Як уже повідомлялося 22 лютого 2018 р. на 64 році життя спочив у Бозі клірик Львівсько-Сокальсткої єпархії, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці с. Березівка, Радехівського деканату митрофорний протоієрей Богдан Губіцький.
23 лютого тіло спочилого о. Богдана було перенесено з парафіяльного будинку до храму і о 16.00 з благословення митрополита Львівського і Сокальського Димитрія секретар єпархіального управління митр. прот. Володимир Бачинський у співслужінні благочинного митр. прот. Зеновія Середницького та деканального духовенства очолив першу частину похорону. У суботу 24 лютого митрополит Львівський і Сокальський Димитрій у співслужінні архиєпископа Дрогобицького і Самбірського Якова очолив заупокійну Божественну Літургію та закінчення похорону навопредставленого о. Богдана Губіцького. Владикам також співслужили секретар єпархіального управління митр. прот. Володимир Бачинський, ректор ЛПБА митр. прот. Ярослав Ощудляк, благочинний Радехівсьського деканату митр. прот. Зеновій Середницький, духовенство Радехівського деканату та інших деканатів Львівсько-Сокальської єпархії, духовенство з УАПЦ. Спів Літургії і похорону супроводжував хор під керівництвом прот. Назарія Лозинського.
Після завершення Божественної Літургії перед виголошенням розрішальної молитви слово співчуття виголосив митрополит Димитрій:
"Ваше Високопреосвященство, Владико Якове! Всечесні отці! Дорогі їмосте, родино покійного отця Богдана, улюблені у Христі брати і сестри! Перш за все я б хотів від себе особисто і від духовенства єпархії, а особливо Радехівського благочиння, висловити співчуття. Дуже важко говорити при гробі дуже доброї людини, важко говорити, коли ми втрачаємо наставника, пастиря і учителя. Новопредставлений отець Богдан був саме таким. Мені довелось зустрітись з ним кілька разів, але я відразу помітив його душевну простоту і чистоту. Цього не можна було не помітити у отця Богдана. Він завжди щиро і мило розмовляв із кожним із нас; якось так особливо себе по-доброму себе вів і здавалось, що він був повний любові. І ось сьогодні ми його бачимо перед собою бездиханним у гробі. Через те, що він був таким смиренним і тихим у своєму житті, хочеться зараз тут просто мовчати і стояти біля цих блаженних останків. Ми віримо, що душа отця Богдана ще витає між нами: вона споглядає кожного із нас, бачить себе уже по-особливому, і нас споглядає також по-особливому із вершин того невідомого для нас земнородних світу.
Життєвий шлях отця Богдана був особливим. Він народився на Галицькій землі, є її сином. Закінчив Одеське морське училище, трішки працював, і як усі юнаки пішов у армію. Ще трохи попрацював після армії і перед ним постала велика дилема – вибрати дуже тернистий і неспокійний шлях, або далі, як усі працювати за тієї безбожної системи, адже у той час говорити про служіння Богові відкрито було не можливо. Це був час, коли не всі люди виявляли віру, а він вирішив вступити на навчання до Ленінградської Духовної Семінарії. Він навчався, закінчив, одружився зі Стефанією Миколаївною, народив сина і доньку, рукоположений був в Ленінграді архієпископом Мелітоном і за розпорядженням митрополита Николая Юрика був призначений у 1982 році до нашого села – Березівка, де прослужив 36 років. Мало який отець прослужив на одному місці більше трьох десятків років, хрестив вас, бачив як ви зростали, вінчав вас, провадив в останню путь ваших батьків, збудував цей прекрасний храм разом з вами, відстояв православну віру і насамкінець тут, поруч з вами будучи, відійшов тихо у вічність. Коли отець Богдан висвятився, він зумів у цей важкий час вистояти. Сьогодні, коли на нашому обличчі з’являється