Великим даром для кожного християнина є Великий піст. Цією дорогою всі ми неодмінно приходимо до свята над святами – Світлого Христового Воскресіння. Піст – це засіб, який допоможе нам правильно зрозуміти велику Голгофську жертву любові Господньої до кожного з нас. Проте не завжди ми правильно розуміємо, що таке піст, у чому суть цього подвиг і чому його потрібно дотримуватися кожному християнину.
Здебільшого, найперше, піст ототожнюється зі стриманістю від їжі тваринного походження. Але це лишень одна ланка нашого подвигу. Вона, втім, не є другорядною, адже, обмежуючи себе в надмірному споживанні деяких видів їжі, ми тим самим контролюємо тілесні пристрасті. Тоді й на душі стає легше, і піст такий є приємним для неї. Але, якщо ми стримуватимемо себе тільки в їжі, а в усьому іншому дозволятимемо собі жити як і поза постом, то праця наша буде марна і жодної духовної користі нам не принесе. Навіть апостол Павло каже: "Їжа не наближає нас до Бога: бо, чи їмо ми, нічого не здобуваємо; чи не їмо, нічого не втрачаємо" (1Кор. 8:8). Отже, якщо ми поститимеся на тій тільки підставі, що споживання певної їжі, начебто, є гріхом, то не тільки не отримаємо ніякого плоду від своєї стриманості, але й тим самим апостолом застерігатимемося, щоби не уподібнитися до тих "...що в останні часи відступлять від віри, слухаючи духів спокусників і вчення бісівські, через лицемірство лжесловесників, спалених у совісті своїй, що забороняють одружуватися і вживати в їжу те, що Бог сотворив, аби вірні і ті, що пізнали істину, споживали з подякою. Бо всяке творіння Боже добре, і ніщо не погане, коли приймається з подякою, бо освячується словом і молитвою" (1Тим. 4: 3-4).
Розсудливий підхід до подвигу посту і стриманості в їжі виявляли отці-пустельники, які найбільше вправлялися у цьому подвигові і глибоко розуміли його суть. Прпеподобний авва Феона повчає нас: "Він [піст] не є сам собою благо, або ж сам по собі необхідним; він [піст] з користю проводиться для придбання чистоти серця і тіла так, щоб притупивши жало плоті, людина придбала умиротворення духа; він [піст] не є благом вічним і повсякчасним, тому що ми у більшості своїй не завдаємо собі шкоди від того, що його перериваємо; він [піст] інколи нам є на погибель душі, якщо неправильно його дотримуватися". Якщо ж з обмеженням у вживанні їжі не з’єднується стриманість від пристрасті, або ж від інших гріхів, то це є зло, бо "не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину" (Мф. 15:11).
Отже, піст заведений для чистоти душі і саме так ми його повинні розуміти. Бо ж яка нам може бути користь від посту, якщо нечистим залишається наш розум? Справжнім постом ми уникаємо зла, стримуємо свій язик, приборкуємо гнів, відлучаємо себе від пристрастей, злослів’я й неправди. Таким піст допомагає нам зрозуміти святитель Василій Великий, який каже: "Користь посту не обмежуй тільки однією стриманістю від споживання їжі, тому що піст буде справжнім тоді, коли ми стримуємо себе від усього злого".
"В дні сія воїнственная", – як каже нам із глибини століть архієпископ Чернігівський Лазар Баранович, – ситуація ще більше нас спонукає до подвигу Великого посту, до усвідомлення того, наскільки відповідально бути молитвеником, печальником за землю нашу Українську, за рідну Батьківщину. Адже багато хто з наших друзів, наших співвітчизників перебувають тепер там, де точиться боротьба за наш спокій, за нашу свободу і незалежність Української держави. Наша молитва за них повинна бути чистою, підкріпленою подвигом посту і стриманості. Адже ті, хто викликався боронити нашу Україну від ворога, також себе обмежили в насолоді справжнім мирним і тихим життям. Чим ми можемо їм відповісти? Чим ми можемо їх підтримати? Звичайно, що нашою молитвою і постом поруч з ділами милосердя та допомоги.
А ще дослухаймося до голосу давнини – нашого митрополита Київського Никифора. У посланні до великого Київського князя Володимира Мономаха про подвиг посту він говорить наступне: "Як бачиш, княже мій благовірний і сумирний, що піст основою є доброчесності. Того ради в усьому світі, немов сонце, засяяв він. Заради злочинства праотця нашого всі народи піст творять: одні в один час, а інші в інший. Одні більше постують, інші менш. Силу посту ж, як нерозумні, не розуміють, тому саме даремний піст їх і непотрібний. Люди ж Христові, святий нарід, царське освячення, жереб достоїнства його, відають силу посту сього і, в правовір’ї перебуваючи, благословляють Бога, що напоумив їх і провидів й того, що привів Господа праворуч від себе, щоби не зрушились вони, тобто не збентежились і не були поглинуті старим ворогом, що не хоче спасіння нашого". З цього можна зрозуміти, що пости різні бувають і традиція посту – в усіх різна, звідси і різні плоди духовного життя: в одних – менші, а в других – більші.
Отже, нехай піст наш буде основою добрих справ, прикрашений плодами любові, таким, що виводить нас на небо. Нехай бідного він зробить багатим у дусі. Стане лікарем нашої душі і тіла та примирить нас у покаянні з ближніми і нашим Творцем. Амінь!