1) Ваше Високопреосвященство! Найперше дякую
Вам за приділений час та увагу і висловлюю свої переконання, що наші читачі почерпнуть для себе багато корисного та цікавого із нашої з Вами бесіди. Отже,
27 лютого розпочнеться Великий піст або, як ще його називають, Свята
Чотиридесятниця. Чи вирізняється він принципово з-поміж інших багатоденних
постів установлених Церквою та яке його значення у житті людини-християнина?
Великий
піст тому й називається «великим», бо він є головним і найбільш важливим
постом, який має євангельське підґрунтя, і якого повинна дотримуватись кожна
людина, яка вважає себе християнином. Піст для нас є духовна дорога, подорож, а
мета його — Свята Пасха, Воскресіння Господнє. Зв’язок Великого Посту з Пасхою
очевидний, тому він так суттєво відрізняється від інших постів.
Звичайно,
що в Різдвяному пості є зв’язок з Різдвом Христовим, а в Успенському пості є
зв’язок з Успінням Божої Матері, так само в Петрівському є зв’язок з пам’ятним
днем святих первоверховних апостолів Петра й Павла. Як відомо православним
християнам Воскресіння Господнє це «свято над святами і торжество над
торжествами», тому зв’язок Великого посту з Пасхою відкриває нам глибинний і сутнісний
зміст нашої християнської віри. Кожний, хто відчув на собі хоча б один раз в
житті цю єдину у світі радість пасхальної ночі, яка є «яскравішою за сонячний
день», і яка ствердно промовляє до нас: «Смерті немає! Вона переможена!», той
розуміє, про що я зараз так ствердно промовляю. Але для того, щоб зрозуміти цю
радість у Воскреслому Христі Спасителі, необхідний піст. Є ще один бік посту.
Ось закінчується його тривалість. Церква урочисто звершує свято, якому
приурочено було піст. Чи можна достойно зустріти і пережити серцем це свято
тому, хто не дотримувався посту? Ні, він відчує себе подібним до тієї людини,
яка прийшла на бенкет не у весільній одежі.
Отже,
той, хто змарнував час Великого посту, не провівши його належним чином, не
постячись духовно й тілесно, ніколи не відчує глибинно цієї Пасхальної вічної
радості.
2) Як відомо, Великому посту передує особлива
неділя, яку називають Прощенною. У храмах цього дня навіть звершується
спеціально укладений чин прощення. Чи могли б Ви, Владико, нам детальніше
розповісти про історію його виникнення.
Чин
прощення, який звершується у православних храмах в неділю увечері по-особливому
переживається кожною віруючою людиною, яка на себе бере подвиг Великого посту,
вступаючи у духовне паломництво. Як прекрасно сказано «світла печаль посту»!
Вона неодмінно перетвориться на «духовну весну». Але разом із цим, вона, ця
«світла печаль», не може бути такою, якщо ми вступимо у далеку путь подорожі і
не попросимо прощення один в одного і не пробачимо один одному.
Якщо
хочете знати Чин прощення — це стара благочестива традиція, яка з давніх-давен
існує в Церкві. Однак про Чин прощення не згадується у Постовій Тріоді
(особливій книзі постових богослужінь). З давнього церковного передання ми
знаємо, що традиція прощення сягає часів раннього палестинського чернецтва.
Цікаві відомості про Чин прощення ми знаходимо у «Житії преподобної Марії
Єгипетської», яке написане святителем Софронієм Ієрусалимським (біля 560-638)
де згадується про те, що на початку Великого посту монахи збирались у храм, де
просили прощення в ігумена, а потім покидали монастир і віддалялись у пустелю
на весь період посту і повертались тільки у Страсний тиждень. Було так, що
монахи більше з пустелі не поверталися, помираючи до Пасхи, тому прощення один
одного мало особливий сенс перед відходом у вічність. Тому то у храмах під час
Чину прощення разом з покаянними постовими піснеспівами співаються ще й
пасхальні стихири для того, щоб вони були востаннє почутими тими, хто не доживе
до цьогорічної Пасхи і як нагадування також про те, що кінець нашого подвигу
все таки увінчається радістю Воскресіння Христового.
