Протоієрей Андрій Лотоцький: "Біля святої Плащаниці"

плащаницею чистою обгорнувши
Багаторазово навколо церкви і в Святому Храмі ми чуємо цей тропар в день розп’яття Ісуса Христа, який добровільно прийшов знищити усяку неправду, ворожнечу і будь яке зло, що таїться в душах людства. «Немає більшої любові, як віддати своє життя за ближнього». Господь віддає свого «Сина Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків», віддає з любові до людини, щоб її спасти і простити, допомогти і витягнути її від вічної муки, та Своїм Воскресінням перемогти диявола, як князя неправди і брехні, гріха і смерті. Тому і помирає наш Спаситель, а ми продовжуємо не вірити, продовжуємо грішити, бо не до кінця визнаємо себе винними. Хіба Христос ніс хрест, щоб ми плакали, чи Йому співчували, хіба Він падав, щоб ми рахували 2–3 рази, чи менше або більше, Він терпів, щоб ми плакали що Його болить? Ці питання є не до кінця вирішені серед християн, бо, напевно, мета Його хресної смерті, розп’яття і смерть зовсім у іншому, ніж наші емоційні переживання і співчуття, а заставити себе звинуватити, що є причиною всіх тих Євангельських подій Страсного тижня і зокрема Великої П’ятниці є мої гріхи, якими я образив Бога, словами, думками, вчинками і ближнього, якого не простив, чи принизив – це і є мета хресної смерті. В своїх роздумах мені, як священику, потрібно це зрозуміти і повірити всім тим непростим, але зворушливим подіям. Ми плачемо, бо Його болить (тобто Ісуса), а Він відповідає: «Дочки Єрусалимські! Не плачте за мною, а плачте за собою і за дітьми вашими» (Лк. 23:28). Ваші гріхи при піднесли Мене на хрест. Маємо біля Святої Плащаниці плакати за свою байдужість до спасіння своєї душі. Ми не знаємо, що чекає нас у вічному житті, але без покаяння і прощення вічність буде невтішна. Христос прийняв хресні муки заради нашого примирення з Богом. Він, Безгрішний, прийняв на себе розплату за гріхи всього людства. Бог не потребує нічого, а ми потребуємо прощення гріхів, і визволення від вічних мук. Від нас вимагається покаяння. Тепер можна обмежитись одним поклоном, чи прикладанням голови до Його гробу, або рівнодушно дивитися на рани Спасителя. Лежачий в гробі не промовить нічого. Але коли прийде Він, як всесвітній Суддя, ми зобов’язані дати справедливу відповідь перед Спасителем, що постраждав, помер і воскрес. Святу Плащаницю обступили смиренні служителі вівтаря, а Престіл слави Його будуть обступлять Херувими і Серафими (що символізує гріб Господа). Принесена велика жертва… Спаситель показує іншу дорогу для оновленого життя людського. В Його стражданнях і смерті зло переможене, а добро оживлене силою безмежної любові до людей.
фото з архіву Свято-Покровського кафедрального собору м. Львова, 2012 р.

В історії ізраїльського народу є одна подія, яка подібна до Голгофських страждань. Моавитський цар приніс в жертву всепалення свого сина, який був наступником престолу, заради свого народу. Такий вчинок вразив ізраїльтян і вони відступили від ворожого міста… І Отець Небесний бере Свого Сина і возносить Його на хрест, «Може побачивши його, посоромляться» (Лк. 20:13). Сховалось сонце, завіса в храмі розірвалась надвоє, засоромилась смерть, бо мертві воскресли, але люди не засоромились… Перед Голгофою бачимо два покаяння, ап. Петра і Юди, але останнє покаяння закінчилось пеклом, бо не було в цьому уповання на милість Божу. Церква постійно нагадує про два дні: середу і п’ятницю. Перший день це зрада Юди, а другий – розп’яття і смерть Господа. Багато з нас не бажають шанувати ці дні. Настане і для нас п’ятниця – страсний день смерті, і тоді все, що маємо випаде з рук, а в них вкладуть хрест. Чи захистить нас хрест в момент смерті, якщо під час життя ми його відкидаємо? Без прийняття хреста в серце ми не можемо воскреснути в нове життя. Після всіх подій на Голгофі, Пилат здивувався, що Ісус так швидко помер. Він покликав сотника, який стеріг розп’ятих, взнав коли помер Христос і дозволив Йосифові (таємний учень Ісуса) взяти тіло Господнє для поховання.

Йосиф купив плащаницю (полотно для поховання), разом з Никодимом взяв дорогоцінну мазь – суміш зі смирни та алое. Вони зняли тіло Спасителя з хреста, намастили Його пахощами, оповили плащаницею і поклали тіло Його у новий гріб, у саду близь Голгофи, у печеру, яку Йосиф Аримафейський приготував у скелі для свого поховання. Печеру привалили каменем і пішли, бо наближалося велике свято – Пасха. Згідно Святого Євангелія нам відомо, що Марія Магдалина, Марія Іосієва та інші жінки були там і дивились, як клали тіло Христове. Вони купили пахощі, повертаючись додому, щоб в перший день свята, в який, згідно закону, всі повинні відпочивати, намастити тіло Розп’ятого. Вороги не заспокоїлись і пам’ятали слова Господа:«На третій день воскресну», зібрались і прийшли до Пилата, щоб охороняти гріб, та щоб учні його в ночі не вкрали Його і не сказали народу, що Він воскрес із мертвих, і тоді буде останній обман гірший першого. Пилат дав охорону. Тоді і первосвященики з фарисеями пішли до гробу Ісуса Христа і оглянули уважно печеру, поставили синедріонську печатку і розташували біля гробу Господнього воїнську варту. В кожні церкві викладається Плащаниця і виноситься для молитовного поклоніння з зображенням Спасителя, який лежить в гробі, на згадку про зняття з хреста тіла і поховання у Велику П’ятницю. Коли тіло Спасителя лежало у гробі, душею Він зійшов у пекло до душ людей, які померли до Його страждань і смерті. І всі душі праведних людей, які чекали пришестя Спасителя, він визволив з пекла. «У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в раю з розбійником і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописаний».

Один старець смиренно воскликнув:«Браття, станемо плакати» - і всі впали на землю та пролили сльози… Вуста замовкають, коли ми бачимо розп’ятого Господа в гробі… Хто насмілиться красномовити, коли Він мовчить?.. На Голгофі не було проповіді, «Весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався б’ючи себе в груди» (Лк. 23:48)

Ми обступили гріб Господній (Святу Плащаницю), ми представляємо, як одну сім’ю, зв’язаною загальною скорботою… Для нас є священна воля померлого, де поховати, що зробити після смерті близької і дорогої людини. Помираючи, Господь нам залишив Євангеліє.

Чи виконуємо Його? Не приймаємо заповіту Христового, позбавляємось вічності з Ним. Не доведи, Господи, залишитись та загинути в нашій духовній сліпоті. Прости нас, Господи!

протоієрей Андрій Лотоцький,
настоятель храму Святого Духа, с. Оброшино,
4 квітня 2018 року.

Переглядів: 2560

print the material
Accessibility menu
Contrast settings
Font size
Letter spacing
Line height
Images
Font
Reset the settings