Слава
Ісусу Христу!
Дорогі
брати й сестри!
«Прийшов
проповідник покаяння, найдобріший піст, всечесний, преподобний, святий». Так про піст нас навчає Свята Церква, яка його
встановила. Проповідник цей для нас здається безмовним, але насправді є досить
повчальним. Проповідь ця для нас розпочалася давно і ми вже три тижні слухаємо
її. Як немов по якихось сходинках веде нас Свята Церква до цих спасительних
днів.
«Істинний піст, — повчає нас Свята Церква, — є
відхилення наше від усього злого, стримання язика, буйності нашої втихомирення,
відлучення від пристрастей, обмова неправди і клятвопорушення». З таким
усвідомленням Святого й Великого посту ми повинні брати на себе його подвиг.
Для кожного із нас Великий піст — це дорога. Прочанин,
коли вирушає в далеку путь до святині, перше просить прощення у всіх, вклоняється
з примиреним серцем і навіть випрошує благословення, щоб шлях його був легким і
позбавленим будь-яких небезпечних пригод. Дорога посту є також небезпечна. На
ній можна спіткнутися, раптом перестати дотримуватись посту, втратити бажання
каятися, взагалі загубити покаяльний настрій. Але є одні ліки, які можуть нашу
дорогу посту вчинити квітучою, такою, що буде позбавлена всякого терня — це звісно
ж прощення. І перше, що заставляє нас Свята Церква зробити перед входженням у
Великий піст — це попросити один в одного прощення. Як тільки-но ми це зробимо,
то неодмінно побачимо далеко-далеко попереду кінець шляху. Цей кінець дороги —
радість Великодня, радість Воскресіння Христового.
Святитель Феофан Затворник у своїх повчаннях нас
напоумлює не бути понурими , коли піст настає. Не треба боятися накласти на
себе подвиг посту. Тільки треба розпочати і побачимо, що це «світло після ночі,
свобода після ув’язнення, полегшення після обтяжливого життя». Проти посту
бунтує лише наша плоть, яка не бажає поститися. Вона не хоче відмовитись від
розкутого життя, але наш дух любить піст, прагне посту, він почувається в ньому
вільним.
Всечесні отці! Перш за все ви стаєте зразком для тих, хто по-справжньому
хоче добрим постом подвизатися. Парафіяни йдуть до храму на великопісні
богослужіння, які звершуєте ви. Очі їхні, прагнучи Бога, дивляться на вас, для
них прикладним і зразковим є ваш подвиг посту. Якщо вони навіть у цьому не
зустрічають для себе втіхи, то ми повинні боятися перетворитись на тих, від
яких відходить спокуса. Ретельне і уважне відношення до богослужінь, уставне їх
звершення, скромність і тиша у побуті — це перші ознаки, якими ми повинні
володіти і навіть не тільки у дні Святого й Великого посту. Пастир повинен мати
любляче й співстраждальне серце. Співстраждати Христу — це означає
співстраждати і ближнім. Уважне відношення до парафіян, чуйність, настанови й
поради, як потрібно провадити піст, в чому полягає подвиг посту, повинні
виходити з ваших вуст і добрим насінням лягати на серця віруючих. Відомо, що
священнослужитель не повинен проповідувати того, чого сам не дотримується, не
повинен викривати парафіян в тому, в чому сам не тримає подвигу. Отже перш за
все нам, працівникам виноградника Христового, слід оживити в собі страх Божий,
для того щоб радісно розпочати піст. Відживити необхідно і покаяльний настрій,
щоб бути достойними розв’язувати гріхи тих, хто кається. Ми повинні знати, що омертвіння
пастирського служіння — це вже смерть, хай навіть ще не видима, а виправлення і
підведення — життя. Хочемо ще пастирювати — вступаймо у подвиг посту, зі
страхом Божим звершуймо постові богослужіння, проповідуймо і настановляймо,
тоді Господь не осудить нас, не скреслить з книги добрих і дбайливих
виноградарів.
Дорогі брати й сестри! Пам’ятаймо, що піст це
не голод і не дієта. Якщо хтось накладає на себе подвиг посту заради тілесного
здоров’я, то хай знає, що не отримає ніякого результату і
осудженим стане. Краще такому і не поститися. Справжній піст і його дотримання
полягають у тому, щоб не чинити осуду щодо ближньому, жити в мирі з рідними та
знайомими, вгамувати свої тілесні пристрасті. Піст — це період духовних
змагань. Якщо ми не можемо Богові віддати все своє життя, то присвятім Йому хоч
нашу Святу Чотиридесятницю — посилимо молитву, помножимо милосердя, загнуздаємо
пристрасті і примиримось з ворогами. У чому повинен полягати наш піст? Тут
міркою не виміряєш і поради словесної замало буде. Він буде залежати від стану
вашого здоров’я, від віку вашого і умов, в яких ви
проживаєте. Але тут треба безсумнівно зачепити за живе своє догоджання тілу і
ласолюбству. Істинний піст є боротьбою, вузькою й тісною дорогою. Господь
наказує нам заховувати подвиг посту від тих, хто нас оточує: «Ти ж, коли
постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти
постиш, але Отцю твоєму, — Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне,
воздасть тобі явно». (Мф. 6, 17-18)
Піст і покаяння — два крила. Вони здатні в наших душах
народити Царство Боже, зробити їх пристановищем Духа Святого. Цими двома
крильми ми досягаємо осель небесних, з’єднуємося з
Богом, знаходимо пасовище. (Ін. 10, 9)
Всечесні отці, дорогі у Христі брати й сестри! Вітаю вас з Великим постом — нашою духовною весною,
радістю невимовною і бажаю, щоб наша дорога посту була чистою, покаяльною, без
осуду й скверни, кінець якої — визволення, Пасха вічная, життя у Христі
Воскреслому. Амінь!
+Димитрій,
митрополит Львівський і Сокальський
м. Львів, Великий піст, 2012 року Божого