В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Хочу привітати усіх із вашим престольним святом — днем пам’яті святителя Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, Чудотворця. Геть не сумніваюся у тому, що, як щойно ми співали у святому канті, всі люблять святителя Миколая. Хочу нагадати про те, що це не є якийсь казковий герой, а реальна постать нашої Святої християнської Церкви, великий проповідник, захисник віри, образ лагідності, як прославляємо ми його сьогодні.
Хотів би зупинитись на значенні імені Миколай. Грецькою воно звучить «Νικόλαος» (Ніколаус) і утворене складанням основ двох слів. І ось, якщо ми правильно перекладемо українською мовою значення цих слів, то отримаємо «переможець людства» або «переможець народу» — незрозуміле і на перший погляд дивне поєднання. Як же можна перемогти народ і чому святитель Миколай повинен перемагати людство? Але в це ім’я вкладається докорінно інший смисл, а саме, що святитель Миколай, носячи це ім’я, переміг перш за все у собі всі людські пристрасті і гріхи, носіями яких ми є повсякденно. Починаючи із самого його дитинства ми бачимо як через це невипадкове ім’я він перемагає у собі людську неміч. Візьмімо такі приклади: трьох годинне стояння в купелі хрещення младенця, який ледь тримався, а можливо, ще й не тримався на ногах; відмова від грудей матері — здавалося б єдине джерело їжі у грудному віці. Ось про цей останній приклад скажу більш розгорнуто.
Мені спадає на думку цікаве порівняння. Коли младенець Мойсей потрапив у єгипетське рабство разом із усім своїм народом, то його не годували груди чужої матері-іноземки, але спеціально привели іудейку, яка його й вигодувала. І ось відмова немовляти Миколая від грудей матері є незвичайною і невипадковою обставиною, тому що через це також утверджувалася його віра і перемагались найпростіші людські потреби. Адже хто з матерів не годував своїх дітей-немовлят? Але святитель показує, що перемагає й цю людську потребу, потребу у їжі. В якийсь країні, як розповідає свт. Димитрій, митрополит Ростовський, був дуже войовничий народ. І коли немовлят відлучали від грудей матері, то їжу їм клали на меч, з якого вони й мусили їсти. Цей народ вірив, що таким чином у дітей гартується військовий дух і вони набирають образ непереможного воїна. Очевидно, що своєю відмовою від грудей матері святий Миколай у собі двосічним мечем перемагав будь-які пристрасті, потреби і гріхи, вже змалечку набираючи образ непереможного духу воїна світла.
Скільки прикладів незвичайної допомоги людям ми знаходимо у житії Миколая. Від сходу сонця і до заходу прославлено його ім’я, навіть серед представників інших релігій. Частими є подорожі до італійського міста Барі, де знаходяться його святі нетлінні мощі. Я думаю, що можливо й серед вас є такі люди. які вже здійснили це паломництво. Але є й інше місце відзначене святителем Миколаєм — це Мири Лікійські, місто яке нині знаходиться на території ісламської Туречинни, і якщо поїхати туди, то можна побачити, що там досі стоїть пам’ятник Миколаю і мусульмани оберігають те місце, де колись знаходились його мощі, шанують подвиг цього християнського святого. Пригадується також незвичайний вчинок святителя, коли він допоміг батькові трьох дочок. Миколай таємно уночі приносить три вузлики золота і таким чином не просто допомагає, а рятує батька від великого гріха, бо той впав у такі нестатки, що помислив відправити своїх доньок у дім розпусти. І святитель у цю мить приходить на допомогу.
Можливо святий Миколай за свого життя не так прославився чудесами, як тоді, коли відійшов у вічність і коли фактично розпочався другий період його життя, життя на небесах, і допомоги людям. Ми, дорогі брати і сестри, святкуючи пам’ять святителя Миколая, повинні вкотре задуматись над подвигом цього великого святого Церкви Христової. Він дійсно стоїть у сонмі великих святителів, показуючи нам правило віри і закликаючи нас зберігати віру православну, як безцінну перлину, зберігати віру отцівську, яку він відстоював на І Вселенському Соборі, за що навіть був осуджений єпикопатом, коли вдарив єретика Арія. Зважте, всупереч усьому це є найшановніший святитель у нашій Церкві.
Молю Бога, щоб ми його пам’ять провадили праведно і з похвалами, щоби не перетворювали цей день на «день подарунків». Адже нині, дивлячись довкола, помітно, що пам’ять великого святого, великого благодійника перетворили на пустомовство і пустодійство. Так, милосердя, допомога, дбайливість це дуже добре, але борони Боже, щоб із цим милосердям і допомогою у нас вкорінювалась зневага, висихала любов дітей до батьків і батьків до дітей, тому що прикладів таких у нашому суспільстві вже є дуже багато. Батьки приносять подарунки своїм дітям, але чи часто, коли ці діти стають дорослими, вони пам’ятають про своїх батьків, чи навідують їх, чи згадують їх у молитві? Здається, що все твориться навпаки. Пам’ятаю й минулого року я промовляв ці слова з амвона цього храму, повторю ж їх і тепер: стережімось, щоби не в красиві обгортки цукерок та блискіт нових іграшок ми перетворювали пам’ять святителя Миколая, архиєпископа Мир Лікійських, Чудотворця. Хочеться щоби його подвиг завжди сяяв перед нашими очима, і ми, дійсно люблячи святителя Миколая, який стояв за істину віру, були такими самими ревними християнами, як і цей святитель Христовий. Амінь!
(проповідь виголошена 19 грудня 2011 р. у храмі Свт. Миколая Чудотворця м. Львова)