В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Христос Воскрес!
Дорогі браття і сестри! Церква, тобто ми, продовжує святкувать перемогу Господа Ісуса Христа над смертю і визволення людського роду від гріха. І цю перемогу Церква відчуває протягом усієї своєї історії.
Ось ми сьогодні чули читання із книги Діянь святих апостолів. Чим перемагали святі апостоли світ? Знаменнями і чудесами, які звершував Ісус Христос. Пам’ятаєте слова Господа: «Я з вами до кінця віку»? (Мф. 28, 20) Що значить оце «Я з вами до кінця віку»? Господь каже: «Я, Бог, Син Божий, і силу Свою Божественну буду показувать протягом усієї історії людського роду». І господь показував. Апостол Петро каже розслабленому: «Енею! Зціляє тебе Ісус Христос; встань з постелі твоєї!», і, сказано, що той негайно встав. (Діян. 9, 34) Філософ, атеїст, безбожник, красномовці усілякі - будь-хто з них чи може сказати хворому, розслабленому «Вставай і йди здоровим»? Філософствують багато, а зробить нічого не можуть. А апостол Петро Тавиту померлу, яку оплакували люди, воскресив із мертвих. (Діян. 9, 36-41) Але воскресив не своєю силою, бо він людина. Це той самий апостол, який зрікся Ісуса Христа перед служанкою, той самий. Але покаявся, плакав гірко і потім звершував такі дивні діла. Ось і, коли його закрили у в’язниці він не боявся, що над ним вчинили це. Чому не боявся? А тому, що Христос ще раніше сказав: «Якщо мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого». (Ін. 15, 20) І тому апостол у в’язниці сидів спокійно, не турбувався і не хвилювався, але Господь послав йому ангела і той вивів його із тюрми. І тому, коли перед нами стоїть питання яким чином дванадцять апостолів, серед яких майже усі були неосвідченими і безграмотними, як ці неграмотні рибалки перемогли культурний світ римський і елінський, ми знаємо як. Силою слова свого, красномовства? Ні! Перемогли Божественною силою, бо Христос сказав: «Я з вами». І слова ці Христос показав через чудеса, які звершували апостоли.
Ми сьогодні святкуємо пам’ять святого великомученика Юрія Переможця. Це був римський воїн, хоробрий, займав високе положення, але став християнином. І перед ним стало питання вибору, кого обирать: Христа і йти на муки і смерть, чи спокійне блаженне життя. Багато сучасних людей обирають друге - благополучне земне життя. Хоч і вірять у Бога, Христа, хрещенні, носять ім’я Христа, та обирають не Христа, а земне життя, бо воно ближче і до тіла, і до часу. Бо те колись буде, після смерті, а це тепер. І багато спокушуються цим, обирають те, що ближче до тіла, а не до душі. А Юрій Переможець думав не так. Він увірував у Христа і Його обрав, бо вірував щиро у те, що Він Бог і що є вічне життя. І чинив розумно. У чому розумність була? В тому, що він вибирав між вічним і тимчасовим і зробив мудрий вибір. Що краще: вічне чи тимчасове? Розумна людина вибере вічне, а не розумна - тимчасове. І в цьому, у виборі, і виявляється затьмареність розуму. Ну хіба ти розумний, якщо вибираєш тимчасове. А Юрій був мудрим і обрав вічне. Йому пропонували високі посади, пропонували щасливе земне життя, а Христос пропонує йому блаженне вічне життя, нескінченне блаженство. Сьогоднішня людина вибирає також блаженне життя, але земне і швидкоминуче. Як говорили безбожники: «Навіщо нам рай на небі, давайте ми краще побудуємо рай на землі. Це буде краще». А Юрій обрав рай на небі, бо він вічний і реальний і блаженне життя реальне дасть. А ті, які будували рай на землі, де вони? Побудували рай? Ото рай був, коли мільйонами нищили українців під час Голодомору - це був рай? Такий рай. Або заслали на Сибір тисячі людей, може це рай? Отакий рай будували безбожники. А Господь дарує нам Царство Небесне реальне. Не мрійливе, уявне, а реальне. Тому Юрій Переможець не сумнівався, не вагався, що йому вибирать. Він обрав Христа назавжди, обрав вічне життя, а не тимчасове земне, і постраждав. Постраждав не так, як людина всяка може страждать. Його кидали і в яму вогняну і він вийшов звідтілля непошкодженим, і що тільки не робили з Юрієм, щоби його перемогти, але Господь показав оці слова Свої «Я з вами», і був з Юрієм. І те, що був Господь з Юрієм Переможцем ми бачимо наприклад з того, що лежав він у вогні, а вийшов живим. А хіба може людина знаходячись у вогні бути живою? Не може. А він був живим. І багато інших чудес звершив Юрій Переможець. А все тому що обрав Христа.
