Для чого людина будує храми? Тому що вірить в існування Бога, в існування вічного життя! Але храми зовнішні - чи дерев’яні, чи кам’яні, - побудувати легше, ніж побудувати храм у своїй душі. Тобто, ніж самому християнину стати храмом Божим.
Про те, що віруючий в Господа Ісуса Христа стає храмом Святого Духа, сказав і Господь Ісус Христос, і апостол Павло. Тому ми всі знаємо, що наше покликання як християн, стати храмами Святого Духа. І дійсно, після Хрещення, коли людині прощаються всі гріхи, вона стає храмом Святого Духа. Але Святий Дух не може жити в людині, яка грішить. І тому Дух Святий, Його благодать покидає таку людину, і вона перестає бути храмом Святого Духа, храмом благодаті Святого Духа. Господь бачить, що ми грішні люди, не виконуємо Заповідей Божих, і позбавляє нас Своєї благодаті. Ми не виконуємо своїх обов’язків як людини-християнина. Це стосується і духовенства, й архієреїв, і мирян, тому що кожна людина повинна виконувати свої обов’язки, а ми їх не виконуємо, хоч і знаємо, що живемо на землі тимчасово, і в той же час знаємо, що створенні для життя вічного і що людина, не зважаючи на те, вірить вона, чи не вірить у вічне життя, а із буття вийти не може. Знаємо, що ми створенні для життя вічного, але не готуємся до цього життя.
Господь, Який прийшов на землю спасти кожну людину, був розіп’ятий, страждав, помер і воскрес і оновив нашу людську природу, Він же хоче, щоби кожний із нас увійшов у вічне життя. А ми відмовляємось! Відмовляємось, коли грішимо, виконуємо волю диявола, як Адам і Єва, які теж виконали не волю Божу, а волю диявола. Так і ми, порушуючи Заповіді Божі, не виконуючи своїх обов’язків, теж служимо дияволу. Але Господь не хоче, щоби ми загинули, і тому різними засобами приводить нас до спасіння, і, насамперед, спасає нас через страждання.
Не треба думать, що страждання - це щось цілком погане. Так, страждання і смерть є зло, але Бог через страждання і навіть смерті навертає нас до Себе. Ось ми зараз переживаємо нелегкі часи: іде війна, агресор Росія напала на нас… Що відбувається? Відбувається процес спасіння! Тому що ті люди, які йдуть захищать нашу українську землю, подолали у своїх душах страх смерті. Вони ідуть на смерть заради любові. Заради якої любові? До кого? Насамперед, любові до своєї сім’ї, тому що, захищаючи землю українську, вони захищають свої сім’ї. По-друге, заради любові до Батьківщини і народу українського. Скажіть, це є виявлення любові до ближніх, чи ні? Є! І ще й якої любові! Бо людина віддає найдорожче - життя, - заради любові до свого народу, до своєї землі. І таким чином, хоч вони і помирають, але йдуть у Царство Небесне й осягають благу вічність.
Отже, тепер подумайте, що краще: прожить у беззаконнях навіть і сто років, а потім померти і піти у вічні страждання, чи прожить коротке життя, але в любові, і отримать Царство Небесне? Що краще?! Довго жити у беззаконнях і отримать пекло, чи прожить коротке життя у правді й отримать Царство Небесне? І розумна людина скаже: краще в любові і правді прожить коротке життя, але успадкувать вічність із Богом! І тому, дорогі браття і сестри, ми не повинні думать, що Бог забув нас, забув Україну. Не забув Господь ні нас, ні Україну, але хоче всіх нас привести до життя вічного!
Тому нам треба насамперед піклуватися про вічне. Про земне теж треба піклуватися, бо ми носимо тіло, яке потребує і хліба, й одежі, і даху над головою потребує, але головне - це душа, головне - це чесноти, які осягає людина. І Господь промислом Своїм до цього і веде, а перемогу Він дасть нам, і дасть несподівано! А дасть нам перемогу тому, що правда на боці України! Ми країна миролюбна; ми ніколи в історії не завойовували чужих земель, а воювали лише зі супротивниками, які хотіли нас підкорить; ми єдина ядерна держава, яка добровільно віддала свою збою. Жодної держави на світі нема, яка віддала б свою ядерну зброю, а Україна віддала! Чому? Тому що вона миролюбна. Не ми агресор. Не ми почали війну, а Росія почала війну проти нас! То, скажіть, де правда? З агресором правда, чи з нами, з Україною? Розумна людина скаже: там, де люблять мир, там, де правда панує, там панує Бог. А якщо Бог з нами, то яка сила може перемогти Бога?! Є така сила у світі, що перемогла би Бога? Нема такої сили! Не зброя перемагає, а перемагає Бог!
І ще перемагає дух людський. І ви подивіться, яку велич духу проявили наші воїни, наші добровільні батальйони, наші патріоти не тільки на Майдані в Києві, але й на Сході, захищаючи нашу землю! Бачить це Бог, чи не бачить? Бачить! І тому прийде час, коли наш народ подолає гріхи, які існують в нашому суспільстві, і буде в нас нове життя. Не треба думать, що ми такі добрі: хоч і миролюбні, але грішні! Корупція є, суди - несправедливі, правди нема… То що це? Не гріхи це? Гріхи! Їх треба подолать! І коли ми подолаємо ці гріхи наші, тоді й Господь миттєво дасть нам перемогу.
Нехай же Господь допоможе нам подолать наші гріхи - і особистісні, і всередині нашого суспільства, - і тоді дарує нам перемогу і мир, як несподівано Він дарував нам державність. Ми державність отримали як дар Божий, а зараз повинні довести, що достойні мати свою незалежну державу. І наш народ доводить, що він достойний мати свою незалежну Українську державу. Тому будемо молитися Господу Ісусу Христу, щоби Він допоміг нам подолать внутрішніх ворогів, гріх у собі, а також і зовнішніх ворогів, дарував нам перемогу і привів нас до вічного блаженного життя. Йому слава на віки віків. Амінь!