29 жовтня 2016 року, на Головному залізничному вокзалі Львова відбулася зустріч "Потягу Єднання України "Труханівська Січ".
Нагадаємо, до акція є Всеукраїнською, до неї приєднались й інші міста: Вінниця, Хмельницький, Кам’янець-Подільський, Тернопіль, Чернівці, Коломия, Івано-Франківськ, Мукачево, Ужгород, Явір, Луцьк, Рівне.
Збройні Сили України підтримали цей національно-патріотичний проект, і тому 20-го жовтня 2016 року "потяг єднання" вирушив з Києва разом з командою патріотично налаштованих людей з Донецької і Луганської областей з метою проїхати по Західній Україні для того, щоби суспільство розуміло, що Україна єдина і наш народ єдиний.
У перший день перебування гостей міста Лева відбулась спільна молитва та покладання квітів до могил загиблих героїв Небесної Сотні та воїнів АТО, що на Личаківському кладовищі. За упокій душ полеглих Героїв молилися священики-капелани Львівсько-Сокальської єпархії.
З благословення митрополита Львівського і Сокальського Димитрія була зібрана харчова підтримка військовим, яким займався центр військового духовенства УПЦ КП (Львівська єпархія) при Військовому храмі Стрітення Господнього, головою кого є отець-капелан Мар’ян Сеник. Була зібрана харчова допомога на "агіт-потяг", і, за словами гостей, вони її передадуть у місця, де найбільше люди її потребують.
До молитви долучилися військові капелани єпархії: отець Володимир Бачинський, отець Мар’ян Сеник, отець Роман Великий, отець Віталій Федюк, отець Андрій Дуда, отець Андрій Феденьків, отець Василь Возняк, отець Юрій Ярмолович, отець Андрій Рудик.
Окрім того, на Личакові молилось духовенство львівських храмів: отець Степан Палько, отець Маркіян Салабай, отець Назарій Гнатів, отець Віктор Кайда, отець Володимир Якиляшик.
Ми попросили отця Мар’яна Сеника поділитися короткими враженнями у форматі бліц-розмови, спеціально для єпархіального ресурсу Львівсько-Сокальської єпархії.
- Наскільки такі акції важливі, особливо сьогодні, коли наша держава перебуває у стані війни?
- Такі акції важливі тому, що їх проводять без жодних інтересів, у якій брали участь ті, що прямо постраждали від агресії Росії на сході. Їхні відвідини заходу України – це добра можливість зруйнувати стереотипи, нав’язані пропагандою, побачити добрих людей, що чекають їх з відкритими обіймами. Оце єднання, яке ми бачили впродовж цієї акції, надихає і самих священиків, які служать у зоні АТО. Навіть, якщо ми зараз не перебуваємо у тій місцевості, де є обстріли, де війна, все ж ми переживаємо за хлопців.
- Чим ця молитва була особливою, які відчуття переповнювали вас?
Молитва завжди є чуттєвою, якою вона б не була; чи за здоров’я, чи за радість, а тут вона біла більш, ніж особливою, бо до неї долучилися ті, які вшановували пам’ять героїв, не розділяючи на Героїв Небесної Сотні, чи загиблих в зоні АТО, наші військовослужбовці. І оця жива пам’ять у молитві – це те, що найбільше нас єднає і кріпить, адже проживаємо нелегкі часи в Україні. Інколи ми у вирі подій забуваємо про все, але от такі зустрічі нас спонукають замислитися і пригадати. Тоді чутно велику віру, силу, дух нашої незламної Єдиної України, а попри те - незламною є і віра в Єдиного Бога. Найбільше вражає вкотре переспівування нашого гімну-реквієму "Гей, плине кача…". На очі навертаються сльози, у спогадах – погляди загиблих, немов дивишся на скрижалю, яка стоїть на пам’ятній могилі. Коли чуєш рядки цього куплету, можна сказати революційно-гідної пісні, вона не може не зворушувати і тих, хто слухає, і тих, хто просто йде повз.
- Отче, а як, власне, зберігати цю пам’ять за умови, коли у суспільстві війна стала звичним явищем?