3) Можна подумати, що нині цей день втратив
свій зміст. Адже, скажімо, якщо ми вийдемо на вулиці та станемо просити у всіх
пробачення, хай навіть і щиро, нас приймуть по-меншій мірі за не зовсім
адекватних людей. Також, навіть якщо й справді звернемо свої вибачення до тих,
про кого знаємо, що чимось їх скривдили, найпевніше наштовхнемося на
глузування. Чи дійсно цей день перетворився на такий собі архаїчний символ,
тобто чи актуальний він у житті людини сучасності, а також як і у кого нам, як
християнам, слід просити прощення?
Необхідно
зауважити, що для того, щоб відчути цей особливий Чин Прощенної неділі треба
обов’язково прийти до православного храму. Зазвичай таке богослужіння
розпочинається о 17 годині вечора. Після відправи настоятель виголошує
проповідь і просить у всіх парафіян прощення, потім всі підходять до священика,
а потім одні до одного і просять прощення. Цей особливий настрій прощення
підтримується у цей час покаянними великопісними піснеспівами.
За
традицією прощення можна попросити і в дома у рідних, знайомих, близьких. Але
атмосферу взаємного прощення ви по-справжньому зможете відчути у храмі під час
цього вечірнього богослужіння, тоді вам не буде здаватися, що це якийсь
пережиток.
Я
пам’ятаю, коли вперше потрапив випадково на Чин прощення до Києво-Печерської
лаври у 1990 р. Я до цього часу згадую свій стан і трепет душі, які переживав
тоді, стоячи і спостерігаючи за тим, як ченці підходили один до одного і
просили прощення. Їдучи до студентського гуртожитку, я і сам мав бажання
просити у всіх прощення і ще в мене виникало велике співчуття до тих, хто поруч
зі мною у тролейбусі і на вулиці просто в ці хвилини жив звичним життям, навіть
не знаючи про те, що вже настає понеділок першого тижня посту, а в їх житті так
і нічого не зміниться.
Так
і в нас зараз. І з року в рік. Що люди зазвичай переживатимуть у своєму житті в
Прощенну неділю? Прийдуть із храмів. Сядуть за стіл. Споживатимуть сирну,
молочну їжу, бо така є традиція. Просто її доїдають з надлишком. Потім якось
так з послабленням вживання їжі проживуть перший тиждень Великого посту, а далі
знову все так само. І що найбільше все це буде відбуватись без прощення
взаємних образ один одному. Всі ми в житті бажаємо мати щастя, успіх у
повсякденній праці й ділах, але забуваємо, що з тягарем непрощенних один в
одного образ і кривд ми цього не можемо досягти. Нам просто буде тяжко все це
здобути. Просити прощення треба у всіх, навіть якщо ви і не почуєте у відповідь
«Бог простить і мене простіть». Цьому доброму ділу «прощати образи чинять
перепону дві пристрасті – гординя і самолюбство», - каже нам прп. Марк
Подвижник.
Також
буде недоречним йти вулицями, викрикуючи до всіх «Прости брате!» — у всьому
потрібно не втрачати здорового глузду. Ваш покаяльний настрій і намір попросити
прощення не повинен змінюватися від того, що ви не почули відповіді ображеного
на вас. У житії мученика Никифора розповідається, як його друг Саприкій тримав
на нього образу і скільки той його не просив простити, відповідь «я прощаю» не
настала і коли друг Никифора представ перед язичницьким судилищем, то злякався
страждання і став просити помилування та запевняти мучителів в тому, що він
поклониться язичницьким богам. Коли ж почув про це Никифор, то сам відкрив
перед судилищем, що він є таємний християнин і тоді язичники замучили його, а
Саприкія відпустили. Цей житійний епізод дуже яскраво засвідчує слабодухість і
слабосильність тих, хто не вміє у цьому житті прощати.
Без
прощення немає покаяння. Без прощення не може бути і правдивого посту. Це все в
очах Божих буде марним. Крім того ми повинні розуміти, що духовне проведення
часу посту, коли чиниться спомин страждань Христових, Його любові та
всепрощення, неодмінно зцілить нашу злопам’ятність.
4) А з якими словами необхідно нам просити пробачення
та як відповідати, коли просять прощення у нас?
