В ім’я Отця, і Сина, і
Святого Духа!
Христос Воскрес!
Дорогі брати і сестри!
Вітаю вас усіх з неділею святих жінок-мироносиць, коли Церква особливе
встановила святкування на честь цих послідовниць Христових. Ті, які йшли за
Христом, які усюди служили Йому, — це були жінки-мироносиці. Вони особливо
віддано служили Христу не лише в часі Його земної проповіді, але й виявили співстраждання
Спасителю, коли Він ішов на добровільні муки, на хрест, розп’яття, погребіння.
Ми дивуємося цим
відданим жінкам-мироносицям, яких ніщо не стримувало і особливого остраху у них
не було служити Христу, навіть і при гробі. Дивна річ, дуже дивна річ, коли
жива людина служить живій людині. Це навіть настільки ж дивно, як наприклад
світіння сонця. Але ще більш дивна річ, коли жива людина служить померлій. Дуже
благородним є цей вчинок, тому що здебільшого, коли людина служить ближньому
своєму живому, то часто робить це з якихось егоїстичних міркувань. Часто людина
робить добро для того, щоб почути «дякую», «спасибі за те, що твориш добро».
Але запитайте себе, що ми чуємо від померлих, коли ми по-особливому їм служимо,
коли ми йдемо на гроби і виявляємо до них свою любов у молитві і сльозах? У
відповідь ми чуємо лишень тишу.
Жінки-мироносиці, як ви
чули сьогодні зі Святого Євангелія, йшли до гробу з єдиним запитанням «Хто нам
відвалить камінь від дверей гробу?» І що такого особливого вони хотіли там
творити? Що вони хотіли вчинити з такою великою любов’ю, що купили пахощі, дорогоцінне
миро? Вони йшли з наміром намастити тіло Ісуса. Сказано, що могильниками є ті,
хто приходить до святих могил. Бо, коли ми ховаємо особливо близьку людину, то
вертаючись потім додому, ми у серцях несемо часточку цієї нашої ще прижиттєвої
любові до них до хати, все одно в нас залишається в серці велика оселя для
людини, яка відійшла від нас. Наприклад, скорчена мати ходить на гроби своїх синів, дочок, і також у серці має ту
велику оселю для того, щоб творити любов, навіть коли цих дітей уже немає. І
подивіться, уявіть собі Живоносний Гріб Христа Спасителя. Бог настільки себе
смиряє, що лягає у цей Гріб. Вселенна
Його вмістити не може, а у Гріб Він лягає, щоби ми у своїх серцях створили для
Нього ту велику оселю, оселю для любові до Христа.
У смерті є дивна
властивість, спільна і для любові: вона як і любов здатна знеособлювати людину.
Яким чином? Якщо ми любимо одне одного, то вже у нашому серці не залишається
місця для свого его, «Я». Бо всю любов ми віддаємо ближньому. І ця любов не
перестає бути такою навіть тоді, коли ми цих людей втрачаємо. І у Христа у Його
Голгофській жертві виявилась така сама любов, але до усіх нас. Це є вища любов
навіть за материнську. Тому, дорогі християни, якщо в житті своєму ви
почуваєтесь сиротами і думаєте, що у вас не буде кому оплакати, то подивіться
на Ісуса. Хіба Він надіявся на те, що хтось прийде до Його гробу? Адже всі були
налякані і розбіглися, сказано у Євангелії. Повтікали. Навіть Йосиф
Аримафейський, сказано, прийшов до Пилата просити тіла Ісусового таємно, заради
страху перед юдеями. Отже, якщо і в нашому житті виявиться така думка,
припиніть її. Тому що всі ми вже оплакані великою жертвою Христа Спасителя. І
до гробу нашого прийде ангел-охоронець і принесе це пахуче миро.
Подивіться на цих сміливих
жінок. Вони йдуть до гробу і мають переживання лише в одному: хто відвалить їм
камінь. Хто ж з нашого серця скине цей камінь і впустить до нього Христа?! Вони
приходять до гробу і тіла Ісуса Христа не знаходять, і стають першими свідками
Воскресіння Христового, бо їм являється ангел у блискучих ризах і каже: «Нема
Його тут, Він Воскрес! Ви прийшли до мертвого, але знайдете Його живим» Наскільки
глибокими є ця віра і цей вчинок жінок-мироносиць!
В житті ми дуже часто
кудись ідемо. До храму йдемо, на роботу, на працю йдемо, додому, на навчання йдемо.
І дуже важливо, з якими думками ми звершуємо цю путь, проходимо цією дорогою.
Це настільки важливо і прикладно, що ми інколи можемо уподібнитись до
жінок-мироносиць, що з любов’ю йдуть до найкращого, найбільшого,
найулюбленішого вчителя. Так і ми завжди з думкою тільки про Бога приходьмо до
храму, на працю йдімо з думкою про Бога, розмірковуючи, що своїм трудом ми
служимо нашим ближнім, тому що через працю ми також виконуємо свій життєвий
обов’язок милості, і коли йдемо додому, йдімо з миром, з пахощами до своїх рідних
і близьких, попри усі негаразди і сімейні проблеми йдімо з цим миром.
Тому, дорогі брати і
сестри, сьогодні звершуючи пам’ять цих святих жінок-мироносиць, які усі стали
рівноапостольними, сміливо пішовши у світ проповідувати Христа, творімо і ми
так. Сьогодні особливий день — день жінки. Жінка несе особливий обов’язок у
цьому житті: вона усюди довкола себе повинна творити мир. Тому і мироносицями називаються
жінки. Подивіться в історію давньої християнської Церкви, і в новітню Її історію.
Ви побачите, що роль жінки в Церкві є особливою. І Церква віддячує жінці за це.
Вона не так вшановує жінок як це нам пропонувалось довгі роки на дивне і чуже «свято»
«8 березня». Церква перш за все вітаючи жінку, говорить про те, що вона є
мироносицею, що вона, будучи матір’ю і хранительницею нашого роду, повинна
уподібнюватись Божій Матері. Подивіться яку велику віру, немов це віра
жінок-мироносиць перекинулась на усю жіночу частину людства, яку велику і
тверду віру у серці мають жінки. Один священик який служив в роки війни казав
так: «Як подивлюсь на храм — одні хусточки». А хто вимолив перемогу, хто
вимолив нашу державність, і хто встояв у вірі православній? Хто сказав
безбожникам: «Ні, так не буде, як Ви хочете! Буде Церква, і буде молитва!» Це
звичайно жінка! І зараз подивившись, ви побачите, що жінок є більше у храмі. І
слава Богу! Це є ваш день і прийміть від мене найщиріші вітання! Нехай ця
полум’яна віра, яку мали жінки-мироносиці, завжди живе у наших серцях і
воскресить душі наші для життя вічного! Амінь. Воістину Христос Воскрес!