Стару й сучасну Україну уявити без Тараса Шевченка не можливо.
“Самого ж Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в нім”, – каже Іван Дзюба. Наша доба, як і кожна попередня, прагне наблизитися до розуміння Шевченка. Шевченко сам приходить у наш час. Але й ми повинні йти в його час. Тільки так між нами й ним взаєморозуміння поглиблюватиметься.
Ми ще не вміємо прочитувати Шевченка, вдумливо його чути. Шевченко – поет глибокий і складний. Міф про його простоту і легкозрозумілість живий і досі, хоч його поставив під сумнів ще Борис Грінченко у книзі “Перед широким світом” у 1907 році.
Слова видатного російського критика Аполлона Григор’єва є цьому підтвердженням: “За красою і силою багато хто ставив його на рівні з Пушкіним і Міцкевичем. Ми готові йти навіть далі в цьому. У Тараса Шевченка є та безпосередня краса вираження народної поезії, яка хіба тільки іскрами виблискує у великих поетів-художників, таких, як Пушкін і Міцкевич, і яка на кожній сторінці “Кобзаря” вражає нас у Шевченка... У нього справді є і кипуча, часто нестримна пристрасть Міцкевича, є і чарівність пушкінської ясності...”
У роки незалежності України ми заговорили про нові Шевченкові твори. Серед них – містерія “Великий льох”, яка ввійшла навіть до шкільних програм.
Ця містерія вважається наскрізь політичною. Вона дещо перегукується із сорок третім псалмом Давида: “Ти на глум віддав нас сусідам нашим, на посміх і зневагу всім, що навкруги нас. Ти зробив нас притчею між народами, покиванням голови між людьми” (Пс. 43, 14-15). На самому початку читаємо вкрай містичні рядки:
Як сніг, три пташечки летіли
Через Суботове і сіли
На похиленному хресті
На старій церкві. "Бог простить:
Ми пташки душі, а не люди!
А відсілля видніше буде,
Як розкопуватимуть льох.
Коли б вже швидше розкопали!
Тоді б у рай нас повпускали;
Бо так сказав Петрові Бог:
"Тоді у рай їх повпускаєш,
Як все Москаль позабирає,
Як розкопа Великий Льох.
Розмірковувати далі над цим геніальним поетичним твором не маю права. Хай краще попрацюють над цим фахівці: літературознавці і критики, бо зараз з’являється багато різних тлумачень слів цієї містерії.
Одне скажу від себе: зовсім не випадково ми відзначаємо 200-річчя народження Тараса Шевченка в таких умовах.
Багато є такого у "Кобзареві", що нами неправильно прочитано. Ми ще його до кінця не розуміємо. Але тепер навіть не про це, бо слова Шевченка “Борітеся – поборите!”, висловлюють повний зміст нашого сьогоднішнього буття.
Наприкінці ж “Великого Льоху” у Шевченка читаємо:
Так малий льох в Суботові
Москва розкопала!
Великого ж того льоху
Ще й не дошукалась.
І скажіть зараз, що Шевченко не наш національний пророк і провидець? Отож бо, браття, копає Москва і далі копає, і ще не дошукалась нашого з вами льоху...
Понад півтора століття тому Тарас Шевченко зробив нам грізну пересторогу:
Погибнеш згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі?!
Сьогодні є чимала загроза для України, для її майбутнього. Ми все більше з кожним днем дослухаємося до пророчих слів нашого генія. Вони стають для нас лейтмотивом до дії: берегти, рятувати Україну.
Ми зазвичай уживаємо ті самі слова, що й Шевченко: Бог, Україна, Правда, Воля.
Але що за ними чуємо? Втрата Шевченкового змісту слова веде до втрати Шевченка за будь-якого формального пошанування його імені, а отже – і до втрати України.
Нам потрібно боротися з цією проблемою сприйняття Шевченка. У рік 200-річчя з дня його народження ми повинні всі об’єднатися навколо “Кобзаря”, а це означає і навколо України:
Свою Україну любіть.
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.