У
храмі під час Чину прощення священик виголошує такі слова: «Благословіть мене,
отці святії і браття, і простіть мені грішному, чим згрішив у цей день і в усі
дні життя мого словом, ділом, помислами і всіма моїми чуттями». При цьому він
творить земний поклін перед парафіянами, а вони відповідають: «Бог простить
тебе, отче святий. Прости і нас грішних, і благослови». Потім парафіяни просять
прощення один в одного словами: «Простіть мені» і чують відповідь: «Бог
простить і мене простіть». Але найголовніше, щоб у цих словах не було
формальності і не було пустого кидання цих слів на вітер. Великий піст
починається саме цим актом любові, єдності і братерства.
5) Отож, провели ми як належить Прощенну
неділю, вступили у святий піст і ось тут виникає мабуть багато проблем. Всі ми
знаємо, що піст — це особливий час, час молитви та покаяння. Відповідно
потрібно частіше бувати у храмах, більше часу приділяти молитві та
розмірковуванням про власне життя, працювати над виправленням своїх недоліків.
Але як бути у цій ситуації християнину XXI століття, коли шалений вир подій не
залишає жодної вільної хвилі?
Сучасні
люди, практикуючі і не практикуючі християни, дуже часто порівнюють своє життя
з минулим, особливо, якщо мова йде про відвідання храму, молитву, дотримання
посту. На жаль, у такій поведінці ми більше шукаємо виправдання, аніж бажаємо
себе якось налаштувати на цей подвиг. Духовно над собою працювати дуже важко.
Сатана підстерігає таких людей, він уловлює їх і втягує у свої тенета, якщо
тільки-но вони помислять про молитву або піст. Адже в раю Єва була спокушена
дияволом саме через їжу і ворог роду людського не терпить, коли ми стриманням
від їжі долаємо у собі плотські гріхи.
Ось
хочу звернути вашу увагу ще на такі деталі щодо порівняння життя у минулому. Люди
тяжко працювали, були кріпаками, але вміли радіти життю. Вони жили у гармонії з
Богом із самими собою. Сім’ї були міцними. У
них народжувалося десять і навіть більше дітей і це все за убогих матеріальних
статків. Для цього достатньо хоч трохи знати минувшину, щоб переконатись, що життя
наших прадідів було доволі важким. Нажаль сьогодні люди не вміють правильно налаштувати
своє життя. Чому? Тому що не мають духовного стержня. Вони не живуть з Богом,
практично через молитву з Ним не спілкуються. Власне через це легалізуються
гріхи сучасного світу.
Люди
в житті не можуть дати собі ради. Але ж констатації проблеми мало. Звичайно ж
читач скаже, а де знайти ліки від цього всього, як зробити так, щоб жити з
Богом, а не з мамоною? Які ліки пропонує Церква? І ось першу допомогу для душі
ми отримуємо і знаходимо у подвигові посту. Спробуйте себе налаштувати на піст.
Поставити перед собою завдання — ось цей Великий піст я проведу так як
належить. Ця перша ж думка неодмінно приведе вас до храму. Через провадження
посту ви реально відчуєте свою близькість до Бога і ви побачте як світ навколо
вас переміниться, ви всюди встигатимете і на працю у вас вистачатиме часу, і на
храм, і на молитви. Тоді зникне той шалений вир життя.
6) Можна нині багато звинувачень чути на
адресу православної віри, що начебто вона надто сувора і над міру вимоглива. Ці
звинувачення, зокрема, стосуються і трапези у постові дні. Разом із цим
сьогодні побутує дуже багато різного роду перекручень, так, що доводилось мені
чути від священнослужителя однієї з християнських конфесій, що начебто після 60
років можна не поститись, а також і від інших чув, що начебто у суботу та
неділю ніякого посту (у сенсі обмежень у споживанні тих чи інших страв) і бути
не може. Отож хотілося б від Вас, Владико, почути тлумачення вимог Церкви до
проведення посту: хто повинен поститись, з кого піст знімається, і загалом як і
для чого Церква вимагає від нас обмеження у їжі?
Слід
зазначити, що правила належного дотримання посту дійсно існують в залежності
від стану здоров’я тіла християнина. Воно може бути у
повному здоров’ї у молодої людини, не зовсім
здорове у людини похилого віку або за серйозної хвороби. Є ще вагітні жінки,
матері, які годують немовлят. В залежності від цього піст послаблюється. Але
відразу застережу, що цими речами не можна зловживати, бо я, наприклад чув, як
говорять: «А хто є зараз здоровий, всі люди хворіють». Це зовсім не так.
