Св. Іоан Золотоустий в одній із своїх різдвяних проповідей так звеличує тайну Христового Різдва: «Бачу незвичайне й дивне таїнство: Пастухи наповнюють звуками мій слух, голосячи не пустинну пісню, але співаючи небесний гімн. Ангели співають, архангели оспівують, херувими взивають, серафими величають, всі торжествують, бачачи Бога на землі і чоловіка на небесах високого – вдолі, по Його планах, а низького – вгорі по Божій любові до людей. Сьогодні Вифлеєм став небом, замість звізд прийняв співаючих ангелів, а місто сонця вмістив Сонце Правди. Не питай, як це сталося, бо де Бог хоче, там уступає порядок природи… Що сьогодні зродила Його Діва, це знаю, і що Бог зродив Його без часу, в те вірю, але спосіб зродження я навчився почитати мовчанкою…» (Св. І.Золотоустичй, т.6, ст.692).
Св. Василій Великий (+379), ніби продовжуючи св. І. Золотоустого, зазначає:
«Христове Різдво, властиво й перше, тобто в лоні Отця від віків, треба в мовчанці почитувати. Навіть нашому розумові не повинні дозволити, щоб досліджувати це Таїнство. Бо, коли ще не було ані часу, ані тимчасового простору, коли ще не було форми вислову ані свідка – очевидця, ані того, хто б про це оповів, то як може розум утворити собі якесь поняття? Як може тут язик дати вислів для думки? Отець був і Син народився! Не кажи: «Коли?», а радше залиши це питання! Не питай: «Як?» - бо на це нема відповіді! Бо «коли» - це питання часу, а «як» - веде нас до тілесного народження.
Бог на землі, Бог між людьми, не у вогні і серед голосу труб; не на горі, що димиться, або в темноті, ані в лячній і ревучій бурі, даючи закони, але в тілесній появі, лагідній і добрій, перебуває з рівними собі. Бог у тілі, не діючий здалека, як у пророків але злучений з природою, рівною людській природі, щоб у той спосіб через своє тіло, споріднене з нами, привести назад до себе все людство».
Святкування Христового Рождества традиційно починається з попереднього дня, що іменується Навечір’я Різдва Христового. Воно сягає перших віків християнства. Уже в IV ст. було церковне правило, яке зазначило, як святкувати Навечір’я, зокрема, коли воно припадає на неділю. В V ст. єп. Пталемаїди Синесій, а в VI ст. Григорій Двоєслов в Навечір’я Різдва виголошували проповіді.
Богослужіння Навечір’я Різдва – це дух прослави Божих планів щодо відкуплення людського роду; дух подиву любові й жертви виплочення Божого Сина, а також дух надземної духовної радості, що хвилина нашого спасіння вже настала.
Навечір’я празника Різдва має окрему богослужбу, яка називається Великі або Царські часи. Спочатку це богослужіння називалося Великі Часи. Згодом, коли у Візантії імператори з родинами і вельможими почали ходити на цю службу, назву змінено на Царські часи. В кінці богослужіння виголошувалося окреме многолітня в честь імператора та його родини.
Це богослужіння складається з підібраних псалмів і відповідних читань Св. Письма Старого й Нового Завіту та молитов, натхненних Святим Духом і укладених єрусалимським патріархом Сафронієм (+641 р.). Царські часи служать тричі на рік: в Навечір’я Різдва, в Навечір’я Богоявлення та у Велику П’ятницю. Вони складені так перед Христовим Рождеством, що в їхніх псалмах та читаннях пророків із Старого Завіту зібрані головні пророцтва відносно обіцяного Месії.
Наприклад, пророк Михей (+699р. до Хр.) каже: «Ти, Вифлеєме – Ефраро, чи малий ти між тисячами Іудиними? З тебе вийде Мені Той, Який повинен бути Владикою в Ізраїлі і Якого походження від початку, від днів вічних. Тому Він залишить їх до часу, доки не народить та, що має народити; тоді повернуться до синів Ізраїля і ті брати їхні, які залишилися. І стане Він, і буде пасти у силі Господній, у величі імені Господа Бога Свого, і вони будуть жити безпечно, бо тоді Він буде великим до країв землі» (Мх.5, 1-4).
А найбільшим з усіх пророків Ізраїля, Ісая, син аристократа Амоса, який народився в Єрусалимі і загинув мученичою смертю у 696 р. до Хр., так описує: «Отже, Сам Господь дасть вам знамення: ось Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому: Еммануїл» (Іс.7:14).
