Ми зустрічаємось із священнослужителями в храмі, вони читають проповіді вірянам та часто є взірцем моралі та духовного життя. В кожного духівника своя історія і свій шлях до Бога. Цього разу Гал-інфо вирушило в гості до Митрополита Львівського та Сокальського УПЦ КП, Владики Димитрія.
Це вже не перша наша зустріч. Раніше нам вже доводилося спілкуватися з Владикою Димитрієм і варто зазначити, що він не лише справив враження інтелігентної людини, але й надзвичайно освіченої. Цього разу вирішили менше говорити про проблеми Церкви, а більше говорити про самого Митрополита та про його історію життя.
Владика одразу відкрився нам, не ухилявся від відповідей, щиро, не приховуючи радості, за чашкою чаю ділився з нами спогадами про своє дитинство.
Митрополит чекав на нас у своїй резиденції, яка розміщена біля кафедрального собору Покрови Пресвятої Богородиці. Щоправда, резиденцією це назвати важко, адже в розпорядженні єпархіального управління лише чотири невеликі кімнати. Владика займає лише дві з них. Там він зберігає колекцію портретів київських митрополитів та малу частину своєї книжкової колекції. На жаль, найціннішій колекції Митрополита – колекції радіоприймачів у двох кімнатах місця не вистачає.
Однак, найцікавіші екземпляри своєї колекції радіоприймачів, яку Владика збирає все своє життя, він нам продемонстрував. Є у Владики приймач, який кристувався великою популярністю у військових політруків.
«Цей приймач був у користуванні радянської армії – «Інтеграл». Цікава розробка, скопійована з «Sony», який був на озброєнні армії ФРН. Був такий і в американців. У СРСР його скопіювали та назвали «Інтегралом». Він для політруків був дуже зручним у користуванні, особливо для праці у військово-польових умовах», - розповідає Владика, демонструючи роботу приймача.
Ще один екземпляр колекції популярний у солдатів, невеликого розміру, приймач. Таких приймачів у Владики майже десять.
"Всі вони нові. Дісталися мені тоді, коли розформовувалися військові частини", - розповідає Владика Димитрій.
Окрім того, у його колекції «Маяки» 1970-80 років випуску, лампові приймачі 1961 року, ціла колекція військових приймачів, які є дуже громіздкі - по 100 і більше кілограмів.
Гордістю колекції Владики є японський приймач, їх свого часу було заборонено ввозити в СРСР.
«Такі приймачі давали можливість прослуховувати всі радіостанції, адже вони ловлять увесь діапазон частот радіо хвиль. Рідкісна річ 1975 року випуску», - додає Владика.
Раритетом у колекції Владики є приймач «ТПС» 1948 року, а також німецький приймач часів Другої світової війни (1941 року випуску).
«В Житомирі є один колекціонер, з яким ми познайомилися у Києві, і він запропонував мені його до колекції. Варто додати, що цей приймач дуже якісний, адже він і досі найкраще працює та з легкістю ловить радіохвилі. Загалом у мене в колекції десь до ста радіоприймачів, і всі вони працюють. Я уважно стежу за їх технічним станом. У Києві є майстер, який ремонтує їх», - розповідає Митрополит.
Ще один німецький ламповий приймач у ретро стилі прикрашає кабінет Владики. Владика розповів, що часто слухає його, коли хоче трохи відпочити від справ.
Цікавимось у Митрополита, а як же потрапляли до нього ці радіоприймачі?
«Я їх шукав в Інтернеті, знайомився з радіолюбителями, колекціонерами, спілкувалися, проводили обмін екземплярами. У мене є друзі за кордоном, які теж колекціонують приймачі», - розповів Митрополит.
Ми знаємо, що Владика Димитрій ще з самого дитинства почав збирати свою колекцію, тому не могли не поцікавитись причинами цього захоплення.
