебуває у храмі, де, як відомо, багато ікон. Око, серце і душа настільки звикає до присутності ікони, що без неї стає справді важко молитись. Тому і вдома у священика (що рідко буває у мирян) є молитовна кімната, чи молитовний куток, де твориться приватна домашня молитва. У цьому місці традиційно є багато ікон, як нагадування про храм. Коли до тебе звернені очі Христа Спасителя, Його Пресвятої Матері, то, безумовно, молитва стає зосередженішою. Дивлячись на ікону, мимоволі намагаєшся не відволікатись від молитви, не літати думками деінде і цей процес проходить на підсвідомому рівні.
Ієрей Віталій Федюк, клірик П’ятницького храму на Підзамче (м. Львів): Для мене ікона являється вікном в духовний світ, якщо можна так сказати, важливим засобом для молитовного спілкування з Вишнім світом. Особливо це відчувається в храмі Божому. З ласки Божої я сподобився нести послух священика в храмі Святої П’ятниці, що на Підзамче, де знаходиться іконостас першої половини ХVII ст., який є не тільки відомою пам’яткою іконопису, але і невимовним джерелом молитовного настрою та особливої духовної атмосфери. Це відчуття не завжди можна передати словами, але такі тези доводиться часто чути від тих, хто навіть вперше побував у нашому храмі.
- Як відомо, є надзвичайно багато традиційних іконографічних зображень Пресвятої Тройці, Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці, ангелів. Також у Церкві канонізовано великий сонм святих і кожний з них також отримав одне чи кілька традиційних зображень на іконах. Чи є у Вас якась, умовно кажучи, улюблена або чимось особлива саме для Вас ікона?
Прот. Михаїл Сивак, проректор ЛПБА: Я шаную і люблю всі ікони, однак ближче до душі є Богородичні ікони, в яких відображається материнська любов, ніжність і молитовне заступництво за нас грішних.
Прот. Віктор Кайда, головний редактор православної інтернет-радіостанції “Град Лева”, іконописець: Найбільше мені подобаються іконографічні образи типу Елеуса – Умиління. Там Богоматір тримає на руках Спасителя, Який Її обіймає, а щокою торкається щоки Матері. У цих іконах бачу всю повноту любові, адже “Бог є любов” (1 Іоан.4:16). Вірю, що Господь і нас, Своє творіння, обіймає такою ж теплотою любові.
Прот. Олег Квасниця, настоятель Введенського храму с. Мшана: Мені до вподоби, якщо так можна сказати, як древні ікони – візантійські, давньоруські, староукраїнські, так і сучасні ікони грецького письма, афонські й українські, написані згідно з іконографічною традицією Православної Церкви. До найбільш відомих належать: Пресвята Тройця прп. Андрія Рубльова, мозаїка Христа Пантократора із собору св. Софії в Констатинополі, Вишгородська Ікона Пресвятої Богородиці, ікони св. Миколая й інших святителів і преподобних з монастирських храмів у Грецьких Метеорах.
Ієрей Артемій Бабленюк, викладач Біблійної історії ЛПБА: Особисто для мого життя відіграють значення всі ікони Візантійського стилю. Оскільки своє навчання я проводив у Києві, то й душа моя була схильна більше возносити молитви перед іконами, які йдуть назустріч людині. До того ж усі ікони Візантійського стилю насичені символізмом і розкривають значення того чи іншого свята. Недаремно православна іконографія так сформована, що не людина йде до Бога, а Бог (чи зображені святі) наближається до цього світу. Дуже часто німб чи рука виходять за межі рамки, що й показує це їхнє наближення до людини.
У своєму сімейному побуті особливу шану віддаю Вишгородській іконі Божої Матері. Найперше тому, що її історія є особлива і тяжка, як нашої України, а також і тому, що Православною Церквою вона вшановується в день мого небесного покровителя.
