В
ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Господь наш Ісус Христос молився у Гефсиманському саду
перед Своїми стражданнями. Святий євангелист свідчить, що, коли Христос молився,
то «був піт Його як краплі крови, що
падають на землю» (Лк. 22, 44). Дуже часто ми ставимо перед собою
запитання: чи була потреба Христу, Сину Божому, молитися, якщо Він задовольняє
всі наші прохання, якщо Він є податель і учитель молитви?
Всі добре знають, що під час молитви ми розмовляємо з
Богом. Всі ми, християни, потребуємо молитви, як дерева води. Молитви — це
нерви душі нашої. Тому, хто не творить молитви перед Богом, той є мертвим,
бездушним і відкинутим.
Ми повинні знати, що Бог не вимагає від того, хто
молиться, красоти мови і вишуканого впорядкування слів, а навпаки душевної
теплоти і щиросердечності. В нас буває так, що приступаючи до кого-небудь з
проханням, ми шукаємо і підбираємо слова, а тут нічого особливого не потрібно,
а тільки необхідно мати тверезий розум і тоді нічого не буде на заваді тобі
бути поруч з Богом. Цьому навчає нас Христос Бог: «А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в
багатослів’ї своєму почуті будуть» (Мф. 6, 7).
Завжди необхідно молитися так, щоб бути почутим Богом,
бо і фарисей молився, але від тієї молитви пішов менш оправданим. Ми будемо
вислухані тоді, коли будемо достойні отримати те, чого просимо, якщо молимося
відповідно до законів і заповідей Божих, якщо молимось постійно, якщо не
просимо нічого такого, що є невгодним Богові, якщо просимо тільки корисного,
якщо виконуємо все, що потрібне. Таким чином, багато хто був почутим за
благочистиве життя: сирофінікіянка — за невідступність у молитві; Соломон — за
достойне прохання; митар був почутий Богом за смирення. Ми буваємо не почутими —
коли виносимо з вуст своїх для себе некорисне, коли, молячись, не залишаємо
своїх гріхів.
Чому ми часто говоримо, нарікаючи на Бога, що Він
начебто не чує наших молитов? Тому що в нас збідніла, висохла як осіннє стебло,
віра, тому що в нас немає благочестя, любові і співстраждання. Навіть у
церковних колах, серед священнослужителів процвітає більше секуляризму, аніж у
простих православних віруючих. Ми зараз всі заражені духом свободи. Але якої,
думаєте божественної, тієї, яку нам дарував Господь через Голгофську жертву? Ми
говоримо, що пишемо і продукуємо демократичні закони. Але ж ті закони
зневажаються перш за все тими, хто їх приймає, бо вони ніколи не творяться з
молитвою і благословенням. Отже, живучи в такому морі цинізму, ми хочемо, щоб
нас почув Бог, щоб Він звернув увагу на нашу молитву? З огляду на Божественні
заповіді і їх виконання, це важко собі уявити.
Ми часто шукаємо виправдання для того, щоб не
приходити до храму — місця молитви і постійного спілкування з Богом. Ми дійсно,
з огляду на те, що потрібно працювати, не можемо ставати постійно до молитви.
Але не виправдовуймо і не заспокоюймо цим себе. В молитві важливі не стільки
звуки, скільки думки; не здіймання рук, а здіймання розуму; не зовнішній
вигляд, а внутрішній зміст. Можна, йдучи по вулиці, творити молитву; можна,
сидячи на роботі, присвячувати Богові свій дух. Словом, можна всюди творити
тривалу й усердну молитву.
Найбільш досвідченими у молитві були преподобні
старці. Їхні повчання горять великим багатством правильного творіння молитви
перед Богом. Прп. Макарій Оптинський навчав, що до храму потрібно приходити у
мирному дусі, бо молитва не приймається від тих, хто перебуває у гніві. «Під
час молитви не корисно прагнути до високих почуттів. Необхідно тільки вникати у
зміст проказаних слів, уважно молитися, і тоді, з часом, Господь подасть і
осяяня духовне, і заспокоєння сердечне», — каже нам інший Оптинський старець
Никодим.
Молитва є винуватицею всіх добрих діл. Хто може бути
світлішим за того, хто розмовляє з Богом? Якщо ми, здобуваючи освіту, слухаємо
викладачів, наставників і дуже швидко стаємо такими як вони, то тим більше,
ведучи розмову з Господом, ми будемо ставати чистими, мудрішими і правильно
розпоряджатися у своєму житті. Господня молитва супроводжувалась кровавим
потом, а ми свою молитву повинні супроводжувати хоча б слізьми, і тоді неодмінно
будемо почуті Господом. Амінь!