Господь наш Ісус Христос, коли сповнилось вісім днів від Його народження, зволив прийняти обрізання. З одного боку, Він прийняв його, щоби виконати закон: «Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків, — сказав Він, — не порушити прийшов Я, а виконати» (Мф. 5:17), бо Він послухався закону, щоби звільнити від нього тих, хто перебував в рабському підкоренні йому, як каже апостол: «Послав Бог Сина Свого, котрий був під законом, щоб викупити підзаконних» (Гал. 4:4-5). З іншого боку, Він прийняв обрізання, щоби показати, що Він прийняв дійсно плоть людську, і щоб загородити єретичні уста, які говорили, що Христос не прийняв на Себе істинної плоті людської, але народився тільки примарно.
Отже, Він був обрізаний, щоб явним було Його вочоловічення. Бо, якби Він не зодягнувся у нашу плоть, то як міг бути обрізаний привид, а не плоть? Святий Єфрем Сирін говорить: «Якщо Христос не був плоттю, то кого обрізав Йосиф? Але, будучи воістину плоттю, і обрізаний був як людина, і немовля дійсно обагрялось Своєю кров’ю, як син людський, Він терпів і плакав від болю, як і належало тим, що мають людську природу».
Але окрім того, Він прийняв плотське обрізання і для того, щоб встановити для нас обрізання духовне; бо, закінчивши Вітхий, який стосувався плоті, закон, Він поклав початок Новому, духовному. І як старозавітня плотська людина обрізували свою чуттєву плоть, так нова духовна людина повинна обрізувати душевні пристрасті: лють, гнів, заздрість, гордість, нечисті бажання й інші гріхи та гріховні прагнення.
Обрізаний ж Ісус був у восьмий день тому, що прообразував нам кров’ю Своєю прийдешнє життя, яке зазвичай учителями Церкви називається восьмим днем чи віком. Так письменник канону на обрізання Господнє святий Стефан говорить: «Будучого восьмого віку непристанне життя зображує, в нього ж Владика плоттю обрізався». І святий Григорій Ниський так говорить: «Обрізання по закону повинно було звершуватись у восьмий день, причому восьме число наперед вказувало на восьмий майбутній вік».
Належить також знати, що обрізання в Старому Завіті було встановлено як праобраз хрещення й очищення праотцівського гріха, хоча той гріх зовсім і не очищався обрізанням, чого й не могло бути до тих пір, поки Христос добровільно не пролив за нас в стражданнях Своєї пречистої крові. Обрізання було тільки прообразом істинного очищення, а не самим істинним очищенням, яке звершив Господь наш, взявши гріх від середовища його існування і прип’явши його до хреста, а замість старозавітного обрізання встановив нове благодатне хрещення водою і Духом.
Обрізання у ті часи було як би карою за праотцівський гріх і знаком того, що немовля, яке обрізувалось, зачате було був у беззаконні, як каже Давид, і в гріху народила його мати його (Пс. 50:7), від чого і рана залишалася на тілі отрока. Господь же наш був безгрішний; бо, хоча Він і у всьому уподібнився нам, але не мав на Собі гріха. Подібно до того, як мідний змій, споруджений в пустелі Мойсеєм, був з вигляду подібний до змія, але не мав у собі зміїної отрути (1 Чис. 21:9), так і Христос був істинною людиною, але непричетним до людського гріха, і народився надприродним чином, від чистої і безмужної Матері. Йому як безгрішному і такому, Який сам був Законодавцем, не потрібно було б і зазнавати болісного законного обрізання, але оскільки Він прийшов взяти на Себе гріхи всього світу, і Бог, як каже апостол, «Того, Хто не знав гріха, зробив жертвою за гріх» (2 Кор. 5:21), то Він, будучи без гріха, зазнає обрізання так, якби був грішником.
І в обрізанні Владика нам явив більше смирення, ніж навіть у своєму народженні. Бо у народженні Він прийняв на Себе образ людини, за словами апостола, «зробившись подібним до людей і з вигляду став, як чоловік» (Флп. 2:7); в обрізанні ж Він прийняв на Себе образ грішника, як грішник зазнаючи біль, призначену за гріх. І в чому не був винен, за те Він страждав як безневинний, наче повторюючи з Давидом: «Чого Я не відбирав, те вимагають від мене» (Пс. 68:5), — тобто за той гріх, до якого Я непричетний, приймаю біль обрізання. Обрізанням, Ним прийнятим, Він розпочав Свої страждання за нас і пиття тієї чаші, яку Він мав випити до кінця, коли, висячи на хресті, промовив: «Звершилось!» (Ін. 19:30). Сьогодні Він проливає краплі крові від крайньої плоті, а потім вона потоками буде стікати з усього Його тіла.
Він починає терпіти ще в дитинстві і привчається до страждання, щоби, ставши звершеним чоловіком, бути в змозі винести більш люті страждання, бо до подвигів мужності слід привчатися з юності. Життя людське, повне трудів, подібне дню, для якого ранок становить — народження, а вечір — кончину. Отже, з ранку, з пелюшок, Христос, обоженний чоловік, виходить на працю свою, на труди, — Він у трудах із самої юності Своєї — і на роботі своій до вечора (Пс. 103:23), того вечора, коли сонце померкне і по всій землі буде темрява, до години дев’ятої.
І викликне Він іудеям: «Отець Мій донині робить, і Я роблю!» (Ін. 5:17). Що ж обробляє нам Господь? Наше спасіння: спасіння посеред землі (Пс. 73:12). А щоби звершити цю справу цілком досконало, Він приймається за неї з ранку, з юності, починаючи терпіти тілесну біль, а разом з тим і серцем вболіваючи за нас, як Своїх чад, аж поки не відобразиться (Гал. 4:19) в нас Сам Він — Христос. З ранку Він починає сіяти Своєю кров’ю, щоб до вечора зібрати прекрасний плід нашого викуплення.