«Знаєте, я з дитинства мріяв мати радіоприймач. Звичайно, що статки не дозволяли. Найкращий приймач тоді був «Океан», він коштував 120 рублів. Я дуже його хотів і, зрештою, отримав. Я регулярно слухав «Радіо Свобода», «Голос Америки», «Радіо Ватикан»,ВВС та інші радіостанції. З того часу у мене й зародилося таке бажання. Взагалі в дитинстві дуже хотів бути диктором. У мене були підсилювачі, я ставив мікрофон, брав газету і читав новини уявляючи, що це радіостанція. (Сміється). Це все транслювалося на вулицю. Сходилися сусіди, друзі слухати ці новини. У мене була така ідея вступити на факультет журналістики в Києві, щоб стати диктором радіо, але я виростав у селі… Коли став дорослим, то зрозумів, що все не так просто. Друге моє захоплення – це історія. Завжди хотілося вчитися і знати більше. Тому так сталося, що я вступив на історичний факультет Київського університету. Та знаєте, сталося так, що Господь все це в мені об’єднав і здійснив усі мої дитячі мрії. Адже я стільки разів відвідував радіо і брав участь у різноманітних передачах. Був дуже частим гостем загальнонаціональних студій і завжди з цікавістю спостерігав за їх роботою. Я зрозумів, що Господь здійснив усі мої бажання», - розповів Митрополит.
Цікаво, що найперше куди запросили Владику на ефір - це на радіо «Рокс», де він був гостем вечірньої програми та відповідав на запитання слухачів.
«Чесно кажучи, я більше не збираю приймачі. У зв’язку із переїздом до Львоваїхдуже важко було транспортувати. Дійсно, акустика цих апаратів бездоганна за рахунок дерев’яного каркасу, адже дерево дуже хороший провідник звуку, тому звук виходить чистим. У мене приймачі не просто як елемент декору чи примха колекціонера, це не залізяка і не коробка. Всі мої пиймачі – відреставровані та працюють. Це моє хобі і вони мусять усі праювати», - зазначив Митрополит.
Ще одне захоплення Митрополита – це книги. До книжок Владика ставиться не лише, як колекційних екземплярів, але й найперше як до джерела знань, адже практично усіх їх він використовує у своїй діяльності, як пастирській так і науковій.
Книжок у Владики є дуже багато. Його бібліотека нараховує приблизно 17 тис. екземплярів. В кабінеті Владики зберігається лише десята частина колекції, ті книжки, які потрібні йому у роботі над докторською.
«Вцілому я маю дуже велику бібліотеку, яка складається із богословської та історичної літератури. Є у мене також гарна колекція художньої літератури. Зараз я чекаю на Британську енциклопедію, яку я замовив у Львові, а також зібрання творів Тургеньєва та Лєскова. Я не скажу, що дуже захоплююсь російською класикою, але мені дуже цікавий автор Лєсков.Цей автор завжди писав на церковну тематику і гарно описував різницю між малоросійським духовенством і великоруським», - пояснює Митрополит.
Зберігає Владика й раритетні, рідкісні видання, такі як книга 1825 року - перша праця Митрополита Київського Євгена Болховітінова про Київських митрополитів.
«Це, фактично, перша праця з історії Української Церкви», - пояснює Митрополит цінність цієї книги.
Звичайно ж у бібліотеці Митрополита є й значно старші книги. Наприклад три раритетні томи Митрополита Литовського «Записки Йосифа Семашко»: «Це Митрополит, якого не дуже люблять греко-католики і люблять православні. (Сміється) Цей Митрополит приєднав усі уніатські парафії Волині до православ’я. Ці записки – дуже раритетні. По цих записках добре видно, як приєднувались ці парафії до православ’я. Я мрію видати цю книгу та подарувати нашим братам греко-католикам».
На запитання чи не боїться Владика, що греко-католики образяться на нього він сказав: «Ні, не думаю. Це буде наукове видання. Тому немає за що ображатись».