Ієрей Назарій Лозинський, благочинний Академічного храму ЛПБА: Звичайно, так уже складається наше духовне життя, що ті, чи інші ікони набувають для нас особливого значення. Зокрема, це стосується сімейних ікон. Якщо говорити особисто про мене, то у моєму домашньому молитовному кутку є давня ікона, котру передавали з покоління в покоління. Це типове галицьке зображення, так зване, “Святе Сімейство”. Також особливе місце у домашньому іконостасі займає ікона мч. Назарія (мого святого покровителя) та ікона нещодавно прославленої Львівської Богородиці.
Щодо улюблених типів ікон, то, чомусь, змалку особливий трепет викликала ікона Спасителя на Євангельські слова “Ось Я стою і стукаю”. Вона має для мене дуже глибокий, сакральний зміст. Із Богородичних ікон найбільше подобається “Я з вами і ніхто проти вас”.
Ієрей Віталій Федюк, клірик П’ятницького храму на Підзамче (м. Львів): Дорогими та улюбленими для мене є всі ікони, які знаходяться у моєму помешканні, адже всі вони були подаровані нашій сім’ї на пам’ятні дати. Серед них, наприклад, типові ікони Христа Вседержителя та Божої Матері Казанської, які були придбані у Києво-Печерській Лаврі та подаровані хресною мамою нам з імостю у день нашого вінчання, а також ікона “Ісус Христос – Цар Слави” традиційного зображення – дарунок у день священичої хіротонії.
- Чи впливає на Ваш молитовний настрій присутність чи відсутність перед очима ікони, тобто, іншими словами, наскільки важливою у молитовному житті для Вас є ікона?
Прот. Михаїл Сивак, проректор ЛПБА: Звичайно впливає. Саме тому ми і практикуємо використання ікон, аби вони допомагали нам налаштовуватися на молитву, спрямовувати свої думки і почуття в правильному руслі.
Прот. Віктор Кайда, головний редактор православної інтернет-радіостанції “Град Лева”, іконописець: Присутність ікон, негучний церковний спів, лампади, свічки тощо – все це, звичайно, впливає на молитовний настрій, допомагає зосередитись на молитві, але не є обов’язковим фактором для спілкування з Богом.
Для порівняння, зустріч та розмова з батьками найкраща в батьківській хаті, у якій немов би повертаєшся у дитинство. Там кожна річ, кожен звук і навіть запах мають для нас велике значення. Але щиро поговорити з батьками, насправді, можемо у будь-якому місці чи навіть по телефону. Тому й молитись щиро можна скрізь, була б на то воля.
Прот. Олег Квасниця, настоятель Введенського храму с. Мшана: Повнота молитовного стану приходить найбільше в оточенні священних зображень, в тихому світлі лампад, як відблиску неземного Світла і присутності Незримого.
Ієрей Артемій Бабленюк, викладач Біблійної історії ЛПБА: В розмові із самарянкою, Христос сказав: “Бог є Дух, і тим, що поклоняються Йому, належить поклонятися духом та істиною” (Ін. 4: 24). Апостол Павло говорить наступне “Безперестанно моліться” (1 Сол. 5: 17). Відповідно молитву до Бога потрібно возносити не тільки в кімнаті перед іконами. Бо істинна молитва – це молитва серця, молитва яка ніколи не виходить із уст людей. Пам’ять про Бога породжує молитву.
Відповідно, для молитви необов’язковими є ікони, але вони є тими допоміжними чинниками у звершенні молитви. Коли людина ще не досягла досконалості в молитві, то вони допомагають зосередитися.
Коли возносиш свої молитви до Бога чи угодників Його, то не потрібно уявляти собі первообраз, до Якого підносиш свої прохання. Молитва повинна йти від серця і усвідомлення своєї недостойності перед первообразом. Бажання людей побачити Бога таким, Яким Він зображений, чи святих є неприпустимі. Бо, по-перше, ікона – це відблиск тієї особи, яка зображена, і, по-друге, ті, хто не звільнив себе від гріха, а бажає осягнути щось вище, може впасти в оману і у вигляді святих, до нього може з’явитися сам спокусник.
