Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі браття і сестри!
Насамперед я дякую преосвященним архієреям за те, що вони приїхали на сьогоднішнє наше свято. І вам, дорогі отці, браття і сестри, що ви прийшли помолитися разом з нами.
Дякую Вам, владико, за слова привітання. Хоч Ви й сказали, що обережно підбирали слова похвали, – але перебільшили. Проте, Ви вірно вказали, що Господь по милості Своїй дарував мені і єпископське, і патріарше служіння. Тому що без волі Божої не сталося б цього, і без допомоги Божої ми б не збудували такої великої Церкви, яка сьогодні є в Україні. Лише з допомогою Божою ми збудували Церкву, яку вже ніякі ворожі сили не здолають.
Рік тому вони зробили спробу, але побачили, що нічого не вийшло, тому й залишили нас у спокої. Але цей наш спокійний стан спонукає нас до більшої праці, яка повинна полягати у виконанні своїх обов’язків. Нічого надзвичайного Господь від нас не вимагає. А вимагає одне: кожному на своєму місці слід виконувати свої обов’язки, які поклала на нього Церква, а точніше – Господь Ісус Христос. Тому якщо архієрей буде архієреєм, а священик – священиком, а християнин – християнином, то тоді буде Церква і буде благочестиве життя, і на землі буде жити добре.
Ми, на превеликий жаль, не завжди виконуємо свої обов’яжи так, як треба. Це стосується і нас, грішних архієреїв, і духовенство, і рядових християн. Тому не дивуйтеся тим негараздам, які ми переживаємо в наш час: і тій неправді, і тим судам несправедливим, і несправедливому збагаченню. Все це від того, що обов’язки виконуються неналежно.
Багатий, який не допомагає бідному, це є той багатий, про якого Господь сказав у притчі: він кожен день веселився, а поруч біля воріт лежав Лазар. А скільки в наш час таких Лазарів! Вони не лежать біля воріт, але страждають у своїх бідних оселях. І це ж так християни до них ставляться! Бо більшість тих, хто збагатився, хрещені, і до церкви іноді ходять, і свічки ставлять, – а Лазаря не бачать! В цьому причина наших бід і скорбот.
Але, незважаючи на всі ці скорботи, рано чи пізно страждання земні припиняться. І ми не будемо страждати, бо помремо – і завершиться життя цього віку. Але ми перейдемо у вічне життя, і у якому стані ми туди прийдемо? Над цим нам треба думати! Бо всі земні страждання є ніщо у порівнянні і з винагородою, яку отримають у житті вічному праведники, і з муками, які чекають після смерті грішників.
І якщо ми святкуємо сьогодні пам’ять святого праведного Філарета Милостивого, то повинні спитати себе: чому Церква поставила його на свічник, чому прославила? Поставила для того, щоб він нам світив своїм життям, показував приклад, як треба жити в гріховному світі, щоб стати святим. А для цього не треба багато, а лише одне – мати добре, милостиве серце.
Той, хто має таке серце, і має таку віру, яку мав праведний Філарет, – така людина успадкує, обов’язково успадкує, Царство Небесне! Бо Господь для того і прийшов у світ, щоби спасти кожну людину. Хочете в Царство Небесне? – будьте добрими, майте віру, і майте надію, і майте любов нелицемірну!
Хочу ще раз наголосити – нелицемірну любов треба мати, бо часто говориться про любов – але не про справжню, а про лицемірну. Таку, коли люблять лише тих, хто їх любить, або заради того, щоби отримати винагороду. Але якщо не можеш любити повною мірою, як заповідав Христос, то хоч не шкодь іншому і не плати за зло злом. І цього навіть буде достатньо, щоби Господь був милостивим до такої людини, бо у Нього без винагороди не залишиться навіть кухоль холодної води, поданий спраглому.
Наше церковне служіння полягає в тому, щоби людей вести до спасіння, до вічного життя. І якщо ми йдемо цією дорогою, то ми на вірному шляху. Це – пряма дорога!
В житті треба ходити прямими дорогами. Бо багато-хто ходить кривими дорогами: коли вигідно, він один, коли не вигідно – інший. А праведний Філарет показує нам, що в будь-який час і при будь-яких обставинах можна спастися і святим стати можна, йдучи дорогою вузькою, тернистою, але прямою.
Нещодавно в Чернігові ми прославляли нового святого, преподобного Меркурія. Він наш сучасник, бо помер у 1956 році. Недавно помер, з нами жив, а став святим. Чому? Тому що у нього була непохитна віра. І коли його вели на розстріл, то пістолет тричі не вистрілив – Господь зберіг його для служіння. А коли він став настоятелем парафії, то чим відрізнявся від інших? Був просто доброю людиною, любив Бога й ближніх – і все. І через це став святим!
Чи хтось думає, що в наш час нема святих? Є, але ми їх не знаємо. Проте Богу вони відомі. І вони спасаються в умовах того самого життя, на які багато-хто нарікає, виправдовуючи цими умовами своє лінивство.
Тому все це повинно укріпляти нашу віру, посилювати любов і виганяти з нашого життя все недобре. Якщо ми виженемо з свого серця все недобре, – тоді замість того, що ми прогнали, поселиться благодать святого Духа.
І коли ми збираємося на такі урочисті богослужіння, то збираємося для того, щоби утверджуватися у вірі, в надії на вічне життя і в любові один до одного. Якщо ми досягаємо цього, – ми блаженні.
І нехай Господь усіх тут нас присутніх веде до вічного життя! Богові нашому слава на віки віків!
Амінь.