Знову відновились протистояння у Києві між владою і опозицією. Сумно! Сумно від того, що ми не знаємо, що буде завтра. Ми та і не навчилися ще дослухатися до мудрих порад. Не навчилися вести переговорів, які стали б запорукою примирення, спокою і саме головне - встановлення справжнього демократичного суспільства, в якому не буде злодіїв, корупціонерів і хабарників. Нажаль, маніпуляції ззовні і всередині, нерішучість дій Європейського Союзу і підступні утаємничині дії Москви, нечіткість і нереальність вимог опозиції, породжують зневіру і хаос в державі. Україна стоїть на межі розпаду і це мало хто хоче зрозуміти. Христос Спаситель сказав: "Всяке царство, що само в собі розділиться, запустіє; і дім, який розділиться сам в собі, упаде" (Лк. XI, 17). Отже, ми повинні зараз чітко зрозуміти, що вся відповідальність за ситуацію, яка склалася в нашій державі, лежить на нас самих, на тих кому Господь доручив, або ж попустив, керувати цією країною, і на тих, хто стоїть на барикадах, або ж духом підтримує Євромайдан. Впливи ззовні вони є, це реальність, але давайте спочатку почнемо миритися, щоб не дати приводу нашим сусідам зараз потирати руки і зазіхати на ласий шматочок української землі.
Не треба думати, що така ситуація складається вперше в Україні, що в нашій історії такого не було. Було! І набагато гірша була ситуація. Здолавши страшну Руїну другої половини ХVII ст. Гетьманська держава знаходилась у дуже непростому становищі і стала заручницею російських петровських війн і реформ. Тоді гетьман України Іван Мазепи чітко заманіфестував свою позицію у зверненні до співвітчизників:
"Ми стоїмо тепер, братіє, між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх обминути. Воюючі між собою монархи, що зблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні їм народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірного, а ми між ними є точка або ціль всього нещастя. Обидва вони через свавільство своє і привласнення необмеженої влади подобляться найстрашнішим деспотам, яких вся Азія і Африка навряд чи коли породжували. І тому подоланий з них і повалений зруйнує собою і державу свою, і оберне її внівець. Жереб держав тих визначила наперед доля рішиться в нашій отчизні і на наших очах, і нам, бачивши загрозу тую, що зібралася над головами нашими, як не помислити й не подумати про себе самих?
Мій розсуд, чужий усім пристрастям і шкідливим для душі замірам, є такий: коли король шведський, завше переможний, якого вся Європа поважає і боїться, подолає царя російського і зруйнує царство його, то ми з волі переможця неминуче причислені будемо до Польщі й віддані в рабство полякам і на волю його наставника та улюбленця, короля Лещинського, і вже тут нема й не буде місця договорам про наші права та привілеї, та й попередні на теє договори і трактати самі собою скасуються, бо ми, натурально, пораховані будемо, яко завойовані, або зброєю підкорені, отже, будемо раби неключимі, і доля наша остатня буде гірша за першу, якої предки наші від поляків зазнали з таким горем, що сама згадка про неї жах наганяє.
А як допустити царя російського вийти переможцем, то вже лиха година прийде до нас од самого царя того; бо ви бачите, що хоч він походить од коліна, вибраного народом з дворянства свого, але, прибравши собі владу необмежену, карає народ той своєвільно, і не тільки свобода та добро народне, але й саме життя його підбиті єдиній волі та забаганці царській. Бачили ви і наслідки деспотизму того, яким він винищив численні родини найбільш варварськими карами за провини, стягнені наклепом та вимушені тиранськими тортурами, що їх ніякий народ стерпіти і перетерпіти не годен. Початок спільних недуг наших зазнав я на самому собі. Вам бо відомо, що за відмову мою в задумах його, убивчих для нашої отчизни, вибито мене по щоках як безчесну блудницю.
Отже, зостається нам, братіє, з видомих зол, які нас спіткали, вибрати менше, щоб нащадки наші, кинуті в рабство нашої неключимістю, наріканнями своїми та прокляттями нас не обтяжили. Я нащадків не маю і мати, звичайно, не можу, отже, непричетний єсьм в інтересах насліддя, і нічого не шукаю, окрім щастя тому народові, який ушанував мене гетьманською гідністю і з нею довірив мені долю свою. Проклятий був би я і зовсім безсовісний, якби віддавав вам зле за добре і зрадив його за свої інтереси!
Але час освідчитися вам, що я вибрав для народу сього і самих вас. Довголітній досвід мій у справах політичних і знання інтересів народних одкрили мені очі на нинішнє становище справ міністерських, і як вони зблизилися до нашої отчизни. За першу умілість вважається в таких випадках таїна, неприступна ні для кого, аж доки станеться. Я її довірив одному собі, і вона мене перед вами виправдує власною своєю важливістю.
