Ваші Високопреосвященства і Преосвященства!
Всечесні отці!
Дорогі брати і сестри!
Завершився земний шлях нашого учителя і архипастиря новоспочилого преосвященного митрополита Євсевія. На цьому місці він спочиватиме до Другого Страшного і славного Пришестя на землю нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.
Сумна подія і звістка зібрала нас сьогодні під склепінням Академічного храму і тут, на місці вічного спочинку людей. Зібрала, щоби ми віддали останню шану цій людині з великої літери. І ми можемо хіба що промовити словами святого апостола Павла: «О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які не збагненні суди Його і недослідимі путі Його! Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому?» (Рим. 11, 33-34)
Коли завершилась земна дорога владики Євсевія, звістка про цю сумну подію поширилась миттєво всією Україною, пролетіла із заходу на схід і з півночі на південь, і навіть далеко за межі нашої Вітчизни, адже доля судила йому за життя побувати у різних кутках світу.
Закрились очі, які колись дуже ласкаво дивились на усіх нас, замовкли уста, які колись проповідували нам слово Боже, які кликали нас іти дорогою спасіння, захололи і задубіли ті руки, які пригортали всіх нас до свого серця і які звертали до усіх нас щедре Боже благословення. Він пішов за Тим, Який сказав «Я є путь, і істина, і життя». (Ін. 14, 6)
Покійний владика митрополит Євсевій, або, більш знайомий Львову, отець Віталій, у дуже молодому віці почув поклик свого серця служити Богові. В 19 років він почув той голос, який два тисячоліття тому лунав до святого Первоверховного апостола Петра: «Симоне Іонин, чи любиш ти Мене?» Петро відповідав: «Так, Господи! Ти знаєш що я люблю Тебе» (Ін. 21, 15-17)Подібно у юності відповів і владика. І ось у, вже такому далекому, 1949-му році молоденький хлопець Віталій схилив свою голову на святий престіл і Львівський архипастир архиєпископ Макарій Овсіюк поклав на неї руки і, закликавши на нього Божественну благодать, поставив у сан священика. Він прослужив все своє життя на теренах Львівської єпархії і тільки в останні роки, вже будучи архипастирем, він залишив Львівщину. Спочатку отець Віталій служив у селі Корчині Радехівського району, потім у ще одному селі неподалік від Давидова, відтак йому пощастило служити у Введенському храмі, якого зараз уже нема, бо він був зруйнований, а потім протягом двадцяти вісьми років він служив в Успенському храмі Львова. Протягом усіх років свого служіння отець Віталій був ревним помічником Львівських архипастирів, зразковим священником і Успенська церква пам’ятає його проповіді і великі здвиги людей, які йшли щоби почути життєдайне слово, яке лунало з його уст. На зорі незалежності України він став ректором Львівської духовної академії і семінарії. Його стараннями, стараннями покійного владики митрополита Андрія Горака і благословенням нашого Святійшого Патріарха Філарета повстала у Львові духовна академія, ректором якої він був впродовж дванадцяти років.
І сьогодні ми згадуємо ті щасливі дні, коли спілкувалися з покійним, стояли разом із ними біля престолу, а найбільше, коли слухали його батьківської науки, яку він подавав усім нам.
Я маю сьогодні дуже сумний обов’язок, але водночас і велику честь попрощати покійного владику Євсевія з усіма нами.
Насамперед, покійний простягає своє слово до Первосвятителя і Предстоятеля нашої Церкви Святійшого Патріарха Філарета і просить у нього прощення і благословення на ту далеку дорогу, якою він іде від нас. А у відповідь тобі, дорогий владико, наш Святійший Патріарх шле тобі своє благословення, шле благословення і співчуття твоїм рідним, твоїм дітям і онукам і твоїй духовній пастві, яку ти окормляв протягом більше ніж шістдесяти трьох років священичого життя.