Оскільки, не маю глибокого досвіду в молитві, то мій молитовний настрій більш піднятий саме тоді, коли перебуваю на молитві перед іконами.
Ієрей Назарій Лозинський, благочинний Академічного храму ЛПБА: Властиво, я про це вже згадував, відповідаючи на перше запитання.
Ієрей Віталій Федюк, клірик П’ятницького храму на Підзамче (м. Львів): Так, впливає, оскільки присутність ікони природньо допомагає більше зосередитися на молитві.
- Чи повинні ікони бути у всіх приміщеннях (коридори, вітальні, спальні, кухні, їдальні) помешкання на Вашу думку? Як це є вашому житлі?
Прот. Михаїл Сивак, проректор ЛПБА: У помешканні кожного християнина мають бути ікони. Однак, вони повинні бути не декором певного приміщення, а виконувати свою пряму функцію – допомагати людині молитися. Саме так слід ставитися до святих образів і пам’ятати про це, розміщуючи їх у своєму житлі.
Прот. Віктор Кайда, головний редактор православної інтернет-радіостанції “Град Лева”, іконописець: Читаючи це запитання, чомусь пригадав будинок колишнього генпрокуратора Пшонки, побачений н одному з чисельних відео. Там ікони були скрізь, та й не тільки ікони… Вважаю, до всього треба ставитись розумно. Якщо є на це потреба, то нехай ікони будуть у всіх кімнатах… Але ми так любимо впадати в крайнощі.
Прот. Олег Квасниця, настоятель Введенського храму с. Мшана: Не знаю якихось особливих приписів стосовно наявності ікон у всіх приміщеннях житлового будинку. Але, певна річ, вони там бути повинні.
У нас є ікони в житлових кімнатах, на кухні, у навчальному класі. Є кути з іконами (в Україні традиційно кажуть “покуття”), є домашній іконостас. Немає ікон у господарчих приміщеннях.
Ієрей Артемій Бабленюк, викладач Біблійної історії ЛПБА: Православний християнин повинен не соромитися розміщувати у своєму помешканні ікони. Замість того, щоб над дверима стояв віник-оберіг, чи підкова, то краще повісити розп’яття Христа, як образне свідчення про свою приналежність до Нього. Якщо є можливість, то в кожній кімнатці свого помешкання повинна бути ікона, бо і цим же вона буде нагадувати всім про Бога. Але всі ікони повинні бути шановані мешканцями і їхня кількість повинна бути не фанатична, бо якщо людина не возносить молитви перед тією чи іншою іконою, то ця ікона може стати простим зображенням і не більше.
Також, похвальним, як на мою думку є те, коли створюються в сім’ях домашні іконостаси. Цей іконостас повинен включати в себе ікони Спасителя і Богородиці, а також небесних покровителів членів сім’ї і святих, які шануються сім’єю. І перед цими сформованими іконостасами потрібно виховувати в собі та дітях любов до молитви.
Ієрей Назарій Лозинський, благочинний Академічного храму ЛПБА: Так, вважаю, що ікони (бодай одна) мають бути у всіх приміщеннях, безперечно, крім санвузла чи ванної кімнати. Адже присутність ікони у кімнаті, по-перше, освячує цю кімнату, захищає від того всього негативу, який може накопичуватись там і, зрозуміло, має стимулювати мешканців контролювати себе, не проявляти відверто негативних емоцій, стримуватись від сварок і т.д. І це почуття поваги до ікони має бути святим. Колись українці в присутності ікони боялись навіть “криве” слово сказати, голос підвищити. Тепер це втратилось, ікони перетворились на звичайний сувенір, прикрасу, втратили своє містичне значення. Люди дозволяють собі поміж іконами свої портрети чіпляти. Чи не святотатство це? А до цього привело те, що тепер ікону можна купити будь-де, ніхто не відповідає за якість, канонічність, зрештою. Дуже часто всілякі “мальовидла” називають іконами. От тому ця сакральність і втратилась.