Також у Митрополита є цікавий альбом випускників Варшавського теологічного православного факультету 1933 року з усіма його випускниками. Цей архів йому дістався від Пані Мирослави Гаюк, чоловік якої писав працю про Митрополита Йосифа Семашка. Саме над цим архівом зараз працює й Митрополит.
«В його працях вже присутній український погляд. Звичайно, що російська церковна історіографія його підносить, уніатська його навпаки опускає, а українська церковна історіографія дає свій погляд на це. Думаю, коли спробую видати все це, то буде досить цікаво», - зазначив Владика Димитрій.
Є у колекції Митрополита й листи видатних ієрархів Церкви в діаспорі до отця Семена Гаюка.
«Я зараз теж над ними працюю, адже це просто велетенський доробок. Тут є і листи Полікарпа Сікорського першоієрарха УАПЦ, які датовані 1941- 42 рокам. Мені це цікаво не лише як священнослужителю, але й як історику. Всі листи автентичні, писані його рукою і підписані ним.Є також посмертна фотографія Владики Полікарпа. Цей архів для мене дуже цінний, я дуже дорожу ним», - зазначив Митрополит бережно перекладаючи рукописи.
Дивовижно, але Владика, незважаючи на свою зайнятість, знаходить час для того, щоб займатися ще й історичними розвідками. Зокрема, він досліджував історію свого села на Волині та історію репресованогоотця Володимира Рогальського, який там був священиком. Портрет якого, до речі, зберігається у покоях Владики.
«Це людина, яка в моєму житті відіграла дуже важливу роль. Його, звичайно, я не знав особисто, адже він був репресований 1946 року, але про нього мені розповідала бабця і його приклад надихав мене. Можна сказати, що між нашими життями утворився такий своєрідний духовний зв'язок. Потім я дослідив архіви СБУ, його реабілітували лише у 1993 році. Мені вдалося відшукати його родичів у Києві, хоча довідка про реабілітацію говорила про те, що родичів немає, але вони є і були дуже вдячні», - розповів Владика.
Портрет отця Володимира завжди цікавить відвідувачів Митрополита: «Коли хто заходить до мене, то обов’язково цікавляться: «А це що професор Київської духовної академії?» Ні, кажу, це сільський священик, просто наскільки є різниця між тими священиками, які колись були і які є сьогодні, особливо щодо зовнішнього вигляду. А отець Володимир був дійсно такого шляхетного стану.Були цілі священичіродини Рогальських,Дашкевичів… Він служив у тому селі, де я народився. Церкву там в 1933 році розібрали, а його репресували у 1946. Але ця людина заслуговує на те, щоб про нього нарешті дізналися правду».
У справах єпархіальних Владика теж не стоїть на місці. Після створення інформаційного сайту Львівсько-Сокальської єпархії «Град Лева», Владика має намір запустити ще й процес створення православного радіо. Перший крок на цьому шляху вже зроблено. Радіо вже має свій сайт – радіостанція «Град Лева». Дизайнерська задумка цього сайту дуже цікава, адже зроблений він у вигляді старовинного радіоприймача. Владика хоче, щоб в радіо була своя студія і був свій музей, тобто, коли людинаприходить до студії, то перед кімнатою, де йтиме мовлення, була ще кімната, де знайдуть своє місце всі радіоприймачі з колекції Владики.
«Я прекрасно розумію, що це є аналогове радіо, а зараз цифрове входить до вжитку, тому всі ці екземпляри моєї колекції будуть непотрібні. Але я дуже хочу, щоб всі бачили, як радіо розвивалося, бачили історію самого радіо, як воно працювало колись і як працює зараз. Отака у мене є ідея - створення православного всеукраїнського радіо… Цю ідею я виношував ще зі столиці, але переніс її сюди і назвали «Град Лева», бо саме тут я цей проект став втілювати в життя. Інтернет-сайт готовий до запуску. Лишилося ще зробити студію, закупити комп’ютери, поставити мікрофони і працювати», - розповів Владика.
