Ваша Святосте! Милостивий наш архіпастирю й отче!
Псалмоспівець Давид у своїх молитовних зітханнях взивав: «Одного прошу я у Господа, одного бажаю, щоб жити мені в домі Господньому усі дні життя мого, дивитися на красу Господню, щоранку молитися у храмі Його» (Пс. 26, 4). Ми впевнені, що ці слова, Ваша Святосте, Ви промовляли змалку й тоді, коли Господь Вас кликав до Свого винограднику. З особливим трепетом Ви промовляли їх тоді, коли півстоліття тому, у непростий час, викликались на висоту єпископського служіння, а ще більше Вашого покірного серця торкались ці слова, коли 45 років тому Ви поставлялись на свічнику Київської митрополії.
Уважно вдивляючись у святі образи цілої плеяди Київських митрополитів, ми все більше переконуємось, що серед їх постатей Ви займаєте найочільніше і найшановніше місце хоча б тому, що Ви за терміном свого служіння найдовше, майже пів століття, керуєте ввіреною Вам паствою. Такого випадку тисячолітня історія Української Православної Церкви не знала.
Коли ми намагаємось згадати світлі і найвеличніші постаті української церковної історії, то звичайно нам на думку відразу спаде перший Київський митрополит Михаїл Сірин, великий святитель Іларіон Русич, поборник незалежності Київської митрополії Климентій Смолятич, найбільш активний просвітитель Українського Православ’я митрополит Петро Могила, не менш активний поборник самостійності Сильвестр Косів і як не дивно цей ряд закінчуєте Ви – як великий Патріарх і будівничий єдиної помісної Української Православної Церкви.
Вже сьогодні, якби нам довелося перераховувати всі Ваші труди й зусилля над розбудовую Українського Православ’я, то не вистачило б часу все це зробити. Навіть наш розум збентежився і ми б неодмінно прийшли б до сум’ятя, бо пригадати все і відразу не можливо. Узагальнено скажемо, що ніхто до Вас і після Вас не провів і не проведе тієї титанічної, воістину величної праці з перекладу богослужбової й святоотцівської літератури, яку Ви зробили за останній період.
За ці роки керівництва Київською кафедрою, Українською Православною Церквою Київського Патріархату, Ви, Ваша Святосте, стали взірцем для тих, хто стоїть і бореться за правду. Дехто думає, що стояти за правду можна тільки до того часу, допоки ця правда може перемогти; що за справу, з самого початку безнадійну, не вартує боротися. Хіба нам не говорять, що справа Єдиної Української Православної Церкви безнадійна? Але Ви Своїм святительським словом і ділами заперечуєте це, завжди ствердно промовляючи: «Ні! На нашому боці правда. В Україні буде Єдина Українська Православна Церква!». Хіба Ви не викриваєте у своїх проповідях сучасні пороки людства, наголошуючи на тому, що все з такими убогими показниками духовності котиться до загибелі. Але й Ви саме за цю правду постраждали, Ви за цю правду несете хрест особистих скорбот і навіть образ. Ви це все переносите, знаючи, що великі борці стояли за правду здавалося б безнадійну. Вони голосно і ствердно висловлювали свої думки і викривали неправду навіть там, де їх слово не могло вже нічого змінити, де справа здавалась зарання програною.
Ми знаємо, що перед Вашими очима, як приклад, не раз поставали такі великі святителі, як Іоан Золотоустий, який виступив проти пороків тодішнього розпусного суспільства. Ось і Филип і Арсеній Мацієвич, митрополити, що виступають проти сильних світу. Вони сучасниками і співбратами своїми всі осуджені, вони погибають але їх прославляє Бог за їх стояння у правді, їм поклонилася у віках історія і тепер вони вплетені, як дорогоцінні перли у вінець людства. Не раз у своїх повчаннях ви приводите ці постаті церковної історії у приклад для на,с але перед нами Ваш приклад ствердного стояння у вірі і за правду ще більше нас, ваших сучасників, підбадьорює, скріплює і напоумлює.
За ці роки свого архіпастирського й патріаршого служіння на Київській кафедрі Ви міцно тримали жезл. Той, хто сподобляється бачити Вас за Літургією, огорнутим полум’яною молитвою «горняя мудрствуяй», всього зануреного в думках про небесне, не перестає дивуватися Вашій любові до звершення богослужінь. За ці роки всі звиклися з Вашою прямолінійністю, рішучістю, наполегливістю, високою працездатністю. Хай ніхто у цих знакових рисах Вашого 50-ти річного архієрейського служіння не побачить якоїсь гордості, бо через них Ви стали справжнім і великим будівничим Української Церкви.
Протягом півстолітнього архієрейського служіння Ви собою уособлюєте ідеал святителя. Сьогодні у час кризи релігійного лідерства для нас Ви, Ваша Святосте, є прикладом дійсного архієрейського служіння. У Вас присутня невимовна духовна сила, в усьому чин і чистота. Ви ні на хвилину, і ні разу в житті не спускалися з висоти свого становища. Всюди і у всьому ви є тим самим: величним православним архієреєм і українським патріархом. Свого часу про Вашого однойменного святителя Філарета (Дроздова) висловились сучасники так: «Він є немов вроджений архієрей!». Це саме я сьогодні ствердно говорю про Вас, ваша Святосте: «Ви є вроджений архієрей».
Бог послав Вас і поставив на чолі Української Церкви, для того, щоб Ви її збудували і може бути за волею Божою так, що і Вас колись назвуть отцем Церкви, Вас колись прославлять тільки за те, що Ви на весь світ сказали: «Церква Українська, Єдина й Помісна це така сама реальність, як і те, що є Бог, Який промишляє над нами».
50 років тому у своїй промові при нареченні в єпископа Ви сказали такі слова: «Єпископ архієрейським жезлом, як символом влади, може насадити лише зовнішній порядок, але Царство Боже в серцях пастви можна насадити тільки самовідреченням і самоприниженням, молитвами й сльозами, духовним подвигом і постійним розп’яттям себе заради пастви». Можна з упевненістю сказати, що для Вас ці слова слугували дороговказом у Вашому архієрейському служінні усі 50 років.
Нехай цей образ архієрея – Доброго Пастиря, який Ви звершуєте з допомогою Божою буде непорушним та міцним і надалі. Нехай Ваше патріарше служіння буде довголітнім як у старозавітного Авраама. Нехай буде непохитним милістю Божою Ваше здоров’я до крайніх меж життя людського для справжньої втіхи всій Вашій пастві, для прикраси Святої Української Православної Церкви.