9 жовтня 2016 року, в неділю 16-тю після П'ятидесятниці, Жовківське благочиння відвідав Високопреосвященний митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, звершивши Божественну Літургію святителя Іоана Золотоустого в деканальному Свято-Миколаївському храмі с. Гребінці.
Владика Димитрій звернувся до ювіляра з вітальним словом:
Звичайно, що це урочисте богослужіння в цьому храмі, цієї неділі, відбувається на честь 30-річчя священичої хіротонії отця-настоятеля митрофорного протоієрея Степана Кіндрата, декана Жовківського благочиння. І я, як архієрей Львівсько-Сокальської єпархії, і все духовенство, отець-секретар, отець-ректор, духовенство Жовківського благочиння приїхали привітати отця Степана із цією знаменною датою в його житті. Недаремно ми сьогодні говорили про провидіння Боже, тому що на початку нашого життя, коли ми тільки-но закінчуємо школу і нам бажають учителі і батьки гарної дороги в житті, думаючи про те, що ми станемо великими людьми, думають, що ми здобудемо гарну освіту, гарну професію. Недаремно Господь послав отцю Степану саме в ті часи думку (тридцять років назад порахуйте, це є 86-ий рік), а звичайно, що ще потрібно було вивчитися на священнослужителя, закінчити школу і обрати цей шлях священнослужителя. Тоді обрати, коли біля престолу Божого стояти було не так просто, коли церква була гнана, проповідь про Бога була заборонена, треба було вибрати цей хрест, і мати ризик в житті: думати не тільки про те, щоби стояти біля престолу Божого, а й подумати про те, що можна було й висланим бути за слово Боже і в якийсь табір до Сибіру, і у в’язницю потрапити. Тобто, отець Степан знав, що вибирав, і коли він ставав біля престолу, під архієрейські руки, він розумів, який шлях його чекає. Бо всі знали прекрасно, що за сімдесят років тієї влади безбожної, як вона ставилася до Церкви, до віруючих і до священнослужителів. І цей час минув, зник, і імперія зла зникла, і настали зовсім інші часи.
Отче Степане, Ви вже тридцять років проповідуєте слово Боже. Серед нас є священнослужителі, які мають набагато більше років, які пережили, може, більше, ніж ми з вами, ніж молодші священнослужителі більш молодого покоління. То вони з великого досвіду знають, що таке було проповідувати слово Боже тоді, і що таке проповідувати зараз. Але провидіння Боже є таким, що воно настановляло нас в різні часи для проповіді слова Божого, бо істина одна, Бог один, і Церква одна, єдина; які б вітри не дули, і ще будуть дути ці вітри, і негаразди ще будуть, а Престол Божий для того утверджений, щоб Ви твердими ногами, як священик, стояли біля цього Престолу Божого. Я бажаю Вам, щоб і другу Вашу річницю Ви так само трудилися, так само проповідували слово Боже, тому що цей храм, в якому ми зараз стоїмо і молимося, він преображався навіть на моїх очах; він преображався ось і ці шість років, що я на Львівській кафедрі. Я бачив, як все тут змінювалося: ми і престол тут освячували, і оновлення храму робили. І все це відбувалося впродовж якихось п’яти років.
Тому я, отче Степане, сьогодні вітаю Вас, вітаю Вас з тим, що Ви гарно, зразково трудитеся в цьому винограднику Христовому; що Ви є ще і деканом Жовківського благочиння і виконуєте всі обов’язки, які покладені на Вас, хоча, можливо, могли сказати: "Не треба мені цього, я буду тільки біля престолу трудитися, бо за це, як ви знаєте, я ніякої нагороди тут особливої не отримаю в матеріальному відношенні". Але я хотів би сьогодні виконати таку місію з благословення Святійшого Патріарха: вручити Вам орден Христа Спасителя: аксіос!
І ще в знак уваги прийміть від мене цю книгу, де є великий шрифт, бо молоді краще бачать, а старші, коли зір падає, вже не так добре бачать, а тут літери дуже великі в цьому Служебнику. Тож нехай він Вам служить ще багато років біля престолу Божого, щоб з нього читати молитви євхаристійні.
(слово виголошене після Божественної Літургії у Свято-Миколаївському храмі с. Гребінці під час Архіпастирського візиту до Жовківського благочиння у неділю 16-ту після П’ятидесятниці, 9 жовтня 2016 року Божого)