Зі св. Євангелія читаються події пов’язані з народженням Христа, а стихири оспівують воплочення Божого Сина, місце та обставини Рождества. Під час відправи Великих або Царських Часів св. Євангелія лежить на тетраподі як символ Христа, що вже прийшов і проголошує нам свою Божу науку.
День Навечір’я завершує 40-дення перед Рождеством. Цей день зобов’язує строгий піст. Наші прародичі високо цінували і ревно заховували піст цього дня аж до появи вечірньої зірки. Київський митрополит Максим (1283-1305) у своєму правилі про пости каже, що в який би день Навечір’я Різдва не припадало, навіть у суботу й неділю, треба того дня зберігати строгий піст і щойно по вечірній він дозволяє підкріпитися хлібом та вином. Такий самий піст він наказує дотримувати і в Навечір’я Богоявлення.
Крім посту, наші предки з найдавніших часів приготовлялися до свята Христового Рождества сповіддю і св. Причастям. Це прекрасна священна традиція походить ще з І-го ст. християнської України, від київського митрополита Юрія (грек, митрополит у Києві 1069-1073 рр.). Цю святу практику поручає митрополит Петро Могила (+1647 р.) у своєму Требнику.
Древній «слов’янський пролог» в поучінні на зустріч свята Рождества Христового 24 грудня (6 січня) подає таку духовну заохоту для вірних: «Знайте, брати, що цього дня піст перед празником Христового Різдва. Тому цього дня з любов’ю і чистотою зберіться в Шостий час (12-та година полудня) на молитву, подолавши гнів, очистивши тілесні провини, і всі недобрі діла відкинувши, щоб ми стали достойні чистими устами й непорочним серцем причаститися Божого Тіла, що в нього задля нас одягнувся Господь і добровільно став убогим».
Тому у Переддень Різдва Христовго, коли по всіх усю дах рознесеться спів наших щирих колядок, приготуймо себе сприймати Його не лише як період для веселощів, забав. Нехай цей святий час стане для нас можливістю краще пізнати себе і самовдосконалитись: ступити на шлях праведності, збільшити свою віру, бути більш довірливим до Господніх слів і до Його Провидіння, яке має щодо кожного з нас свої задуми, плани. Треба лише зуміти почути той голос, який говорить нам: «Не бійся! Йди! Йди до свого Єгипту, до свого Назарету, Я буду йти поряд з Тобою, буду захищати тебе. Тільки довірся мені!».
Якщо ж бракує нам того довір’я, повторімо вслід за батьком зціленого Ісусом юнака: «Господи, «вірую, поможи моєму невірству!» (Мк.9:24).
На цій дорозі нехай не покидає нас радість, бо «З нами Бог» (Мф.1:23). З нами Бог, зрозумійте народи і покоряйтеся, бо ось з нами Бог». Радійте і веселіться всі – Бог предвічний народився! Нехай наша різдв’яна радість буде подібна до радості Св. Іоанна Золотоустого (+407р.): «І так, коли всі радуються, то і я хочу радуватися, хочу ликувати, хочу торжествувати. Та я ликую, не граючи на цитрі, ані не рухаю смичком, ані не маю сопілки в руках, ані не запалюю смолоскипа, але замість музичних інструментів приймаю Хистові пелени. Вони для мене – надія, вони для мене – життя, вони для мене спасіння, вони для мене – сопілка, вони для мене – цитра» (Св. І.Золотоустий, т.6.ст.696).
Тож у час святкування Христового Рождества будьмо між тими пастушками, які відгукнулися на заклик ангела і поспішили до вертепу привітати новонародженого Месію. Серед тих мудреців, що з далеких країв йдуть за зорею, щоби поклонитися майбутньому Цареві. Ми біля Нього, Він біля нас – і лише тоді зможемо краще пізнати та прийняти в своє серце слова заклику: «З нами Бог! Зрозумійте народи, і покоріться, бо ось з нами Бог!».
Несімо в цей чарівний різдвяний час Всемогутньому Богові золото вірності Божим законам і багатостраждальній, але нескореній нашій Матері Україні, кадило нашої побожності та святості життя і миро мужнього терпіння і боротьби за торжество Божих і національних ідей! Нехай нам у всьому буде провідною зіркою Вифлеємська зоря, котра привела тих царів до Христа.