Сьогодні минає рівно два роки від того дня, коли тут, у центрі цієї “алеї героїв” Личаківського кладовища, знайшов свій спочинок Борис Григорович, незабутній і приснопам’ятний для кожного із нас.
Коли ми дивимося на цю алею героїв, бачимо, що поруч із ним спочивають герої “Небесної сотні”, які віддали своє життя за Україну.
У глибині сердець ми усвідомлюємо, як нам не вистачає Бориса Григоровича, який умів у собі вміщати всю Україну, від Сходу до Заходу і від Півдня до Півночі. Він умів її любити, вмів їй служити всім своїм єством.
Звичайно, що його служіння було у більшості жертовним, тому що для того, щоб зберігати пам’ятки, потрібно було знаходити чималі кошти, але ми знаємо, як Він побивався за тим, щоб кожну пам’ятку, кожний рукопис, кожну ікону, кожний храм, палац, замок – все це зберегти для наших нащадків.
Тому я впевнений, що Він із небес дивиться зараз на нас і хоче нам сказати, (хоч ми його звісно не чуємо, але я впевнений, що він хоче нам сказати): “Українці! Боріться! Ви переможете!”
Тому сьогодні, в цей день пам’яті, я хочу сказати тільки одне: він відійшов від нас на віддання великого свята Воскресіння Христового. На одній із поруч розташованих могил написані прекрасні слова, які я зауважив перед початком панахиди: “Я прийду до вас у день воскресіння”.
Я хочу, щоби ви знали, що тут спочивають усі наші герої, серед яких і Борис Григорович, і всі вони прийдуть до нас у день загального воскресіння.
Воістину Христос Воскрес!