– Владико, розкажіть будь-ласка детальніше про вшановувану сьогодні Львівську ікону Божої Матері.
– Львівська ікона Божої Матері – це дуже древній образ, який був принесений до Львова з Візантії і подарований одному із храмів купцем. Унікальністю цієї ікони є те, що вона почергово зберігалася різними християнськими громадами Львова: православною, католицькою, вірменською. Зрештою ікона була збережена однією християнською благочестивою родиною і ще в далекі радянські часи передана нині вже спочилому в Бозі Борису Возницькому, герою України, колишньому директору Галереї мистецтв. Власне, сьогодні оригінал ікони знаходиться в Галереї мистецтв.
У 2010 році з ініціативи священнослужителів нашої єпархії і за цілковитого сприяння Бориса Возницького цей образ було прославлено, було повернуто громаді Львова як велику її святиню. Перший Патріарший візит до Львова з моїм приходом на Львівську кафедру було присвячено саме прославленню цієї ікони, що відбулося у грудні 2010 року у день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці. Того ж дня були освячені списки цієї ікони, які зберігаються у кафедральному соборі та кількох інших храмах міста Львова. Але ми не забуваємо про той чудотворний оригінал ікони, що знаходиться у каплиці Національної галереї мистецтв. До цієї каплиці приходять віряни і припадають до того чудотворного образу Божої Матері.
На сьогодні, згідно свідчень людей, цей образ є особливо дуже помічним при неможливості завагітніти, виносити чи народити дитину. Жінки звертаються до Богородиці перед Її святим образом і великим чудом на світ таки з’являються дітки. Вони радіють і дякують Божій Матері.
– Тобто невипадковим є співпадіння з Днем матері?
– Випадковим, але символічним. Цього року лише так співпало. Згідно постанови Синоду шанування ікони Львівської Богородиці “Провідниці” звершується у неділю після дня пам’яті святого Юрія Переможця, тобто день її святкування залежить від дня пам’яті святого Юрія, а не від якоїсь конкретної неділі травня.
– Владико, у мене до вас наступне запитання. Сьогодні ми спільно вшановуємо Богородицю і цю святу ікону і в цей же час страждає наша Українська земля, наша мати-Україна. Скажіть будь ласка, якими ми як християни повинні бути сьогодні і що маємо у собі змінити щоби суспільно наблизитися до європейських цінностей, а духовно – до Бога?
– Ну, по-перше, якщо ми говоримо про європейські цінності, то ми повинні знати, що вони перегукуються з цінностями епохи гуманізму, що панувала в Європі ще у вісімнадцятому столітті, де людина стояла в основі світу. Але ж ми повинні внести у ці цінності ще й свою духовність, бо в основі всього для нас – Бог.
До чого нам прагнути? Права людини, свобода релігії, світогляду, відсутність панування неправди, постійного обкрадання, хабарників, корупціонерів – ось те, до чого ми прагнемо, але починати потрібно з себе.
Ми хочемо так жити, як живуть люди в Європі – свобідно, вільно. Найбільший дар для людини це є свобода, яка дарована нам Господом. Цієї свободи ніхто не може у людини відняти і зазіхнути навіть на неї не має права. У випадку нашої держави і нашої колишньої влади було зазіхання на цю свободу, на свободу всього суспільства. Нас обікрали, зробили рабами невеликої купки можновладців. Ми ж відчули це; людина взагалі є такою істотою, що дуже чутлива до несправедливості і, найперше, до гріха. Тому й постали проти цього злочинства.
Мені здається, в цей час, коли у нас фактично розгортається війна, нам треба дуже багато молитися. Ніколи, мабуть, за останні багато років православний християнин не відчував так сильно і гостро потреби у молитві, як у цей час. Молитися треба і вранці, і ввечері, постійно! Особливо я закликаю наших матерів і сестер молитися до Богородиці, до Бога нашого Ісуса Христа, щоби Господь відвів від нас цю небезпеку, це велике горе, яке прийшло на нашу землю, зупинив це протистояння і кровопролиття і цього прикритого підлого ворога вигнав з нашої землі.
– Відомо те, що саме Російська держава сприяє і підігріває всю цю агресію. Вони ж такі самі православні християни, як і українці. Що б ви могли сказати з приводу того, що фактично один православний народ воює проти іншого православного народу?
– Ви знаєте, дуже гарно сказано про це у молитві, яку ми читаємо під час богослужінь. Можна називатися православним, бути ззовні дуже благочестивим, поклони класти, хресне знамення накладати на себе широко, але водночас по духу не бути ні православним, ні християнином, і взагалі не мати нічого у собі від Бога. Тому ми закликаємо у цій молитві про напоумлення і згадку тими, хто чинить агресію, Євангельської заповіді блаженств “Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться”. Якщо ж вони не розуміють цієї заповіді і не хочуть її виконувати, а навпаки чинять супроти неї, то християнами їм нема чого називатися, бо християнин – це той, хто живе за законом Христовим.
На жаль, я думаю, що ті, хто розв’язує цю війну, далекі від Христа. Як далеко є схід від заходу, так далеко ті, хто називає себе християнами, ще й православним народом, і водночас розв’язують війни, від Бога. Це не є християнство, це є темрява, з якою треба боротися.