В історії ізраїльського народу є одна подія, яка подібна до Голгофських страждань. Моавитський цар приніс в жертву всепалення свого сина, який був наступником престолу, заради свого народу. Такий вчинок вразив ізраїльтян і вони відступили від ворожого міста… І Отець Небесний бере Свого Сина і возносить Його на хрест, «Може побачивши його, посоромляться» (Лк. 20:13). Сховалось сонце, завіса в храмі розірвалась надвоє, засоромилась смерть, бо мертві воскресли, але люди не засоромились… Перед Голгофою бачимо два покаяння, ап. Петра і Юди, але останнє покаяння закінчилось пеклом, бо не було в цьому уповання на милість Божу. Церква постійно нагадує про два дні: середу і п’ятницю. Перший день це зрада Юди, а другий – розп’яття і смерть Господа. Багато з нас не бажають шанувати ці дні. Настане і для нас п’ятниця – страсний день смерті, і тоді все, що маємо випаде з рук, а в них вкладуть хрест. Чи захистить нас хрест в момент смерті, якщо під час життя ми його відкидаємо? Без прийняття хреста в серце ми не можемо воскреснути в нове життя. Після всіх подій на Голгофі, Пилат здивувався, що Ісус так швидко помер. Він покликав сотника, який стеріг розп’ятих, взнав коли помер Христос і дозволив Йосифові (таємний учень Ісуса) взяти тіло Господнє для поховання.
Йосиф купив плащаницю (полотно для поховання), разом з Никодимом взяв дорогоцінну мазь – суміш зі смирни та алое. Вони зняли тіло Спасителя з хреста, намастили Його пахощами, оповили плащаницею і поклали тіло Його у новий гріб, у саду близь Голгофи, у печеру, яку Йосиф Аримафейський приготував у скелі для свого поховання. Печеру привалили каменем і пішли, бо наближалося велике свято – Пасха. Згідно Святого Євангелія нам відомо, що Марія Магдалина, Марія Іосієва та інші жінки були там і дивились, як клали тіло Христове. Вони купили пахощі, повертаючись додому, щоб в перший день свята, в який, згідно закону, всі повинні відпочивати, намастити тіло Розп’ятого. Вороги не заспокоїлись і пам’ятали слова Господа:«На третій день воскресну», зібрались і прийшли до Пилата, щоб охороняти гріб, та щоб учні його в ночі не вкрали Його і не сказали народу, що Він воскрес із мертвих, і тоді буде останній обман гірший першого. Пилат дав охорону. Тоді і первосвященики з фарисеями пішли до гробу Ісуса Христа і оглянули уважно печеру, поставили синедріонську печатку і розташували біля гробу Господнього воїнську варту. В кожні церкві викладається Плащаниця і виноситься для молитовного поклоніння з зображенням Спасителя, який лежить в гробі, на згадку про зняття з хреста тіла і поховання у Велику П’ятницю. Коли тіло Спасителя лежало у гробі, душею Він зійшов у пекло до душ людей, які померли до Його страждань і смерті. І всі душі праведних людей, які чекали пришестя Спасителя, він визволив з пекла. «У гробі тілом, у пеклі душею, як Бог, в раю з розбійником і на Престолі був Ти, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописаний».
Один старець смиренно воскликнув:«Браття, станемо плакати» - і всі впали на землю та пролили сльози… Вуста замовкають, коли ми бачимо розп’ятого Господа в гробі… Хто насмілиться красномовити, коли Він мовчить?.. На Голгофі не було проповіді, «Весь народ, який зійшовся на це видовище, побачивши, що сталося, повертався б’ючи себе в груди» (Лк. 23:48)
Ми обступили гріб Господній (Святу Плащаницю), ми представляємо, як одну сім’ю, зв’язаною загальною скорботою… Для нас є священна воля померлого, де поховати, що зробити після смерті близької і дорогої людини. Помираючи, Господь нам залишив Євангеліє.
Чи виконуємо Його? Не приймаємо заповіту Христового, позбавляємось вічності з Ним. Не доведи, Господи, залишитись та загинути в нашій духовній сліпоті. Прости нас, Господи!