За його словами, немає проблеми в пошуку приміщення, а от у фінансуванні проблема є: «Підраховано, що ще потрібно близько 10 тис доларів для того, щоб радіо запрацювало в повному режимі.На радіо крутитимуть церковну, духовну та класичну музику. Звичайно, що на цьому радіо ні поп, ні рок звучати не буде», - посміхається Митрополит Димитрій.
Про свої колекції він каже так: «Я можу не один музей поповнити цінними експонатами».
Вільний час
Митрополит постійно працює, а тому вільного часу у нього зовсім небагато. Хоча, каже Митрополит, буває й таке, що не завжди й праця йде.
«Є години натхнення, коли ти пишеш, а є таке, що навіть маса літератури, яку розкладаю на столі не допомагає. Тоді я слухаю приймач, слухаю церковну музику. У мене багата колекція класичної музики…»,- зазначив Митрополит.
Улюблені композитори Владики – Вівальді та Бах. З церковних піснеспівів Владиці подобаються гласові наспіви.
«З церковних композиторів мені подобається музика Артема Веделя. Хоч в царську епоху його не надто вітали, але студенти Київської духовної академії виконували його твори і весь Київ збігався їх слухати. У мене ціла антологія Веделя. Березовський, Бортнянський Ведель – це композитори, які писали свою музику на основі Києво-Печерського та давніх київських розспівів, а це Україна. Тільки українська душа може зрозуміти всю красу цього твору. Звичайно, мені подобаються і російські композитори – Турчанінов, Чайковський, але так як писали Березовський, Бортнянський та Ведель церковну музику більш ніхто не писав», - зазначив Владика Димитрій.
Спогади дитинства
«…Малювати ніколи не пробував», - сміється Митрополит, але талант до малювання прищеплювали змалку.
Митрополит розповідає, що його батько вміє гарно малювати: «Батько у мене малює і дитинство у мене було насичене цим. Батько завжди малював мені на різну тематику. В дитинстві я переписував книги. (Посміхається) Переписував їх у свою книжку, а батько, на сторінках цього мого рукопису, малював мені лицарів, старовинні міста, тобто був таким собі ілюстратором моєї книжки. В батьків ці книги ще й досі зберігаються. Це було десь в 5-6 класі, коли в школі проходили курс історії Київської Руси, історію Середніх віків… Цей період мене найбільше зацікавив. Правда ненадовго, бо коли дорослішав, то часу на такі дитячі захоплення вже не лишалося. Звичайно ж, що цей перепис давав можливість краще запам’ятовувати та вчитися любити книгу».
В родині Митрополита більше немає представників духовенства окрім нього самого, а любов до Бога йому привила бабця.
«У мене була дуже побожна бабця, яка прищепила мені віру. Сама вона була першокласна півча, керувала церковним хором і коли вже в селі не було священика хор все ще був, - розповів Владика Димитрій і додав. - Церковно-слов’янською мовою я навчився читати швидше ніж рідною українською. Так, як Тарас Шевченко (Сміється). У бабці був дуже великий Псалтир Києво-Печерського друку і мене він дуже цікавив. Сучасна книжка з дуже дрібним шрифтом і тому дитині важко до нього звикнути, але коли бабця відкривала ту книгу, яка була в рамці, з виведеними великими буквами, крейдованим папером… мене це цікавило і я запитував у неї, що то за букви. Так я в 6 років навчився читати по церковно-слов’янськи, а українською я тоді ще й не читав. Хоча пам’ятаю і свою першу книжку рідною мовою, яку я взяв у бібліотеці і став читати. Було це ще до Букваря. Звичайна дитяча казка «Про дівчинку Наталочку, сріблясту рибку і її черевички». Я дуже добре її пам’ятаю, пам’ятаю як я тішився з того…».
Подорожі
Владиці доводилося бувати у багатьох країнах світу. Був він і в США, і в Австралії, Німеччині, Ізраїлі, Великобританії, Австрії. Нещодавно Владика відвідав Австралію, тому поділився своїм враженням від цієї країни.
