Цей храм збирав нас на молитву з нагоди багатьох святкових подій - чи нашого особистого життя, чи життя Церкви. Але сьогодні ми зібралися тут з дуже сумної нагоди - передчасної і несподіваної для нас смерті священнопротоієрея Василія.
Земля ця недаремно називається юдоллю плачу і дуже часто саме наше земне життя пов’язують зі скорботою. Усі ми сумуємо за нашою небесною Батьківщиною, але є скорбота й іншого характеру. І ось, власне, несподівана і передчасна смерть отця Василія на 57-му році життя посіяла в наших серцях цю скорботу. І не одну тільки скорботу, але й, напевно, ще страх. Тому що коли ми живі, сущі тут, на землі, дивимося на мертве тіло, тим більше на мертве тіло священнослужителя, який предстояв перед престолом Божим, звершував Святу Євхаристію, звершував Таїнства Церкви, був працівником у земному винограднику Христовому, то нас не може не огортати жах від того, що нам ще предстоїть переступити такий самий поріг між земним життям і вічністю.
І отець Василій як справжній і добрий пастир і зараз до нас звертається з повчанням про те, що дні життя цього світу воістину дуже лукаві і дуже короткі. Я не думаю, що серед нас є такі, що хотіли би прожити дуже коротке життя. Усі ж навпаки сподіваються прожити вісімдесят, дев’яносто і навіть більше років, але тут ми з вами переконуємося, що від нас залежить дуже мало і всі ми є в руках Божих.
Можна запитувати в себе і в неба, чому так сталося, що найкращого пастиря, найдобрішого Господь забирає до Себе, але відповідей ми не знайдемо. І коли ще й згадаємо життєвий подвиг отця Василія (а знаємо, що нещодавно від нього відійшла його імость), то, як думаєте, чи було його життя радісним, спокійним, без турбот? Не можемо такого сказати, але всього цього він не виказував і не показував перед нами.
Для мене отець Василій запам’ятався пропозицією після останнього престольного свята в цьому храмі в день Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста: Владико, я хотів би щоби Ви кожного року на престольне свято приїжджали до нас! Я навіть пам’ятаю, що багато хто з отців здивувалися тоді такій його пропозиції, а я побачив, що він говорить це від щирого серця тому, бо це істинно був щирий пастир! Він хотів, щоби такі архієрейські візити приносили людям радість, втіху, заспокоєння, гарну соборну молитву в цьому храмі, підтримку.
Сьогодні я в цьому храмі, сьогодні тут собор священиків і численні парафіяни, але ми стоїмо біля гробу отця Василія і зовсім з іншої причини тут зібрані, і зовсім інші думки нас відвідують, зовсім не радісні, здавалося б. Але я хотів би одразу заперечити і нагадати, що ми, все-таки, як християни, які добре знають вчення Христової Церкви, повинні радіти тому, що священнопротоієрей Василій відходить від нас до Бога, до свого Небесного Отця. Я певен, що отець Василій гідно дає свій перший звіт перед Богом: ось я, Господи, і ось у храмі стоїть на молитві паства моя, яку Ти мені доручив доглядати; я все, що міг, зробив, і з тих, кого Ти дав мені, не втратив я нікого, а навпаки примножував словесне стадо Твоє.
Тому я просив би всіх вас, дорогі отці, брати і сестри, щоби ми не лише сьогодні, але й надалі не забували молитися за спокій душі священопротоієрея Василія. Від нас він уже нічого надзвичайного не потребує, тільки молитви за його душу.
І, насамкінець, я хотів би звернутися зі словами до отця Василія. Перш за все, попросити прощення в нього за те, що не зможу провести його у вічність архієрейським чином, тому що клопоти життя, єпархіальні справи, справи Церкви (а я, як ви знаєте, повертаюся з Києва, а завтра ми маємо випуск у нашій Академії) не дають мені можливості зробити так, як належало б архієрею, керуючому єпархією - провести в останню путь доброго священика отця Василія. Але я завжди пам’ятатиму його у своїх молитвах як доброго і ревного пастиря Львівсько-Сокальської єпархії нашої Української Православної Церкви Київського Патріархату і впевнений, що за його молитвами і за вашими, дорогі брати і сестри, Господь подасть вам доброго пастиря, який з батьківською любов’ю замінить для вас отця Василія.
Тому, коли будете молитися за спокій душі отця Василія, зверніться і до нього, щоби своїми молитвами перед престолом Божим він і цю проблему для нас, священноначалія єпархії, і для вас вирішив так, як належить згідно з промислом Божим. І вірмо, що Бог утішить нас, як Він сам говорить: печаль ваша за радість буде (Ін. 16:20). Амінь!