Дорогі браття і сестри! Ми все це говоримо про далеке. Це ж було третє століття - далеко-далеко. А ми у ХХІ столітті живемо. То як тут? І тут таке ж саме. Що було тоді, те й відбувалось у ХХ столітті. Бо той самий вибір, що був перед Юрієм, стояв і перед нашими батьками. Вибирай або безбожну радянську владу, або йди в Сибір. І що робити? Одні вибирали владу, ставали комуністами, безбожниками, відрікались від Христа. А були такі і єпископи, і духовенство, і ченці, і прості миряни, які вибирали Христа і Церкву і не зрікались Бога, а йшли в Сибір і на смерть. І святі були не тільки тоді, у ті далекі часи, а й в наш час є. Візьміть до прикладу преподобного Амфілохія Почаївського. З нами жив? З нами. Гнали його? Гнали. Святий? Святий! В ХХ столітті Господь прославив його. Візьміть Матрону Московську. Також у безбожні часи жила, сліпа була, але Господь дав їй дар прозірливості. У нас на Чернігівщинні преподобний Меркурій, насельник Києво-Печерської лаври. В наш час жив і багато ще є таких, які пам’ятають його. І він святий і звершується через його мощі тепер у Чернігові багато чудес. Діє Бог, правдиві слова Ісуса Христа «Я з вами по всі дні до кінця віку»! Правдиві вони! І тому, дорогі браття і сестри, і з нами також Бог. Чому він з нами? А тому що ми віруємо Йому, ми покладаємо надію не на себе, а на Нього. А якщо ми покладаємо надію на Господа, то хіба він відкине нас? Хіба може Бог відкинути людину, яка до нього тягнеться? Не може Бог відкинути, тому що Він заради спасіння Сам став людиною. Він перетерпів земне життя, ганьбу, розіп’яття, смерть на Голгофі. То невже цей Бог, Який так принизив Себе заради нашого спасіння, може нас відкинуть? Не може відкинуть, і тому ми покладаємо надію на Нього. Ми віримо Йому і нічого не боїмось, і нікого не боїмось. А чого треба боятись? Боятись треба гріха. Ось цього - гріха, - боятись треба. Бо той, хто грішить, той Христа зрікається і зрікається благодаті Святого Духа. Чому ми говоримо, що зрікається? А тому що Бог і гріх не сумісні. Не сумісні! Нема Бога там, де гріх. І хто б не грішив: чи Патріарх, чи архиєрей, чи священик, чи монах, чи мирянин, - якщо ти грішиш, то відрікаєшся від Христа. І єдиний засіб в цьому разі, який дав нам милосердний Бог, - це покаяння. Якби не покаяння, то жодна людина не спаслась, бо ніхто не є без гріха. Тому дякувать треба Богові, Господу нашому Ісусу Христу, що Він дав нам ще одне велике Таїнство - Покаяння.
У чому сутність покаяння? Сутність покаяння полягає в тому, що коли людина згрішила і тут же усвідомлює, що вона зробила невірно, то вона повинна у душі каятися, що вона зробила не те, що угодне Господу Ісусу Христу. Ось якщо це почуття є, то це блаженна людина, хоч і грішна, бо покаяння очищає душу від усякого гріха. І нема такого гріха, який би Бог не простив. Згадайте розбійника. Що він зробив доброго? Нічого. Нічого доброго не зробив, а до раю ввійшов першим. Не Адам, не Авраам, не Ной, не Давид, не хтось із пророків, а розбійник першим входить до раю! Чому ж розбійник входить першим, а не той таки Адам? А цим Господь хотів показать, що Його милість безмірна. Він і чорне може зробити білим. Він і розбійника чорного душею зробив білим, блискучим як сніг. І в чому полягало покаяння розбійника? Він побачив Бога розп’ятим, тобто у Розп’ятому він Бога побачив. Юдеї відкинули Христа Воскреслого, а розбійник прийняв Його Богом Розіп’ятого. Бачите, яка велика відстань. Ті були сліпі, коли не вірили у Воскреслого Христа як Сина Божого, а розбійник побачив Сина Бога у розіп’ятому зганьбленому Чоловікові. Тому Господь сказав йому, що сьогодні ж буде у раю із Ним.
Все це, дорогі браття і сестри, про що ми говоримо, повинно утверджувать у нас віру, бо вона потребує цього утвердження. Чому потребує утвердження? А тому що спокус дуже багато. Все навколо говорить: «Бога нема, краще земне життя, ніж майбутнє, краще грішить, бо воно приємно». І в таких умовах треба мати міцну віру, щоби протистояти цим спокусам. Тому нехай Господь наш Ісус Христос, Який обіцяв бути з нами до кінця віку утверджує у нас віру і любов. І тоді, якщо будемо мати у серцях віру і любов, Царство Боже Господь дарує нам. А земне все відкиньте, воно тимчасове. Тяжко жить, тяжко. Але кінець буде; в одних раніше, в других пізніше, але буде, а далі вічне. Богу нашому слава на віки віків! Амінь.
Христос Вокрес!
(проповідь виголошена за Божественною Літургією у кафедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці м. Львова в часі Первосвятительського візиту Його Святості до Львівської єпархії у неділю 4-ту після Пасхи 6 травня 2012 року Божого)