Сьогодні покійний владика Євсевій простягає своє слово «прощайте і простіть!» до вас, Преосвященні архипастирі, які так чисельно зібрались, щоби віддати йому останню шану, засвідчити свою любов, щоби він пішов сьогодні не самотній з цього світу, але разом із вашою молитвою і з вашим благословенням. Я вам скажу, Владики, одну річ, яку завди повторював наш ректор отець Віталій, коли прощався з будь-яким священиком: «Брате! Коли будеш стояти біля престолу, вийми часточку за грішного раба Божого Віталія!» Від його імені я повторюю ці слова до вас: собраття архипастирі, собраття владики Євсевія, коли ви стоятимете біля престолу і приноситимете безкровну Жертву Тіла і Крові Христової, вийміть з любов’ю часточку у пам’ять про вашого собрата владику Євсевія.
До вас, всечесні отці, всі отці Львівсько-Сокальської єпархії, Рівненської і Полтавської єпархій, де судилось служити покійному владиці, до всіх, хто сьогодні відгукнувся на цю сумну звістку і прийшов до його домовини віддати останню шану і останній цілунок миру і любові, митрополит Євсевій промовляє: прощайте, дорогі браття, і простіть, якщо я кого з вас образив словом, ділом чи думкою у цьому земному житті, щоби дорога, якою я йду у вічність для мене була легкою і щасливою, щоби я осягнув те місце, на яке так сподівався, про яке проповідував і яке мріяв отримати з рук справедливого Судді Христа.
Вам, дорогі діти, (я говорю зараз і про сина, і про невістку, і про зятя, бо знаю, що він ніколи не казав «невістка» чи «зять», але казав що це моя дочка і мій син) ваш батько із цього темного і сумного гробу востаннє каже прощайте! Простіть, якщо протягом цього останнього часу був вам у тяготу і завдавав клопотів, це була не моя воля, а воля Божа. З вами залишається його любов і його благословення. Вдома усе нагадуватиме про батька. Пам’ятайте, що він завжди з вами.
Покійний владика Євсевій простягає своє слово «прощайте і простіть!» до своїх онуків: священика отця Петра і до його дружини, до Андрія з дружиною і до внучки Надійки. Пам’ятайте, що він вас любив! Він вів вас дорогою вашого життя своєю неустанною молитвою. Він завжди пам’ятав про вас, і, як казав Владика Митрополит за панахидою в домі, завжди думкою летів до родини, тому що хотів бути разом із вами. Пам’ятайте його науку, його слова - усе те, що він вам говорив. А він з небесних висот буде благословляти вас і молитиме Бога за вас.
Покійний владика прощається зі своєю правнучкою, яку Бог судив йому побачити, вивести в люди і дати твердий ґрунт під ногами на усе наступне життя, бо вона є студенткою нашого Львівського університету. Тобі, дорога дитино, твій прадід, наш владика, шле своє останнє благословення, відходячи з лиця землі.
До вас, дорога і опечалена родина, дорогі браття і сестри у Христі, покійний звертає свої останні слова «прощайте і простіть!»
Я не можу завершити свого слова до тих пір, поки не скажу, дорогий владико, що сьогодні із вами прощаються викладачі, студенти, працівники нашої Львівської православної богословської академії. Тому що за вами ми завжди стояли, наче за великою, могутньою кам’яною стіною. Вашою молитвою ми непохитно стояли у тій правді, якої ви нас навчали, кажучи, що Бог є не в силі, а у правді. Ми йшли за вами і зараз продовжуємо вашу справу, яку ви розпочали за свого ректорства у нашій вищій духовній школі.
На завершення, звернуся до тебе, дорогий владико, словами святого Первоверховного апостола Павла, адже ти, як і він «подвигом добрим трудився, свій біг закінчив, віру зберіг», а тепер готується «вінець правди, який дасть тобі Господь, Праведний Суддя». (2Тим. 4, 7-8) Пам’ятай, дорогий владико, нас у тих небесних оселях і моли милосердного Бога за всіх нас, які пам’ятають тебе і люблять тебе. Ми ж обіцяємо, що молитимемо нашого Пастиреначальника Христа: «Во блаженнім успенії вічний спокій подай, Господи, преосвященному митрополитові Євсевію і сотвори йому вічную пам’ять!» Амінь.
(слово виголошено за погребінням преосвященного митрополита Євсевія Політила на Янівському кладовищі м. Львова)