Слово Святійшого Патріарха Філарета після соборного богослужіння у неділю 31-шу після П'ятидесятниці, у день Соборності України

Ваші преосвященства! Всечесні отці!
Дорогі браття і сестри!

Насамперед я хочу подякувати всім вам за молитви і добрі побажання на мою адресу. Але день мого народження не має особливого значення, бо кожен із нас народився і кожен із нас відзначає день свого народження. Для нас важливо, що це є привід для того, щоб ми збирались разом і єднались. Єднались у молитві та в любові один до одного, і до нашого народу, і до нашої Батьківщини України.

У всіх нас на вустах одні і ті ж слова «єдина Помісна Українська Православна Церква». Але Українська Церква як Помісна вже є – це Київський Патріархат. Ми боремось зараз не за Помісну Церкву, а боремось за єдину Помісну Церкву, щоб у нас в Україні була одна Українська Церква, а не було у нас Російської Церкви. Чому ми не хочемо, щоб у нас була Російська Церква? А тому, що Російська Церква служить інтересам свого народу – російського. Живе в Україні, а служить інтересам російського народу. То ми хочемо справедливості. Раз ми український народ православний, то повинні належати до Української Церкви, а не до Російської. І це наша мета.

Будемо ми мати єдину Українську Помісну Православну Церкву чи ні? Будемо, якщо буде Українська держава. Якщо Української держави не буде, то тоді ніякої помісної Церкви в Україні не буде, і ми це вже пережили, коли знаходились в єдиній державі Російської імперії і в Радянському союзі. Тоді не було незалежної Української Православної Церкви, а Українська Церква була складовою частиною Московського Патріархату. Тепер ми маємо незалежну державу і, справедливості ради і згідно церковних канонів, ми повинні мати незалежну Українську Церкву.

Сьогодні ми відзначаємо день Соборності України, і я всіх вас вітаю з цим нашим українським святом. Але у той же час ми проходимо випробування – чи достойні ми, українці, мати свою незалежну державу, чи знову в неволю? Наш народ доводить своїм життям, своєю жертовністю, що він достойний мати незалежну державу. Тому ми переконані, що перемога буде наша. Чому буде наша перемога? Тому що правда з нами. А там, де правда, там Бог.

У чому наша правда? Наша правда полягає у тому, що не ми звершили агресію, а проти нас звершена агресія. Причому той, хто був гарантом недоторканості нашої держави. На весь світ заявив, коли Україна віддала свою ядерну зброю, що будуть гарантувати нам недоторканість наших територій, тільки ядерну зброю віддайте. Ядерну зброю ми віддали, а вони Крим захопили. Скажіть, є тут якась правда? Можна вірити цим керівникам держави? Не можна.

Бачить це все Бог чи не бачить? Бачить. І тому правда, як перемагала завжди в історії, так і тут переможе.

Але є і наша провина, як народу, в тому, що відбувається на Сході. У чому наша провина? Наша провина у гріхах, несправедливості, у корупції, яку ми ніяк не можемо перемогти, - це наш гріх, у якому треба покаятись. Не просто покаятись, сказавши: «Ось, Господи, ми корупціонери», а треба виправити це, тому що покаяння полягає у виправленні людини у своїх гріхах. І тому, чим швидше ми подолаємо нашу несправедливість, яка існує у нашій державі, у нашому народі, тим швидше Господь нам дасть цю перемогу.

Стосовно визнання автокефалії Української Церкви. Як Церква ми існуємо, і немає великої різниці між визнаною Православною Церквою і невизнаною. Ось ми невизнані, як автокефальна Церква. Але стоїть питання: Церква ми чи не Церква? Можемо ми спасатись у такому стані, у якому ми є, чи ні? Чи Господь закрив нам Царство Небесне через те, що комусь ми не подобаємось? Ні. Наша Церква є Церква Христова, і у нас звершуються всі таїнства церковні і благодать Божа діє.

Ось ми сьогодні звершили Божественну літургію, причащались. Чого ми причащались? Тіла і Крові Христових чи хліба і вина? Ми віримо, що ми причащались Тіла і Крові. То що для нас більше – Христос чи визнання? Якщо нас визнає Христос і дає Своє Тіло і Кров, чого ви хочете більше? Щоб вас хтось визнав? Визнав ким? Якщо Христос нас визнає своїми, то що нам більше ніж Христос?

Але все-таки ми хочемо визнання. Для чого? Ми хочемо молитовно спілкуватись з усіма православними. Ось заради цього нам потрібне визнання, тільки через це, а більшого нам не потрібно, ніж ми маємо. Ми маємо Христа, і ми навколо Христа хочемо єднатись з усіма православними і цього ми прагнемо. І ми досягнемо цього, тому що з нами Бог.

І тому, дорогі браття і сестри, треба по життєвому шляху йти впевнено, покладаючи надію на Бога. Бо Бог керує не лише усім світом, усіма народами, а керує, зокрема, кожною людиною. І це треба кожному з нас усвідомлювати і нічого не боятись, нічого не боятись у житті, тому що Бог з нами. А Він Непереможний, і Він дає таку силу людині, яка здається і непритаманна людині.

Наприклад, свята великомучениця Варвара, отроковиця, якій було 12 чи 14 років. Як вона могла витримати такі страшні страждання? Коли уявляєш собі те, що вона перетерпіла, то думаєш – невже людина може витерпіти таке? А вона перетерпіла, будучи слабкою за природою. Тому і ми можемо перемагати цією ж Божественною благодаттю, яка діяла тоді і зараз діє.

Ми здатні все перемагати, але з Богом, не самі по собі. Бо самі по собі ми немічні, ми навіть не можемо подолати свій гріх, а з Божою допомогою можемо все, і смерть перемогти. І це не пусті слова, що ми можемо і смерть перемагати, бо наші воїни, які захищають нашу землю – смерті не бояться, тому що благодать Божа діє, а діє вона у них тому, що вони люблять. І заради їх любові до своєї Батьківщини, до свого народу, до своєї держави, за цю любов Господь посилає їм цю Божественну силу, цю Божественну благодать.

Тому, дорогі браття і сестри, треба за все дякувати Богові, за скорботи і за радість. Якщо і скорботи Господь посилає, то для нашого очищення від гріхів, заради нашого спасіння, а за радість, тому що Він любить нас і посилає нам цю радість.

Будемо дякувати Господу і за скорботи, і за радість, аби тільки Господь не відштовхнув нас від Себе, а Він не відштовхне, якщо ми самі цього не побажаємо.


(слово виголошене після завершення врочистого соборного богослужіння з нагоди 88-ої річниці з Дня народження Предстоятеля у Свято-Володимирському кафедральному соборі м. Києва у неділю 33-ту після П'ятидесятниці, у день Соборності України, 22 січня 2017 року Божого)




print the material
Accessibility menu
Contrast settings
Font size
Letter spacing
Line height
Images
Font
Reset the settings