В продовження передріздвяних публікацій на нашому сайті місіонерських листів святителя Миколая Сербського, присвячених темі Христового народження, представляємо увазі читачів лист, у якому святитель розповідає про Вифлеємську печеру, де народився Христос, і пояснює Господнє смирення.
Ти збираєшся в паломництво на Святу Землю Господню. Розповідь владики Нектарія про торішню паломницьку подорож ще більше зміцнила тебе в цьому благому намірі. Але в переддень Різдва ти хочеш більше дізнатися про Віфлеємську печеру, цей земний палац Царя Небесного.
Найзнаменитіша з печер знаходиться на окраїні міста Віфлеєма. Рівна, біла, як полотно, дорога веде прочан з Єрусалима до Віфлеєма. Але дорога не так важлива для нас; спостерігаючи за дорогою, думками переносимося в ту священну печеру. Навколо кам’яні скелі; уздовж дороги бідна зелень; мигне виноградник, маслина, іноді невелика пшенична нива, але переважає камінь. Проте хіба це нам важливо? Ми кидаємо поглядом по околиці, а душа томиться в чеканні — скоріше б опинитися в бажаній печері.
Проїжджаємо повз монастир святого Іллі, де східні мудреці зупинялися для нічлігу по зворотній дорозі з Віфлеєма, де їм був даний знак не заходити до Ірода, а повернутися на батьківщину іншою дорогою. В’їжджаємо у Віфлеєм, у Бетлехем, що значить — Дім хліба. Таємнича й багатозначна назва міста, у якому народився Той, Котрий сказав про Себе: Я є хліб життя.
Арабське місто. Самі тільки араби; іноді трапляється грек або єврей. Багато людей говорять російською мовою, вивчили мову заради російських прочан, які тисячами стікалися сюди. Наші говорять з ними по-сербськи і якось домовляються. Обступають нас, пропонують чотки, ікони, перламутрові хрестики: продають їх і на це живуть. Все місто живе Христом, і не тільки тепер — століттями.
Але зараз ми мало цікавимося їхніми пропозиціями: наші очі шукають святу печеру. Запитуємо, де вона. Нас ведуть по довгій вулиці й заводять у простору церкву, всередині якої багато мармурових стовпів. Тут. У самій церкві: Цар Юстиніан спорудив цю більшу церкву над печерою через півтисячоліття після різдва Христового. Униз по сходах спускаємося в печеру. Серце тремтить і горить. У цій холодній печері пролунали перші удари найтеплішого Серця, що коли-небудь билося на землі. Билося воно любов’ю, самою тільки любов’ю до роду людського. Праворуч вівтар з безліччю срібних і золотих лампад. Тут Він народився від Пречистої Діви. Ліворуч інший вівтар: теж безліч лампадок. Тут знаходилися ясла, тут лежав Він, сповитий, на соломі. Багато прочан заплакали від хвилювання. Сказав Господь вустами пророка: і візьму із плоті вашої серце кам’яне, і дам вам серце плотяне. У цій печері — якщо не тут, то ніде — кам’яне серце стає м’яким, як розігрітий віск. Сама печера похмура й печальна.
На Святій Землі багато просторих і не дуже темних печер. У тих печерах переховується худоба, живуть люди, іноді влаштовуються могили. Але Син Божий, чоловіколюбивий, зійшовши з престолу вічного Світла на землю, навіть серед печер не вибрав Собі печеру світлу й зручну. Яка смиренність! Яке приниження нас заради! Ми всі падаємо навколішки — всі; всі робимо перед Ним покаянні поклони, поклони перед вічним Розумом і вічною Любов’ю. А душі наші підносяться до Нього, Царя неба й землі, Переможця гріха й смерті. Що для нас печера Його, як не ляпас нашому марнославству й не вічне свідчення Його величі?
Він, Він, воскреслий і живий Господь, невидимо йде з нами, як колись із двома учнями Своїми в Еммаус. І ми відчуваємо присутність Його й радіємо кожному крокові. Коли ми проспівали різдвяний тропар, хтось з прочан вигукнув: “Христос народився!”, а ми у відповідь: “Воістину народився!”. І задзвеніла печера, як великий дзвін.
Ми вийшли з печери й направилися до грецького митрополита, а потім далі, далі... Але душа залишилася у святій печері, і свята печера живе в душі й понині.