«Дуже цікавий континент. Це і континент, і материк, і держава, яка має назву Австралійський Союз. Ми дуже довго туди летіли, навіть складалося таке враження, що на Марс можна долетіти швидше. (Сміється). Але країна дуже гарна. Я був там з архіпастирським візитом до православних парафій. Звершував богослужіння в Аделаїді, у Брунсвіку, у Ньюкастелі. Тоді саме були дні спомину Голодомору і ми молилися разом із греко-католиками. Це прекрасна країна! Там хороша екологія. Австралійці дуже бережуть свою природу. У них існують природоохоронні парки, де живуть рідкісні види тварин, які в той же час є відкритими для туристів».
Про конфесії у Львові
«Ми молимося разом з УАПЦ, УГКЦ, РКЦ. Звичайно, що між нами і греко- та римо-католиками євхаристійного єднання немає, але ми звершуємо спільні молебні. Браття з УПЦ МП завжди мають свою відмінну позицію… Вони, часто так буває, що не стають разом із нами, але ми це сприймаємо нормально. Це відображає сьогоднішню релігійну ситуації в Україні, вона така і є. З цим треба миритися, але звичайно ж і не опускати рук. Православні повинні бути єдині! На Львівщині релігійність дуже висока, тому ми часто зустрічаємось на молебнях», - розповів Митрополит.
Уже Два роки УПЦ КП не може одержати свої приміщення від Львівського університету ім. Івана Франка: "На жаль, мені не зрозуміла позиція університету, адже мова йде про невелике приміщення".
За словами Владики, досі триває переговорний процес, але він не бачить бажання, а навіть навпаки, спротив з боку геологічного факультету.
«Я закликаю всі гілки влади до сприяння, адже вони проінформовані про цю ситуацію. Нас підтримує міська та обласна влада. Думаю, що Іван Олександрович (ректор Вакарчук), його помічники та проректори і декан зрозуміють, що поступово треба таки передати ці приміщення», - зазначив Митрополит Димитрій.
Митрополит визначив для себе програму максимум – це будівництво кафедрального собору.
«Православні у Львові повинні мати свій центр, і ми зараз над цим працюємо.Дякувати Богу ми вже пройшли чотири інстанції. Є група людей, яка працює над цим. Загалом треба отримати 23 дозволи. У нас така досить цікава країна», - сміється Митрополит Димитрій.
Про Великий піст
На дворі Великий піст, тому просимо у Владики розповісти про його значення для віруючої людини. Владика додав, що про піст дуже багато говорять, але всі чомусь мають на увазі тільки стримання у їжі.
«Дійсно, це в якійсь мірі правильно, бо суть посту, видима його сторона – це стримання, але це лише допомога у несенні подвигу посту. Якщо людина стримує себе у чомусь, то вона, у якійсь мірі, приборкує свої тілесні пристрасті, бо сита людина ніколи не зрозуміє голодного. Не зрозуміє й духовного життя, як такого, бо ж живе у своє задоволення. Не треба забувати, що наше гріхопадіння відбулося саме через їжу. В людині закладена велика духовна сила, яку зруйнували через спокусу їжею. Тому, наше стримання від їжі – це наша боротьба. Диявол найбільше нападає на людей, які постяться, адже вони в стриманні наближаються до Бога. Але не треба забувати й про духовний піст! Це коли ми стримуємо свого язика, коли ми стримуємо свої руки, ноги, стримуємо своє тіло. Недаремно пустиножитель Авва Іперехій говорить: «Якщо ти їси свого ближнього, то їж краще м'ясо і пий вино», - зазначив Владика.