Ієрей Віталій Федюк, клірик П’ятницького храму на Підзамче (м. Львів): Коли освячую квартири чи будинки парафіян, це питання часто доводиться чути. Звичайно, що розміщення ікон у певному приміщенні помешкання є приватною справою господарів. На мою думку, присутність ікон чи ікони у вище перерахованих приміщеннях помешкання православного християнина є обов’язкова. Адже у всіх цих приміщеннях, у певний час, ми звершуємо свої приватні молитви. Наприклад, у спальні маємо можливість усамітнитися для ранішніх і вечірніх молитов, на кухні чи у вітальні чинимо молитву перед і після споживання їжі, збираючись на щоденну чи святкову трапезу. Саме тому присутні ікони у всіх згаданих приміщеннях у помешканні моєї сім’ї.
- Як ви ставитесь до “присвоєних” певним іконам властивостей: допомога в дорозі, визволення від недугу тощо?
Прот. Михаїл Сивак, проректор ЛПБА: В першу чергу необхідно пам’ятати, що зцілення чи інші чудеса звершує не ікона, а Господь Бог, по вірі людини, яка молиться перед іконою. Звичайно, церковна історія нам свідчить про велику кількість чудес, які пов’язані з тою, чи іншою іконою, коли людина щиро молилась перед певним образом і по молитвах отримувала прохане. Тому ми вшановуємо ці ікони, а точніше, ті події, як наслідок щирої віри і слізних благань християн.
Прот. Віктор Кайда, головний редактор православної інтернет-радіостанції “Град Лева”, іконописець: Властивість і дію має не сама ікона, а первообраз зображений на ній (Господь, Богородиця, святий, свята). Допомагає в дорозі не ікона св. Миколая, а сам святий, бо за життя допомагав подорожуючим, тому і вважається їхнім покровителем. Від хвороби лікує не образ великомученика Пантелеймона, а сам святий, який був не тільки молитвенником, а й лікарем і допомагав людям ще у земному житті і тепер допомагає. В іншому випадку ми перетворимось на ідолопоклонників, які носять амулети та обереги на щастя.
Прот. Олег Квасниця, настоятель Введенського храму с. Мшана: Цілком погоджуюсь з тим, що є ікони Христа, Богоматері чи святих, молитва перед якими має добрий результат в певних обставинах життя – це є духовний досвід багатьох поколінь православних християн. Відомо також багато документальних підтверджень такого досвіду.
Ієрей Артемій Бабленюк, викладач Біблійної історії ЛПБА: Стосовно цього, то в мене думка є одна, що кожна ікона, якщо перед нею із вірою молимось стає чудотворною (тобто допомагає нам). Але слід завжди пам’ятати, що допомагає нам не дерево, не фарба і не папір, а первообраз, до якого ми возносимо свої молитви. Сучасний світ повністю охоплений неправославним сприйняттям ікон, і не тільки ікон, але й взагалі значення Церкви. Часто людина бажає, щоб священик зробив якусь певну дію, чи вона сама прочитала якусь молитву, і Господь чи святі вчинили за її проханням. Це язичництво. Тому що тільки згідно із язичницькими віруваннями боги діють в силу певних формул і дій. Пам’ятаймо, що Господь дивиться найперше на чистоту людського серця і знає, чи корисне для неї те чи інше прохання.
Ієрей Назарій Лозинський, благочинний Академічного храму ЛПБА: Вважаю це трохи окультичним. Ми ж маємо розуміти, що захищає нас Бог, Його Пресвята Мати, святі угодники, але не їх зображення. Тому обмеження ікони до тих чи інших функцій виглядає дивним з позицій християнства. Інша справа, якщо людина вірить у це і її віра у поміч в тій чи іншій справі певної ікони справджується. То нехай. Краще, щоб люди вірили у допомогу ікони (в дорозі, бізнесі, лікуванні тощо), ніж мають вірити амулетам, талісманам і подібним магічним речам. Тут діє дуже простий закон: “по вірі вашій буде вам”.
