Дозвольте і мені привітати вас із цією, так скажу, вашою особистою П’ятидесятницею! І хоча ми не бачимо особливих плодів цієї П’ятидесятниці (бо, мабуть, сьогодні мав би звершуватися урочистий постриг випускників у читці або хоча б одна хіротонія), але все одно завершення освіти для вас - це отриманий від Бога талант, і здобули його ви тут - у Львівській православній богословській академії.
Я вам скажу, що теперішній час, він не залишає нам права на легковажність, а заставляє бути цілком зосередженими на тому, до чого ми викликаємося, яку дорогу ми обираємо, бо від цього напряму залежить майбутнє кожного. І сьогодні зовсім не фінальний етап для вас, а все, про що я говорю, навіть для випускників ще попереду. Бо пастир мусить вчитися і трудитися (над собою в першу чергу) до кінця життя!
Ось у вітанні говорилося про те, що варто забути все те прикре, що було у стосунках студентів один із одним, студентів з викладачами і адміністрацією Академії тощо. Звичайно людський фактор і гріховний фактор, він присутній усюди і не виключенням є Львівська Академія, але я вам скажу, що всі ці натяки, вони просто ні до чого. Тому що нічого надзвичайного тут від вас не вимагається і ніколи не вимагалося, але що виходить за рамки дозволеного, за те з вас завжди питатимуть. Бо в духовному навчальному закладі дисципліна повинна бути зразкова. Якщо ж у когось є такі думки і бажання виплескувати свої емоції і давати волю рукам і ногам, то сьогодні це легко, дуже легко можна здійснити, добровільно пішовши на службу в зону АТО, і ось там спробуйте робити все, що тут заборонялося. Але скажу вам, не дадуть вам цього робити, і навіть не буде кому своє обурення виказати.
Чому ж я про це сьогодні нагадую? Тому що ми всі читаємо Священне Писання, говоримо, що живемо за Священним Писанням, а складається враження, що читають не наші очі і розуміє не наш розум. Апостол нас запитує: невже не знаєте, що неправедники Царства Божого не успадкують? (1Кор. 6:9) Невже не знаємо? Знаємо! Але ми думаємо, що це наче не торкається нас. Але чому я зараз це говорю, зараз, у цей святковий день? Щоби ви з усією серйозністю зрозуміли, що викликаєтеся на служіння Богові і людям!
Якості священика виписані дуже добре і доступно у Священному Писанні. Не треба навіть святих отців читати, щоби зрозуміти, яким повинен бути пастир. Ось сьогодні стоїть таке питання перед нашою Церквою, як посада військового священика. Є серед нас такі, які готові викликатися на це служіння, поїхати в ту частину нашої землі, де триває війна, і бути там разом із нашими захисниками? Є серед нас такі?! Стоїть питання про одного-двох священиків з кожної єпархії. Ось Патріарх з нами обговорював цю тему в день пам’яті священномученика Макарія, і був військовий з’їзд у Києві, де також про це говорилося. І надто мало сьогодні просто назватися священиком, треба бути справжнім гідним прикладом, прикладом любові до Бога, до людей, до своєї землі і прикладом служіння і Богові, і людям, і Батьківщині. І ми повинні відповідати цим вимогам, а інакше все це даремно - і здобута освіта, і гарні слова і все інше. Мені один священик у Києві так казав: Владико, повірте, солдатам не треба говорити про якісь захмарні духовні висоти, достатньо просто бути з ними, випити з ними чаю, підтримати мудрим словом, наставити і розрадити, щоби вони відчули присутність священика, а через нього - всієї Церкви поруч зі собою! Здавалося б так просто, а це багато означає для тих воїнів, які захищаються нашу Батьківщину на її східних кордонах. Ось теперішній час ставить перед нами такі завдання. І я ще раз запитаю: а ми готові?!
І тому ви повинні розуміти, що пастирське покликання є дуже високим, воно - для обраних і ви не маєте права бути легковажними. Ми не можемо не знати ремесла, яке доручає нам Бог! Щоразу, коли ви приходили на лекції, на заняття, приходив викладач до вас, ви виконували всі розпорядження богословської академії, мали доримуватися положень її статуту. Але чомусь для багатьох виникали якісь питання стосовно цього. Я від багатьох чув різні нарікання, бо й сам є викладачем і часто спілкувався з кожним із вас. Але це ж таки дає мені змогу сказати, що інколи (а точніше здебільшого!) ці нарікання є від цілковитого нерозуміння, від необ’єктивної оцінки речей, від неусвідомлення, де ви знаходитеся, що робите і до чого йдете. Запам’ятайте, що роки навчання у богословській академії ви згадуватимете, як найкращі роки вашого життя, як найкращі і останні роки відносної безтурботності. Бо ви, будучи дітьми, знаходилися під опікою батьків. Тепер же ви, хоча й меншою мірою, але також перебували під опікою - під опікою Академії, і тут у вас завжди був і дах над головою і гарячий обід.
Господь випробовує, хоче щось зліпити з людини, а людина через власну легковажність і байдужість, буває, просто не надається. Треба вміти пізнавати і розрізняти дух часу, вміти відокремити зайве від насущних потреб душі. А це може зробити тільки духовна людина, яка дуже добре чує поклик свого серця і поклик Божий. Святкових днів, як сьогодні, їх лише кілька на рік. Здається, поговорили гарно і позитивно все, але це лише один день життя, а завтра почнеться важкий путь, звичайні будні, в яких життя ставитиме перед нами багато-багато проблем.
