Насамперед вітаю всіх вас із днем пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира, а також із нашим державним святом хрещення Руси!
Кожного року ми збираємось тут, на берегах Дніпра, для того, щоби відзначити ту подія, яка звершилася більше тисячі років тому. Після хрещення Русі наша країна була прийнята до європейської спільноти християнських народів і, згадуючи це, ми і тепер входимо в Європу, але, наголошую, як християнська держава! Яка наша ціль і мета? Ми не хочемо тільки отримати європейські демократичні цінності, але й ми також можемо дать Європі наші християнські цінності, бо віра в Україні набагато міцніша, ніж у Європі. І тому нехай не хвалиться Європа тим, що вона має, бо ми йдемо до неї не з порожніми руками, маючи, що їй запропонувати.
Дорогі браття і сестри! Ми недаремно стояли на Майдані! На Майдані ми перемогли. Але за що ми там стояли? Ми стояли за правду! А правда у чому полягає? Що нам обіцяла колишня влада? Що у 2013 році ми ввійдемо в Європейський союз як асоційований член, і нас обманули. Але народ не стерпів цього останнього обману і повстав і банда втекла. Народ наш, як бачимо, не можна перемогти і ось зараз ми вже асоційований член Європейського союзу держав.
Але на цьому, дорогі брати і сестри, наша боротьба не закінчилась! Сили, які не хотіли, щоб Україна ввійшла в Європейський союз, не хотіли, щоби Україна повноцінно влилася у наймогутнішу у світі європейську християнську цивілізацію, продовжують і сьогодні підпільно діяти. У всіх відношеннях: і моральному, й економічному, і в інших відношеннях – це найсильніша цивілізація, і тому ми повинні бути у цій цивілізації. Але, бачите, не всім подобається наш вибір! Росія не хоче, щоби ми ввійшли в Європейський союз і тому робить усе, щоби перешкодить нам.
Ми країна миролюбна і наша миролюбність підтверджується тим, що, будучи третьою за силою ядерною державою, ми добровільно відмовилися від цього статусу ядерної держави. Хіба це не свідчить про нашу миролюбність? Свідчить! Але на нас звершує агресію той, хто був гарантом нашої територіальної цілісності. Він показав, що насправді є не гарантом безпеки, а агресором, і не заспокоїться окупованим Кримом, а тепер хоче й інші наші території підібрати під себе.
Але, бачите, дорогі брати і сестри, вся Україна постала на захист своєї землі і захищає її так, що відає своє життя, а Христос сказав: немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15:13). І ми, українці, віддаємо це життя: на Донбасі гинуть наші кращі сини. Вони не бояться смерті так само, як не боялись побоїв і смерті українці на Майдані. Ми вже маємо ознаки нашої перемоги! Ще недовго і Донбас буде звільнений від сепаратистів і терористів, від зовнішньої агресії, ми молимося за це, молиться вся наша Церква і не тільки наша Церква – вся Україна молиться за мир на Донбасі, за перемогу над нашими зовнішніми і внутрішніми ворогами. І ми переможемо!
Наша церква допомагає зміцненню нашої армії. Ми не тільки зібрали великі кошти на укріплення української армії, ми зібрали також і велику кількість продуктів, спецамуніції, техніки, медикаментів та інших речей першої необхідності як для армії, так і для тих біженців, які змушені втікати з Донбасу. Про що це говорить? Це говорить про дві речі: перша з них, що народ наш смерті не боїться, він сильний духом і готовий навіть помирать за свою землю, але жодного клаптика чужинцям не віддасть; друга, що народ наш має велику любов у серці, про що яскраво говорить те, як жваво збирається допомога для армії і біженців любов. Люди зі всієї України збирають цю допомогу і виявляють цим любов до своїх братів.
Перед нами стоїть дуже важливе завдання – об’єднати Православні Церкви в одну Помісну Церкву. Досягнемо ми цього чи ні? Досягнемо! Чому кажу, що ми досягнемо цього? Тому що в милосерді проявляється любов. І якщо вся Україна піднялась і збирає кошти, гуманітарну допомогу для армії і населення, яке постраждало на Сході держави, то хіба це не любов? Любов! А любов завжди єднає. Гріх роз’єднує, а любов єднає! І не може бути, щоби ця любов не з’єднала нас в Єдину Помісну Православну Церкву.
Ви бачите, яку роль відіграє Київський Патріархат, і бачите, яку роль відіграє Московський Патріархат. Ми відаємо всі свої сили і не тільки у вигляді матеріальної допомоги – наші священики і єпископи ризикують і жертвують собою і разом із воїнами знаходяться у небезпечних місцях, звершуючи над ними духовну опіку. Ми молимося, збираємо допомогу. А Московський Патріархат збирає? Ні! Я запропонував їм: давайте ми будемо разом допомагать армії. На це вони відповіли, що не хочуть, щоби цим самим підкреслювалося, що наша армія слабка.
Тому, дорогі браття і сестри, не хоче ієрархія єднатись, з’єднається народ! І тоді, коли народ з’єднається, буде могутня Єдина Помісна Православна Церква. Могутня, тому що наша Церква є однією з найбільших Православних Церков світу.
Тому, дорогі браття і сестри, вірмо, Господь веде нас до перемоги і веде нас до Єдиної Помісної Православної Церкви!
Слава Ісусу Христу! І слава Україні!