Я приєднуюся до всіх вже виголошених привітань з нагоди Актового дня у нашій Львівській православній богословській академії.
Слухаючи і аналізуючи під час цього Урочистого акту все сказане, я з одного боку звернув увагу на прекрасно підготовлену і дуже змістовну і цікаву головну доповідь про створення Богом світу і богословське осмислення цієї події, виголошену протоієреєм Андрієм Лотоцьким, а з іншого боку зауважив, що промайнула у нас тема футболу.
Розповідали про участь нашої команди у Львівському екуменічному турнірі, ректор Волинської академії запропонував провести міжакадемічний турнір. І пригадався мені також і жарт покійного митрополита Євсевія Політила стосовно цієї гаряче усіма любимої гри.
Чому я зараз про це говорю? Я роблю такий вступ, бо хочу поговорити про те, що є головним у житті християнина, у життті священика, у житті студента духовного навчального закладу. Так ось ані в нашій діяльності, ані в діяльності богословських навчальних закладів це не може бути головним. Подібні речі можуть слугувати лише певним додатком до того нашого великого покликання, на яке всі ми зголошуємось навчаючись у Львівській православній богословській академії та в інших духовних навчальних закладах Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Наш обов’язок виконувати вимоги навчального процесу. Викладачі повинні докладати багато зусиль, щоби лекції були цікавими, змістовними, щоби з цих лекцій студенти виносили живі знання. Обов’язок студентів належно навчатись, виконувати всі отримані завдання. Бо духовна освіта є надто важливою і відповідальною.
За таких обставин, якщо всі ми все це виконуватимемо, то й певні життєві розради не шкодитимуть, зокрема і футбол. Тоді у нашому житті гармонійно поєднуватиметься фізичне і духовне.
Ви бачите, як сьогодні світ робить нам дуже багато викликів. Тому й дуже актуальними є проблеми духовної освіти, кінцева мета якої повинна полягати в тому, щоби гідно відповідати на ці виклики.
Ми не перестаємо говорити, що ця освіта переживає певні випробовування. Випробовування чим? Тим, що ми хочемо, щоби відбулася акредитація цієї освіти, щоб вона набула статусу рівного з іншими видами світської освіти, щоб духовні академії стали нарівні із вишами.
Над цим, я знаю, особливо активно працює Київська православна богословська академія. Упродовж останніх років зроблено дуже багато. Але, разом із цим, чим далі ми заглиблюємося в цей процес, тим більше задумуємось: на скільки нам дійсно потрібне це визнання?
Потрібне! І навіть дуже. Тому що, навіть якщо це визнання і не настане, то принаймні все, що було нами зроблено на шляху до нього, піде лише на користь стану духовної освіти. Адже бачимо, як посилює свій духовний потенціал наша Церква, і причиною цьому є, найперше, титанічна праця Святішого Патріарха Філарета.
Приклад цього ми бачили зовсім нещодавно. Під час Першосвятительського візиту до Львівської єпархії у вересні цього року Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет провів презентацію понад двох сотень томів богословської і богослужбової літератури видавництва Видавничого відділу Української Православної Церкви Київського Патріархату. Кожний із цих томів вийшов у світ за безпосередньої участі – перекладу чи редагування Святійшого Патріарха.
Особливо важливим для нас, на мій погляд, є корпус богословської святоотцівської літератури, яка перекладена. І тут мабуть буде доречним згадати, що не всі святі отці ще перекладені українською мовою, праця над книгами цього розділу ще триває і активну участь у ній приймає зокрема і Львівська академія, яка має благословення Патріарха на переклад творів святого Амвросія Медіоланського.
Не забувайте, що твори цього святого отця російською мовою навіть не всі перекладені, тому для нас це дуже відповідальна праця і це є дуже почесно. Зауважу, що Патріарх курує цей процес, постійно цікавиться як просувається праця. Тому наголошу, що вся викладацька корпорація і навіть студенти повинні працювати над цим перекладом, кожний у силу своїх вмінь і здібностей повинен докластись до цієї справи.
Мені дуже запам’яталися слова Святійшого Патріарха, які він сказав на презентації у вересні: “Якщо Господь продовжить мій вік, дасть мені сили прожити ще два роки, то увесь переклад буде завершено”. Переконаний, це не випадкова теза і, гадаю, наш Предстоятель справді ґрунтовно підрахував усе. Тобто фактично через два роки наша Церква отримає повний корпус святоотцівської літератури українською мовою. І таким чином цей один із неодмінних атрибутів Церкви та її автокефалії у значній мірі підвищить її статус, зробить її визначеною Церквою, самоіндентифікованою Церквою.
У сучасних умов я б виділив два основні крила розвитку Церкви: богословська освіта і дослідження церковної історії. І одне крило, й інше крило повинні розвиватися. З часом ми почнемо дуже велику працю над українською православною богословською енциклопедією. І тут також нашій Львівській православній богословській академії доведеться до цього проекту долучитись. Ось бачите, як багато завдань стоїть перед нами, які нам належить виконувати!
Тому цей день, Урочистий акт нашої академії, коли ми вшановуємо нашого небесного покровителя, який чи не найбільше потрудився на ниві проповіді слова Божого у Церкві, нехай додає нам наснаги, сили і звитяги, щоби все це звершувати.
Хочу особливо своє слово звернути до студентів і сказати, що вам потрібно більш ретельно і серйозно ставитися до своїх обов’язків і покликання. Це є надто важливо. Потрібно пам’ятати, що ви сюди прийшли для того, щоби здобути богословські знання, від самого початку ви вступили у відносини із Самим Богом.
Ось наприклад студент світського вишу навчається і має за мету набуття майбутньої професії. Він тісно пов’язує своє життя з тією наукою, яка йому буде викладатися. Це може бути історія, може бути юриспруденція, може бути економіка, може бути медицина. Він здобуває професію.
А у нас це не можна назвати професією. Богослів’я і наші стосунки безпосередньо із Богом не можуть бути названі професією. Це високе служіння, в якому ми викликаємося вступити у ці стосунки, викликаємося назватися богословами. І все це не просто, щоби отримати диплом, який підтверджує здобуту освіту, але, щоби ступити на шлях пастирське служіння. Повірте мені, це є надто важливо. Якщо ви цього не можете зрозуміти, не можете цього вмістити, то не потрібно із Богом вступати в жарти, тому що це дуже відповідально і дуже серйозно.
Я хочу вірити, що всі студенти нашої Львівської православної богословської академії, рівно як і все наше студенство усіх наших духовних навчальних закладів, гідно виконують цю місію, відповідають цьому покликанню.
Звичайно ж усіх викладачів нашої Львівської православної богословської академії, студентів, наших гостей, ректорів, представників інших духовних закладів я вітаю із цим урочистим Актовим днем у Львівській православній богословській академії. Бажаю всім доброго здоров’я і наснаги гідно трудитися у винограднику Христовому.
Слава Ісусу Христу! Слава Україні! Слава Львівській православній богословській академії!