Звертаюся я і до наших пастирів. Я сьогодні причащав усіх вас, і, приступаючи до Причастя, ви називали свій сан - протоієрей, тобто старший над іншими священнослужителями. І ось ви також отримали диплом магістра богослів’я - це повна вища богословська освіта. Кожний нехай собі поставить запитання: чи до кінця він освоїв цю науку божественну? Можливо не треба на цьому ставити крапку, а треба, стоячи біля престолу Божого, думками своїми витати з Богом, розум, серце, душу і тіло свої тримати в чистоті, жити з Богом, і заглиблюватися в богопізнання, і це й буде продовженням цієї науки. Проповідувати людям слово Боже сьогодні не так просто. Зараз народ хоче чути добре і мудре глибоко-богословське повчальне слово. Бо переважна більшість наших громадян здобуває сьогодні вищу освіту, має широкий світогляд і пастир повинен відповідати очікуванням людей і їхнім потребам. Навіть на простій сільській парафії не так легко достукатися до сердець тих багатьох, які приходять до вас від телевізорів, від комп’ютерів, від радіо. Треба знати, що сказати цим людям, як розрадити і як наставити.
Ось сьогодні звернули увагу? Я не хочу дорікати, щоби посоромити когось, але магістр богослів’я проповідь не повинен читати, браття. Я знаю, про що говорю, бо був ректором, і студенти настільки боялися проповідувати при мені, що вибирали найкращого, а наставники заставляли його вивчити все напам’ять. І ось тоді було видно, що не зганьбив викладача гомілетики і свого курсу. Бо ж у побуті ми вміємо говорити всякі дурниці і говорити багато, а сказати божественне слово, звернутися до народу - не вміємо!
Я ще раз наголошую, ремесло Боже, те, що дається Богом, його не можна втратити, це - дорогоцінна перла. Володимир шукав дорогоцінної перли, співається в тропарі нашому просвітителю, і знайшов її, а нам вона подається задарма і треба її лишень берегти: берегти нашу віру християнську, наше Православ’я, нашу Церкву утверджувати!
Скільки перед нами сьогодення поставило проблем! Із ким це все вирішувати? Значить не повинно нічого згіршуватися в нашому житті: ні в Академії, ні в єпархії, ні в Церкві! Я впевнений, що з часом всі ви прийдете до престолу Божого. Зараз бакалаври матимуть змогу продовжити навчання в магістратурі. Ректор Київської Академії запитував мене, чи є в нас кандидати на вступ до аспірантури. А я пригадую останній екзамен, який приймав у наших магістрів, і жодний не заявив про таке бажання. Чого ж боятися чи лінуватися? Є можливість - ідіть навчайтеся! Цього року почався процес визнання духовної освіти державою. І вже наступні дипломи будуть визнаватися на загальнодержавному рівні, і випускники отримають можливість викладання у вишах і школах.
Не бачити і не шукати для себе ніякої перспективи для розвитку - це дуже небезпечно! Помилково думати, що вже з такого юного віку все вже має бути перед вашими ногами. Бажане треба здобувати тяжким і щоденним трудом, і не буде, ви самі бачите, не буде легко, не буде нам, як богомвибраному єврейському народу, манна з небес падати. Треба трудитися і над собою в першу чергу. Освіту треба здобувати серйозну і зі серйозністю. Читати треба багато, треба жити з книгою! Ось бачу серед подарованих книг “Твори Римських понтифіків першого-дев’ятого віків”? Хто її прочитає? Хотів би я бачити того, хто вчитиметься по ній. А це ж доволі важливий спадок, адже мова йде про ще Єдину Церкву. І так у всьому.
Я дякую вам всім за те, що сьогодні ми маємо такий гарний день, але як Архіпастир не можу завжди говорити тільки те, що приємно, говорити гарні загорнуті в паперці, як цукерки, солодкі слова, тому що перед нами, як я вже сказав, Церква, держава, в якій ми живемо, і суспільство ставлять дуже складні проблеми і високі вимоги. І ми повинні їх вирішувати і їм відповідати. Ніхто за нас нічого не робитиме. Треба не дорікати тим, кого ми обрали, а самим працювати. Треба мати такий ентузіазм, щоби претендувати на керівні посади в Церкві, на викладання богословських дисциплін, і трудитися краще, за тих, хто, на вашу думку, не допрацьовував. Треба претендувати і на державні посади і, можливо з богословською освітою, посприяєте збільшенню прозорості і зменшенню корупції. Треба, щоби свічка вашого життя горіла, а не тліла, і то полум’ям незгасимим, таким полум’ям, яке спалахувало у ваших серцях при Хрещенні, при урочистому Причасті, при вступленні в Академію.
Нехай Божа правиця завжди буде з вами. Нехай Матір Божа допомагає нам вистояти в цей відповідальний час, і хочеться, щоби цей час породив справжніх добрих пастирів Церкви Христової, які працюватимуть у винограднику Христовому віддано, чесно, з любов’ю, самопожертвою і співстражданням до ближніх.
Слава Ісусу Христу! Слава Україні!