Я щиро дякую перш за все Вам, отче Михайле, за слова привітання, дякую всім отцям, братам і сестрам, парафіянам кафедрального собору, які прийшли і взяли участь в цьому всенічному бдінні і вшануванні святителя Димитрія Туптала! Особливе дякую звернене до студентів, які у найвідповідальніші дні і найвеличніші свята прибувають до кафедрального собору і долучають Львівську православну богословську академію до цієї соборної молитви. Дякую отцю-канцлеру, отцю-ректору, отцю-декану та всім настоятелям і всім-всім, хто сьогодні прибув до кафедрального собору!
Вочевидь, через те, що я маю завтра архіпастирський візит до Перемишлянського району, де я відвідаю село Свірж, відоме прекрасним замком, і в храмі Покрова Божої Матері ми звершуватимемо Божественну Літургію, щее з вечора доводиться приймати вітання. Знаєте, дивлячись на ці “скромні” дари, мені згадалися слова нашого сучасного гумориста Євгена Дудара: їжте, починайте тут, у земному житті, і закінчуйте в Царстві Небесному! Так ось, цих дарів стільки, що дійсно можна починати тут, а вже там завершити! Це трішки гумору.
Що ж, отець Михаїл мене порівнював зі святителем Димитрієм Тупталом. Так ось він, хоч був дуже на вигляд дрібненький, сухенький, але велич його подвигу і значення його праць настільки велетенські, що я біля нього здавався б маленьким хлопчиком. Мені залишається хіба що на нього споглядати і думати: скільки ж мені потрібно часу, щоби виконати стільки, скільки ти встиг зробити за п’ятдесят років свого життя?!
Усім, мабуть, добре відомо, що святитель Димитрій Туптало він звершував своє служіння в Росії і всі його знають, як митрополита Ростовського. Але треба говорити і про те, що він був щирим патріотом і справжнім українцем. І ось власне він не переніс тієї трагедії, що сталась під Полтавою у 1709 року. І в цьому ж таки році він спочив. Це, гадаю, була головна причина такої його швидкої смерті, хоча й без цього він мав безліч хвороб, які дістав від суворих умов життя під час поїздок на далеку північ.
Ще по-особливому шаную його за те, що він дуже любив студентів, підтримував молодь, і ось протягом усього життя ці студенти його супроводжували. Сам він був відмінним студентом Києво-могилянської академії і, коли навіть прийшов у Ростов, то й там заснував семінарію. І показово, що в пізній вечір, останній вечір його життя, студенти семінарії сиділи біля його ліжка і співали його твори та українські пісні, а він помаленьку відходив до Господа.
Ніколи він у своєму серці не покидав України і не скреслив Україну зі свого життя! Я хотів би, щоби ви, підходячи до цієї ікони святителя Димитрія, і взагалі просто згадуючи святителя Димитрія, бачили серед головних його чеснот саме цей подвиг любові до України. Особливо в цей час дуже важливо пам’ятати і брати приклад зі святих мужів, наших братів по крові, які несли такий великий подвиг і які важко страждали, знаючи, що вони багато могли зробити для України, і водночас були змушені просвітлювали чужі народи.
Ну а найбільша заслуга святителя, звісно, це те, що кожного разудивлячись на церковний календар, бачачи там імена тих чи інших святих, ми знаємо, що їхні житія описані святителем Димитрієм, митрополитом Ростовським, Тупталом, з козацького роду, з Макарова, українцем тілом і всім єством.
Слава Ісусу Христу! Слава Україні!