сльозина, то це лише тому, що нам жаль, що на 64-му році життя такого пастиря не стало. Ми всі усвідомлюємо, що це ще не вік – не вік для того, щоб помирати, адже людина в ці часи буває в розквіті, і насамперед своїх духовних сил. Все, що отець Богдан мав зробити у своєму житті, все, що від нього залежало як від батька, чоловіка, він це все зробив. І ця духовна сила, яку він набув з часом, коли ми бачили в ньому цю доброту і простоту, належала йому саме в цей час, але хвороба скосила, здолала нашого отця Богдана. Давайте згадаємо слова Ісуса Христа, коли Він покидав Своїх учеників і послідовників: «нехай не тривожиться серце ваше і нехай не страхається. Ви чули, що Я сказав вам: іду від вас і прийду до вас. Коли б ви любили Мене, то зраділи б, що Я сказав: іду до Отця» (Ін. 14, 27-28). Апостол Павло також нас утішає словами, кажучи: «Я щодня помираю» (1 Кор. 15, 31). Отець Богдан також до нас промовляє цими словами. Він говорить: «не бентежтесь, що я повертаюсь до Свого Отця, я ревно трудився у винограднику Христовому і мені випало так у житті, щоб на 64-му році життя стати перед Отцем у вже винограднику небесної вічності й сказати, що земний путь мій закінчений». Він щодня помирав заради вас – парафіян цього храму. Якщо ми дуже часто порівнюємо пастиря зі світильником, то цей світильник щодня горів і згоряв біля престолу. Ми не знаємо причини хвороби отця Богдана, але очевидно, що ця хвороба з’явилася у нього від повсякчасного стояння – згоряння заради парафіян. Його свіча – лампада догоріла так швидко. Ми не можемо це все прийняти і всередині протестуємо, тому що нічого не можемо вдіяти. Я закликаю вас, щоб не бентежилось серце ваше. Ми знаємо, що отець Богдан іде до Свого небесного Отця. Ми повинні радіти, що він постав перед Творцем. Молімось дорогі брати і сестри, моліться і ви парафіяни, щоб на місце отця Богдана прийшов хоча б на частинку схожий на покійного священик, який заспокоїть вас. Випросити це можна, звернувшись до отця Богдана, тому що ми віримо, що за його простоту і чистоту він зараз стоїть перед Богом у винограднику небесному.
Я звертаюсь також до отців. Ми вчора молились, і сьогодні продовжимо чин похорону, і тому для чого це все нам? Ми прекрасно розуміємо і бачимо перед собою цей гріб, мертве тіло, віримо в те, що отець чує наші молитви, але як каже праведний Іоан Кронштадський: «коли відспівуєте, погребаєте когось, думайте, що себе погребаєте». Думайте про це завжди, тому що як отцю Богдану, нам також прийдеться так само лежати у гробі, і бути провадженим до останнього місця спочинку. Тому втішаймо себе цією молитвою, втішаймо себе тим, що отець Богдан путь землі уже закінчив і перейшов цю межу до світу правди. Будемо молитися, дорогі браття і сестри, за те, щоби Господь подав вічний спокій спочилому, новопреставленому протоієрею Богдану. Вічний спокій і Царство Небесне! Амінь!".
Після проповіді Владика Димитрій прочитав над спочилим о. Богданом розрішальну молитву та вилив єлей на новопредставленого і розпочалося прощання з новопредставленим пастирем. Велика кількість парафіян, що звідусіль зібралася не могла втримати сліз.
Після закінчення похорону під спів ірмосів «Помічник і покровитель» тіло спочилого було обнесено навколо храму і погребальна процесія зупинилася біля місця вічного спочинку новопредставленого о. Богдана поруч з храмом.
Прощальне слово від імені спочилого виголосив ректор ЛПБА митр. прот. Ярослав Ощудляк. Своє слово співчуття промовив Владика Яків. Під спів «Вічна пам‘ять» труну з тілом спочилого о. Богдана було опущено в могилу, яку за чином запечатано до другого пришестя Христового.
Спи спокійно дорогий пастирю! Вічна Тобі пам‘ять!
