19 травня прот. Ярослав Ощудляк, ректор Львівської православної богословської академії, на запрошення влади смт. Брюховичі очолив молебень на початок усякого доброго діла на місці, де в майбутньому буде зведений пам'ятник Володимиру Івасюку, видатному українському композитору та поету.
Після завершення богослужіння о. Ярослав звернувся до присутніх зі словом:
"Не ховай очей блакитний промінь, Заспівай мені в останній раз.
Пісню ту візьму собі на спомин, Пісня буде поміж нас".
Учора минуло 34 роки від того дня, коли у брюховицькому лісі випадковий солдат, що проводив радистські навчання, знайшов бездиханне тіло визначного поета, геніального композитора, великої людини, нашого брата-українця, достойного сина свого народу — Володимира Івасюка.
Що таке смерть? І чому думки про смерть викликають у серці кожної свідомої людини сумні почуття? Бо смерть – це трагедія! Смерть – це катастрофа в існуванні безсмертної істоти. А людина – істота безсмертна. Власне тому думки про смерть і є для нас страшними. Ми боїмось не тільки самої смерті, але і думок про неї. Але подвійно трагічною є смерть для того, хто у своєму житті не залишив жодного сліду, хто не зумів виплекати у своєму серці найвеличнішого почуття – почуття любові. Того почуття, над яким невладна навіть сама смерть.
Коли помирає людина, то зі собою у вічність не може взяти нічого. Але, тим не менше, у вічність вона іде не із пустими руками. ЇЇ супроводжують по-перше її вчинки: добрі і злі, а, по-друге, її почуття: добрі і злі. Перед судом Божим не мають жодного значення політичні вподобання, соціальне походження, інтелектуальний рівень людини. Бо, як каже Святе Письмо, "Бог не дивиться на особу", для Бога важливо є інше: чи людина зуміла заслужити любов на землі і чи перенесла вона цю любов у своїй душі по смерті.
Прийшов трагічний день. Невблаганний ангел смерті вирвав душу Володимира Івасюка із тіла, обірвалась лінія життя ще одного свідомого Українця. Його не стало серед нас… Але чи померла разом із ним його ідея, його любов до свого народу, до своєї мови, до рідної пісні? Чи замовк його голос поміж нас? Ні! А якщо він живий у наших серцях, якщо на його піснях виховалось вже не одне покоління українців, якщо люди різного віку і стану вже більше тридцяти років із задоволенням слухають його пісні, люблять його пісні, а через них і самого автора, то значить його коротке життя не було марним, значить оце найвище почуття любові, що повнило його закрай, є найбільшим свідченням його праведності перед Богом.
Євангельське слово повчає нас, що "немає більшої любові за ту, коли хто душу свою покладе за друзів своїх". Володимир Івасюк свою душу поклав не просто за друзів, він віддав своє життя за українську державність, за батьківську мову, за материнську пісню, він віддав своє життя, щоб ми мали можливість бути українцями у своїй державі! Сьогодні ми посвячуємо місце для пам'ятника Володимиру Івасюку. Слово пам'ятник походить від слова "пам'ять". Нехай же пам'ять про визначного сина України не меркне у наших серцях! Нехай не меркне вона у наших молитвах! Нехай віками про тебе, брате наш Володимире, водограєм бринить пам'ять, вічна пам'ять!"