Визначити свій стан здоров’я дуже легко, і
здебільшого його легко визначає наша совість.
Не
забуваймо, що стримання від їжі нам допомагає правильно поститись духовно. Проте
сам лише піст тілесний нічого не означає без духовного посту нашої внутрішньої
людини, який полягає не лише в тому, що себе обмежуємо у всіляких тілесних
пристрастях і насолодах, а й через це зростаємо духовно, закликаємо на себе
силу і дію благодаті Всесвятого Духа. Цей піст внутрішньої людини завжди буде
приємний Богові і покриє собою недостаток тілесного посту, якщо людина не може
дотримуватись тілесного посту у всій його суворості. І, навпаки, як говорить святитель
Іоанн Золотоустий: «Хто обмежує піст одним стриманням від їжі, той дуже його
обезчещує. Поститись треба не одними вустами — ні, нехай поститься і око, і
слух, і руки, і ноги, і все наше тіло». Слід пам’ятати, що піст не є
голодування. Реально голодують і діабетики, і хворі на органи травлення, і
навіть убогі недоїдають від нестатків. Церква ніде не вчить, що треба поститися
лише тілесно і доводити себе до повного виснаження, а навпаки, промовляє до нас
і настановляє нас: «постячись, браття, тілесно, постімось і духовно».
Піст
дійсно має свої мірки. Фізично здорові люди можуть його дотримуватись повністю,
хворі можуть його собі послабляти. Християнин кілька разів у період посту
сповідається і причащається. Тут також слід пам’ятати, що той хто кається і
сокрушається через свої гріхи не повинен їсти у часі посту солодко і навіть
багато вживати їжі, хай навіть пісної.
Насправді
ж Великий піст згідно церковного уставу є досить суровим. Споживаємо їжу сухою,
без додавання рослинного масла, окрім суботи і неділі. Вино дозволяється
споживати лише в дні полієлейні, коли відправляється служба відомим святим,
зокрема у всі неділі, окрім Хрестопоклонної. Риба споживається лише на
Благовіщення і у Вербну неділю. «Суворо все виглядить», — подумаєте ви, але це
під силу здоровій тілесно людині відповім вам я.
Тим
більше не забуваймо, що ми постимось і заради Господа, заради Його хресних
страждань і Гологофської жертви. Виконання норми посту залежить від нас, від
нашого усердя. Піст все таки в першу чергу корисний для нас самих: «Коли ви
постились… Чи для Мене ви постились?», — запитує нас Господь вустами пророка
Захарії.
7) Чи може людина самостійно вирішити, що їй
дозволяється не поститись, чи можливо їй якимось чином необхідно звертатись до
Церкви?
Кожна
людина вільна й у цьому виборі. Взагалі треба поститися у смиренні. Не слід
всім розказувати, що ви поститесь і так себе випробовуєте аж до знемоги. Не
слід трубити всім і всюди. Піст має свій сенс, коли він утаємничений від
людського ока, а ще більше від диявольського. Якщо ж ви вирішили поститись в
меншу міру, то слід на це взяти благословення у священика. Так для вас буде
легше і, що важливо, правильніше. Ніколи священик не благословить здорову
людину на недотримання посту, а хвору слід благословляти. Повірте, священик
знає духовні потреби і запити своїх парафіян.
Правильно
чинитиме той, хто сам для себе не буде вирішувати, як йому поступити, а покличе
на допомогу благословення священика, а значить і самого Бога. Ми всі беремо
благословення на проведення посту під час вечірнього богослужіння у прощенну
неділю, там прочитуються спеціальні молитви благословення на піст. Парафіяни їх
слухають уважно, стоячи на колінах.
8) Зараз, в епоху посткомуністичну, коли
Церква вже начебто звільнилась від переслідування ми не перестаємо спостерігати
страшні наслідки тоталітарного режиму, богоборчого режиму. Багато людей навіть
старшого віку, а також і молоді, вихованої на відмінних від християнських ідеалах,
сьогодні уперше заходить у храм і просто губиться. У зв’язку із цим, моє
запитання буде таким: як бути тим, хто уперше збирається «по-справжньому»
поститись?