Ієрей Віталій Федюк, клірик П’ятницького храму на Підзамче (м. Львів): Думаю, що присвоєння іконам певних назв, а іноді і властивостей зазначених у вашому питанні є небезпідставним і виправданим. Доказом цього можуть послужити в більшості випадків навіть слова із молитов присвячених тій чи іншій іконі. Але православні християни повинні завжди пам’ятати що джерелом благодатної допомоги у наших хворобах, нещастях чи життєвих негараздах є не сама ікона, а дія благодаті Божої чи молитовного заступництва Божої Матері чи святих, які на цих іконах зображенні.
- Традиційно існують іконографічні школи, у самому мистецтві іконографії є певні напрямки і стилі, але класична ікона все одно будується на суворих канонах. Яким є Ваше ставлення до, так би мовити, ікон-картин?
Прот. Михаїл Сивак, проректор ЛПБА: Ікону-картину, а точніше картину на біблійну тематику, не завжди можна назвати іконою у справжньому розумінні цього слова. Тому що на картині зображається природа людини, а на іконі – акцентується особистість (іпостась). І молимось ми не до природи Бога чи святих, а до особистості.
Прот. Віктор Кайда, головний редактор православної інтернет-радіостанції “Град Лева”, іконописець: Ікона – в першу чергу символ, тому потрібно дотримуватись правил в іконописанні. Щоби простіше пояснити, то ангел має бути з крилами, апостол Петро з ключами (від раю), а Іоан Предтеча в одязі з верблюжого волосу і т.д. Але іконографія розвивалась так багатогранно, що я з однаковим подивом дивлюся на Трійцю Рубльова і гарну ікону в академічному стилі. Лише з благоговінням не можу сприйняти… я б їх назвав “солоденькі” зображення, подібні на мультиплікаційних героїв (хай Бог простить). У них втрачається і стиль, і символіка, та й сама ікона стає просто красивим кольоровим малюночком.
Прот. Олег Квасниця, настоятель Введенського храму с. Мшана: Важко сприймати відповідні живописні картини як ікони. Картини в основному реалістичні, зображені в прямій перспективі – є передній план, задній план і т.д. Ікона ж пишеться у зворотній перспективі, в ній специфічно зображені деталі архітектури, інтер’єру, рельєфу. Коли ми розглядаємо реалістичну картину – перспектива в глибині картини. У випадку ікони – навпаки, ми знаходимося в перспективі. Не стільки ми дивимося на ікону, скільки ікона на нас. У цьому сенсі позитивними можна вважати лише зображення подій з великою кількістю учасників, але які, зрештою, є просто великими іконами. Це наприклад ікона Воздвиження Хреста Господнього чи Входу Господнього в Єрусалим. Зрештою, існують непогані ілюстрації Священної історії.
Ієрей Артемій Бабленюк, викладач Біблійної історії ЛПБА: Православна ікона має на меті показати світ Божественний, світ духовний. Саме те, що на іконах візантійського стилю використовується більше золотих фарб, ніж інших, є тим показовим символом вічності. Також обов’язковим на іконі є зображення святих угодників Божих із відкритими очима, оскільки очі є дзеркалом душі. І зображується в православній іконографії саме Божественне достоїнство святих.
Із Заходу до нас прийшло дещо інше зображення святих. Цей стиль передає здебільшого людську природу святих. Наприклад: зображується Христос, Який тяжко мучиться на хресті, святі із явними тілесними вадами чи, навпаки, надто відвертими формами тіла.
Як на мене, ікони, які не відповідають канонам іконографії, мають право на існування, і якщо в людини більше любов проявляється до таких ікон, то вона може використовувати їх у своєму житті. Але для православних священнослужителів не є доречним використання у церковному житті даного типу ікон.
