На завершення сьогоднішнього врочистого богослужіння насамперед хочу подякувати Богові за те, що Він сподобив нас разом із Вами, нашим Архіпастирем, у молитві завершити цей календарний рік, подякувати за цей рік молитви і служби в цьому святому храмі, який Ви рік тому освятили.
Ми бачимо, як Ви невтомно одна за одною відвідуєте парафії нашої єпархії, і розуміємо, що це є не прості поїздки, а сповнення апостольського обов’язку. Адже апостоли йшли у всі краї вселенної, проповідували слово Боже, поставляли єпископів, пресвітерів, а потім відвідували засновані Церкви, скеровували їм послання, повчали, як треба жити, щоби осягнути спасіння. Ось і Ви, виконуючи цей апостольський труд, прибули сьогодні до нас, щоби разом із нами подякувати Богові за прожитий рік і настановити нас своїм мудрим словом.
Напевне з кожним роком, старіючи, ми більше задумуємося над словами молитов, які ми читаємо або які чуємо, коли їх читає священик. Коли Ви рік тому схилили свої коліна у вівтарі цього храму, Ви просили Бога зберегти його престіл незахитаним до віку. Знаєте, вчора, після звершення служби в Брюховичах, я приїхав поглянути, що робиться тут. Що мене здивувало? Мене не здивував сам храм, мене не здивувало те, що є в цьому храмі, мене здивували ті люди, які о пізній порі були тут. І серед них не було багато людей старшого віку; тут були молоді хлопці і дівчата і навіть діти, і всі вони бігали, наче мурашки, і кожен щось робив: той щось зашивав, той замітав, той плів… І мене це так сильно зворушило, що я сьогодні мушу про це сказати. Ми молимося в молитві за кожною Божественною Літургію збережи повноту Церкви твоєї. Я переконаний, що повнота цього святого храму буде збережена до того часу, доки будуть тут такі ревні люди. Люди, яких сьогодні тут так багато, завжди молитимуться за нашого Первосвятителя Патріарха Філарета, за Вас, нашого Архіпастиря, за своїх священиків, за Україну й один за одного. І цьому, напевно, сьогодні повинна бути наша найбільша радість, адже це значить, що ми недаремно служимо, недаремно проповідуємо слово Боже і недаремно був нами поставлений і освячений цей храм. І нас як священиків радує, що Ви сьогодні мали до кого сказати таке глибоке повчальне і патріотичне слово, яке об’єднує всіх нас у думці, що Україна обов’язково переможе в цій несправедливій війні, і в прагненні допомагати нашим воїнам, які проливають свою кров і покладають життя за те, щоби ми могли в спокої і мирі стояти в цій святині і прославляти Бога дивного у святих своїх.
Прийміть, дорогий Владико, від нас слова найщирішої подяки! Ми завжди будемо раді бачити Вас у цьому святому храмі! Мені би дуже хотілося, щоби доброю традицією стало на завершення кожного календарного року Львівському Архіпастирю служити Літургію в цьому Свято-Троїцькому храмі, дякуючи за ті ласки Божі, які отримала вся єпархія. А, як вияв нашої щирої синівської любові і вдячності, просимо прийняти цей букет квітів.
Іс полла еті Деспота!