Бачився я з обома воюючими королями, шведським і польським, і все вміння своє ужив перед ними, щоб переконати першого про протекцію і милість отчизні нашій од військових напастей та руйнацій у майбутній на неї навалі, а щодо Великоросії, нам єдиновірної і єдиноплемінної, випросив у нього невтралітет, себто не повинні воювати ми ні з шведами, ані з поляками, ані з великоросіянами, а повинні, зібравшися з військовими силами нашими, стояти в належних місцях і боронити власну отчизну свою, відбиваючи того, хто нападе на неї війною, про що зараз ми повинні оголосити государеві, а бояри його, які не заражені ще німещиною і пам’ятають пролиту безневинно кров своїх родичів, про все теє повідомлені і зо мною згодні. Для всіх же воюючих військ виставляти ми повинні за плату харчі і фураж, в кількості, можливій без власного зубожіння нашого; а при будучому загальному замиренні всіх воюючих держав рішено поставити країну нашу в той стан держав, в якому вона була з-перед володіння польського, із своїми природними князями та з усіма колишніми правами й привілеями, що вільну націю означають. Поручитися за теє взялися найперші в Європі держави: Франція і Німеччина; і ся остання дуже сильно наполягала на такому положенні нашому ще в днях гетьмана Зиновія Хмельницького, за імператора Фердинанда III, але не справдилося воно через міжусобицю та необдуманість предків наших.
Договори наші про вищесказане уложив я з королем шведським письмовим актом, підписаним з обох сторін і оголошеним в означених державах. І ми тепер уважати повинні шведів за своїх приятелів, союзників, добродіїв і немов би од Бога посланих, щоб увільнити нас од рабства та зневаги і поновити на найвищому ступні свободи та самостійности. Відомо ж бо, що колись були ми те, що тепер московці: уряд, першість і сама назва Русь од нас до них перейшли. Але ми тепер у них, яко притча во язиціх! Договори сії з Швецією не суть нові і перші ще з нею, але потверджують вони і поновлюють попередні договори та союзи, од предків наших з королями шведськими уложені. Бо відомо, що дід і батько нинішнього короля шведського, мавши важливі прислуги од військ наших у війні їх з ливонцями, германцями та Данією, гарантували країну нашу і часто за нею обставали супроти поляків, а отому й од гетьмана Хмельницького, по злуці вже з Росією, вислано сильний корпус козацький, з наказним гетьманом Адамовичем, на підмогу королеві шведському Густавові, і допомагав він йому під час здобування столиць польських, Варшави й Кракова. І так, нинішні договори наші з Швецією суть тільки продовження давніших, в усіх народах уживаних. Та й що ж то за народ, коли за свою користь не дбає і очевидній небезпеці не запобігає? Такий народ неключимістю своєю подобиться, воістину, нетямущим тваринам, од усіх народів зневажаним".
Цей Маніфест Мазепи повністю наведений мною для того, щоб ми його, читаючи, добре зрозуміли, як правильно нам діяти тепер. Участь Мазепи ми знаємо - Полтавська катастрофа 1709 р. Нагадую, що тоді це була війна і війна запекла... З цієї історичної трагедії нам варто винести урок... і словами Тараса Шевченка сказати:
"Добре, батьку, робиш,
Що співати, розмовляти
На могилу ходиш!"
Треба повертатися нам до своїх могил, щоб зрозуміти: більше такого повторитися не може.
Мазепа сьогодні через глибину століть, кличе нас навести лад, спокій і мир в своїй країні. Вектор своєї політики на початку ХVIII ст. він спрямовую до тодішньої Європи: "Отже, зостається нам, братіє, з видомих зол, які нас спіткали, вибрати менше...". І нам слід подумати про це, але тоді, коли приведемо до спокою в державі усі ворогуючі сторони. Адже не секрет, що Європейський Союз дивиться на нас крізь призму своїх інтересів. Не треба бути великим політиком, а я таким не є, щоб зрозуміти: Європа і Америка не будуть до кінця підтримувати тих вимог, які ставить український Євромайдан перед владою. Зустріч Ангели Меркель з представниками опозиції є цьому підтвердженням. Так! Ми вибрали Європу, ми є європейцями і були ними навіть тоді, коли Європа ще шукала свого цивілізаційного виміру, коли Київ був містом, а Париж містечком.
Наша Держава потребує глобальних змін і українці стоять за це на майданах. Вона повинна змінитися і це повинна розуміти влада. Не можна закликати до миру і спокою, боронячи свої статки й маєтки, а потім, так сяк втихомиривши цей народ, нічого для цього не робити і залякувати народ всілякими кримінальними елементами під маскою "тітушок" і різних "фронтів": "І не дивно: адже сам сатана набирає вигляду світла, а тому не велика річ, коли й слуги його набирають вигляду служителів правди; але кінець їх буде по ділах їхніх" (2 Кор. XI, 14, 15).
Церква - це народ, і цей народ всюди. Він у храмах і на майданах. Він протестує всім своїм нутром. Зрозумійте всі - так далі затягувати ці протистояння не можна. Це погибель для всіх нас, зведення всього на манівці, втрата держави і її голосу у цьому прагматичному світі. Тому негайно треба сісти за стіл серйозних переговорів, переговорів чесних, відвертих, з жертовною думкою про майбутнє України. Треба шукати примирення, яке стане запорукою нашого поступу вперед, поступу до змін.
Нехай буде відомо всім, що Церква наша - Київський Патріархат з благословення Святійшого Патріарха Філарета і Священного Синоду молиться за богослужіннями з особливими проханнями і молитвами за Україну, примирення і спокій в ній. Віримо, що правда запанує. В цьому нехай допоможе нам Бог і Пресвята Богородиця.