В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Цієї проповіді з амвону щойно освяченого Богоявленського храму я не можу розпочати, не згадавши отця Павла Орявського.
Він дуже хотів освятити цей храм, хотів дожити до цього дня і радіти разом із нами земною радістю, але передчасна смерть забрала його від нас, взяла у свої руки і вже не відпустила. Але я зараз вірю, як і кожен із вас, що отець Павло радіє на небесах так само, як і ми з вами.
Серцю не можна наказати чи то радіти, чи то сумувати – йому ніщо не можна дати в наказ. І кожний сьогодні присутній тут – всі ми, перебуваючи ще у скорботі від смерті отця Павла, одночасно і радіємо, адже на світ Божий народився ще один храм.
Храм цей є черговим утвердженням на нашій Українській Галицькій землі віри Христової. Ми освятили цю церкву, утвердивши святий престол дому Божого. І сьогодні наша велика подяка перш за все спочилому отцю Павлу за те, що він не покладав рук своїх і докладав усіх зусиль, щоби ця святиня постала.
Він був справжній священик! Він ніколи не зупинявся, ніколи не полишав трудів у винограднику Христовому. У вас був храм – гарний і старовинний, який стоїть ось ту поруч, але отець Павло став будівничим цього нового прекрасного храму. Більше того, поруч стоїть іще одна старовинна церква, яка реставрується. Немов якесь диво – виросло на цьому пагорбі одночасно три храми, наче у святій чернечій обителі. І всі ці храми належать вам, а трудився над тим щоб вони всі постали, щоб були побудовані, збережені, відреставровані отець Павло.
Я хочу звернути вашу увагу один аспект. Зараз дуже часто й архиєреїв, і священиків журналісти запитують: «А навіщо будувати храми, витрачати такі великі кошти? Чи не краще їх витратити на соціальні проекти, на допомогу людям? Бо ми всі живемо у нестатках і так само потребуємо цих коштів».
Але зауважте, ви всі знаєте скільки у вашому селі є дворів, скільки в інших селах дворів. Нехай буде двісті, сто, п’ятдесят – і на ці всі ваші домівки лише один храм. Храм, який ми називаємо Домом Божим.
Ми стверджуємо, що цей храм рукотворний будується для Бога. А ви думаєте, що для Бога? Якщо хтось думає, що цей храм збудований для Бога, той глибоко помиляється, бо для Бога, Престолом Якого є небо, а підніжжям є ця земля, непотрібно ніякого рукотворного храму і ніякої рукотворної будівлі.
І коли ми храм Божий називаємо Домом Божим, то ми з вами, дорогі брати і сестри, повинні знати, що цей храм збудований для нас і заради нас у ньому починає діяти благодать Божа, і заради нас звершуються богослужіння, за якими молимось ми за себе і за весь світ.
Ми будуємо наші земні оселі для того, щоб там проживати. Так ми перш за все піклуємося про своє тіло: ми хочемо мешкати в будинку і вберігати своє тіло від зовнішніх впливів, від холоду і спеки тощо. Деколи це не один будинок. І ось якщо ми маємо таку велику потребу для тіла, то що ми залишаємо для душі?
А для душі залишається ось ця оселя, всього лише одна, але так красиво вбрана, красиво прибрана, як невіста Христова. Бо як наречена, яка йде під вінець, вбирається у красиву весільну одіж, так ми прикрашаємо ці рукотворні храми, до яких ідемо на соборну молитву, до яких ідемо і зі своєю радістю, і зі своїми скорботами, печалями і чекаємо утіх.
Якщо у цьому храмі спасеться хоча б одна душа, то знайте, що цей храм потрібно було будувати.
Сьогодні у віршах діточок, якими вони мене зустрічали, були прекрасні слова: «Храм цей молитвою був збудований». Забудьте зараз на мить про всі ті кошти, які ви несли для того, щоби збудувати цей храм, навіть ті, хто допомагав дуже багато. На мить забудьте і скажіть собі: «Цей храм найперше був збудований нашими молитвами». І всі ви будете праві!
Адже всіма нашими зусиллями, думками, бажаннями, рішеннями у будівництві храму рухає Бог. А для того, щоби Бог усім цим рухав потрібна наша щоденна молитва вранці і ввечері. Треба всі зусилля докласти до того, щоб храм перш за все був збудований у наших душах.
Ми ж визнаємо, що тіла наші і душі є храмами Духа Святого. І цей храм також наповнений благодаттю Духа Святого після його освячення.
Я справді дуже щасливий, що маю можливість освятити архиєрейським чином цей храм, освятити і порадіти разом із вами, разом із отцем Павлом, який неодмінно дивиться на нас із небесної оселі і радіє від того, що наша праця, його праця увінчалась великим успіхом.
Але це ще не все. Мало просто освятити храм. Для того, щоби храм постійно наповнювався благодаттю Божою, щоби у ньому ця благодать діяла, треба наповнювати його щирими невпинними молитвами наших душ. Потрібно приходити до храму, соборно молитися, згадувати у своїх молитвах одне одного, отця Павла, згадувати благодійників, жертводавців.
Ви справді щаслива громада. У вас прекрасні щедрі благодійники, які все до останньої деталі, зверніть увагу, придбали до вашого храму. Ось я зауважив, є навіть заупокійна літійниця, панахидний столик, тетраподи, аналої – все-все є тут для звершення богослужінь, і ніхто не може сказати, що ще треба щось придбати до храму. Хто дбав про це? Звичайно, що дбав про це отець Павло.
І ми зараз, дорогі брати і сестри, коли закінчиться ця Літургія, вийдемо на подвір’я церкви на його могилу, щоби ще раз вклонитися йому з великою вдячністю і звершити за його душу заупокійну молитву.
Зауважу, що сьогодні за Літургією я возвів вашого отця-настоятеля у сан протоієрея. Ви повинні любити отця Ігоря і допомагати йому, як любили і допомагали отцю Павлу.
Не можу вам не сказати такої деталі. Нещодавно Святійший Патріарх був із візитом у Львівській єпархії і, на мій подив, він мене кілька разів запитував, коли буде освячено храм у селі Раково. Це є дуже знаково, що Предстоятель, який має повноту влади для управління всією Церквою, піклується зокрема і вашу громаду, і про ваше село.
Ще раз вітаю усіх вас із цим святковим і знаковим днем в історії вашої громади. І бажаю щоби за кожним богослужінням цей храм наповнювався вашими молитвами!
(слово виголошене за Божественною Літургією у Богоявленському храмі с. Раково у день його освячення під час Архипастирського візиту до Старосамбірського району у неділю 13-ту після П'ятидесятниці, перед Воздвиженням, післясвято Різдва Пресвятої Богородиці 22 вересня 2013 року Божого)