Ієрей Назарій Лозинський, благочинний Академічного храму ЛПБА: Дуже люблю мистецтво, але до ікон-картин ставлення суперечливе. Ікона – це вікно у духовний світ, тому покликана впливати у першу чергу на дух людини, а через нього на душу. Тому дуже часто ікона не несе в собі візуальної краси, мистецької краси, в ній прихована велика духовна краса, яку потрібно відчути, а не побачити. Це усім відома істина. Картина ж – це елемент прикраси, елемент душевно-тілесний. Він покликаний вплинути на душу людини (гедоністичні почуття), а через душу на тіло (приємність для ока). Тому нічого не маю проти ікон-картин у музеях, картинних галереях, але не у храмі.
- Ми, православні християни, завершуємо перший тиждень Великого посту. Хотілося б почути від Вас певні побажання чи духовні настанови нашим читачам.
Прот. Михаїл Сивак, проректор ЛПБА: Піст – це унікальний засіб боротьби зі своїми гріхами та пристрастями, який пропонує Свята Церква. Ми пройшли перший тиждень цього духовного оздоровлення. Бажаю всім, щоби період посту пройшов для кожного з нас із користю та добрими плодами покаяння.
Прот. Віктор Кайда, головний редактор православної інтернет-радіостанції “Град Лева”, іконописець: “I сказав Бог: Сотворімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою…” (Бут.1:26). Ці слова можемо прочитати на перших сторінках Біблії, коли ще Господь творив світ. Отже, людина є образ Божий, найперша ікона, написана Ним Самим. У цій іконі, тобто у нас, маленький відблиск Божої мудрості, Божої любові та краси. Не осквернімо ж цей образ гріхом ні в часі Великого посту, ні в подальшому житті.
Прот. Олег Квасниця, настоятель Введенського храму с. Мшана: Побажання на Великий Піст, щоби цей час ми не втратили через життєву суєту і клопоти про речі скороминучі, щоби через маленький подвиг стриманості у всьому, починаючи з їжі, побачити себе не через (як це модно казати) “рожеві окуляри” і відчути потребу в покаянні і молитві.
Ієрей Артемій Бабленюк, викладач Біблійної історії ЛПБА: Зробімо певні висновки… Що корисного дарував нам тиждень посту? Чи преобразилися наші душі хоч на йоту? Якщо нема достойної відповіді, то принесімо своє покаяння, поки не пізно. Пам’ятаймо притчу про десять дів. Нехай перед очима буде у нас достойний приклад п’ятьох мудрих дів, які запаслися маслом своєчасно і ввійшли у чертог весільний. Також перед своїми очима тримаймо і образ нерозумних дів, які були ліниві і байдужі. Так і ми у своєму житті, якщо будемо байдужі до майбутнього, то й отримаємо таке майбутнє. Докладаймо хоч якісь зусилля, щоби “дух лінивства, безнадійності, владолюбства і пустомовства” у наших душах не мав сили і не створював собі житло.
Нехай в нашому житті піст не стане метою, а лишень як одним із засобів для очищення від гріха і наближення до Бога. Бажаю усім достойно зустріти Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа.
Ієрей Назарій Лозинський, благочинний Академічного храму ЛПБА: Бажаю усім читачам сайту, щоб їх піст був спасительним. Щоб Господь кожному із нас очистив серця від духа лінивства, духа відчаю, духа владолюбства і духа марнослів’я, а наповнив їх чистотою, смиренням, терпеливістю і любов’ю. Щоб у день Святого Христового Воскресіння ми без лукавства і фальші один одного обійняли і привітали словами “Христос воскрес!”
Ієрей Віталій Федюк, клірик П’ятницького храму на Підзамче (м. Львів): Оскільки ми вели мову про святі ікони, то читачам та й усім нам хочу побажати, щоби саме святі ікони і особливо у час Великого посту стали для всіх нас цим рятуючим засобом, через який нам легше буде налаштуватися на гарячу молитву, щире покаяння і діла милосердя та завжди відчувати присутність Божу.