Два роки у Львові
«…Справа в тому, що архієрейське життя – це життя воїна-послушника. В кожного регіону свої традиції, є такі відмінності і в Галичині. Моє завдання проповідувати слово Боже. Особливо відчутної різниці я не помітив між тим, що я більше 20 років був у Києві і тепер от вже два роки служу у Львові. Тут дуже побожні люди. Парафіяни нашого собору дуже побожні, вони люблять богослужіння, дотримуються уставу. В центральній Україні люди менш побожні. Я інколи навіть думав, як мої співбрати на Сході України зіштовхуються із проблемами ненаповнених храмів і як їм доводиться повертати цих людей до Бога. Як архієрей я поставив перед собою завдання – виконувати свої обов’язки, часто служити у кафедрі, приймати священиків, парафіян, допомагати їм, давати настанови, поради. Господь за інше не спитає, а спитає лише за те, яку владу тобі доручив», - зазначив Митрополит.
Про розкіш
Наостанок ми поставили Владиці вже звичне для наших публікацій питання – як він ставиться до розкоші в житті духовенства?
У Львівській духовній академії Владика Димитрій навчає пастирському богослів’ю майбутніх священників.
«Духовенство повинно завжди йти в ногу із своїми парафіянами, адже спокус дуже багато. В побуті і в житті священик повинен бути дуже скромним, надлишку не повинно бути. Священик повинен пам’ятати, що в очах парафіян він завжди повинен залишатися священиком, не лише у храмі, а й поза ним. Про це навчає пастирське богослів’я.
Щодо тих викриттів, які були, я б не ображався на журналістів. Треба на життя хоча би приблизно дивитися так, як дивиться на нас Бог. Справді, цікаво на чий бік став би Господь у такій ситуації?.. І хтозна чи не промисел Божий обрав цього журналіста знаряддям викриття церковнослужителів? Чи це не є такий Божий знак, щоб через ці викриття церковнослужителі зрозуміли, що так жити далі не можна, бо такий період надмірної розкоші Церква вже проходила і в неї все було відібране. Відібрано майно і навіть храми… Можливо, Господь таким чином нас попереджає, що треба зважати на те, як реагує віруючий народ. Окрім того, є прошарок невіруючих, атеїстів, які і без того осуджують духовенство. Треба обирати середину…
Не завжди і журналісти є праві, але якщо вони доводять і викривають такі речі, то церковнослужителі повинні не реагувати так, як вони реагують. Все це не сучасні методи. Церква не повинна так розмовляти зі ЗМІ. Хоча і Предстоятелів Церков не слід осуджувати так категорично. Наприклад, автівки, якими їздять Предстоятелі – це гарантія безпеки життя та зручність пересування. Вони постійно в дорозі, постійно мандрують країною звершуючи архіпастирські візити», - зазначив Митрополит.
Що я залишу після себе? – Митрополит Димитрій
Владика, міркуючи над питанням розкоші дав оцінку своїм статкам. Всі його пожитки – це його колекції, його роботи з богослів’я, ікони, церковні ризи…
«…Бібліотека в мене велика, вже нема її де подіти. Я ще не думав над її майбутнім. Слізного прощання з книгами, як у митрополита Стефана Яворського, не буде. (Сміється) Можливо, ця бібліотека буде комусь подарована, або стане колекцією бібліотеки духовного навчального закладу. Приймачі відправляться в музей. Переконаний, що вони займуть там своє місце. Та й будь-яке моє хобі… Архів опишуть, аудіо стануть гарною текою для радіостанції. Все!.. Я дивлюсь на це дуже поверхово. Для духовного життя всі ці речі ніякої користі не приносять, але допомагають в пастирському житті. Я знаходжу собі у цьому відпочинок.
Головне, щоб ми були завжди відкриті і чесні перед своїми парафіянами. Щоб ми проповідували те, що самі виконуємо. Якщо ми цього не дотримуємося, то не треба того проповідувати», - вважає Владика Димитрій.
Додамо, що Митрополит Львівський та Сокальський Димитрій має в задумі ще дуже багато цікавих проектів і не збирається зупинятися на вже досягнутому.