Тим,
хто вперше у своєму житті намагаються поститись слід пам’ятати, що тут не повинно бути крайнощів. У повчаннях отців і вчителів
Церкви ми зустрічаємо вислів «розсудливість, розвага над постом та його
подвигом». Ось, наприклад, прп. Касіян Римлянин каже: «Крайності з того чи
іншого боку вкрай рівно небезпечні — і зайве у пості доведення до немочі свого
тіла, і зайвим є також перенасичення свого черева». В іншого отця-пустинножителя
Авви Іперехія ми знаходимо таке незвичайне повчання: «Добре їсти м’ясо і пити вино. І не з’їдати в неправдомовстві тіла
брата».
Тим,
хто хоче накласти на себе подвиг посту слід пам’ятати, що піст — це не обряд,
це тайна душі людської, яку велить нам Господь ретельно приховувати: «Ти ж,
коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям,
що ти постиш, але Отцю твоєму, — Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне,
воздасть тобі явно». (Мф. 6, 17, 18)
Згідно
цих слів чинили багато хто з отців і святителі Церкви. Наприклад, із житія прп.
Макарія Великого ми дізнаємось, що він ніколи не пив вина. Однак, коли бував у
гостях в інших ченців, то не відмовлявся, приховуючи від них своє стримання від
цього напою. Але учні його старалися завжди попередити господарів, кажучи їм:
«Якщо він буде пити у вас вино, то знайте — повернувшись додому, він буде після
цього позбавляти себе навіть води». Про святителя Філарета (Дроздова)
розповідають, що з ним трапився такий випадок. Одного разу він прийшов до своїх
духовних дітей як раз в обідню пору. Його запросили за стіл, на якому вже була
приготовлена м’ясна й молочна їжа. День був пісний,
проте митрополит їв з усіма і тим самим показав своє співчуття немочі духовних
дітей і любов свою він поставив вище за дотримання посту. Всі ці приклади
наводяться для того, щоб ми зрозуміли, що вступаючи у Великий піст, особливо
ті, хто це робить вперше, ми не повинні відчайдушно кидатися на амбразуру і так
безтактно піст провадити. Господь від нас вимагає не голоду, а подвигу і перш
за все духовного. А стримання від їжі корисне, але разом із цим є лише помічником
для нас у справі справжнього духовного пощення.
9) Ось, ми до цього практично всю мову вели,
так умовно скажемо, про інших. Цікаво було б дізнатись, у чому Ви особисто для
себе вбачаєте подвиг посту та з якими Ви, Владико, відчуттями вступаєте у Святу
Чотиридесятницю?
Я
завжди з радістю чекаю цих святих днів. Привчений до цього змалку. Тим більше
знаю, що всі постові богослужіння сам очолюватиму і це мене ще більше заставляє
трепетно до подвигу посту відноситись. Творці церковних постових текстів порівнюють
Святу Чотиридесятницю з весною. В цю пору в природі настає весна, але вона настає,
перш за все, для мене в духовному житті, яке неодмінно приведе до Святої Пасхи,
і також найперше Пасхи духовної. Ця радість настільки невимовна і дійсно
утаємничена, що передати її словами неможливо, це стан душі, який можна відчути
тільки серцем.
10) На завершення, Ваше Високопреосвященство,
дякую Вам за цікаві, пізнавальні та повчальні відповіді й актуальні коментарі,
і можливо у ці дні, коли стоїмо на порозі Великого посту, у Вас будуть якісь
настанови та побажання для наших читачів, які разом із усім православним світом
за кілька днів вступлять у цей благодатний час виправлення та удосконалення…
Вступаючи
у Велику і Святу Чотиридесятницю, будемо пам’ятати про правильний зміст посту, який полягає у тому, щоб запитати
серце своє, чи не обкрадене воно гордістю, бо саме гордість початок всіх гріхів
і гріховних бажань. І якщо цю гордість у собі знайдемо (а придивившись уважно,
її у собі знайде кожен), то будемо старатися все зробити, щоб гординю усмирити,
тіло молитвою підкріпити і через піст оздоровити і, головне, примиритися з
Богом у Таїнстві Покаяння.
З
Владикою Димитрієм розмовляв Лука КАРПЮК
спеціально
для «Град Лева»