В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Сьогоднішній день настільки багатий по-церковному багатий важливими подіями і пам’яттю святих, що у проповіді можна і не згадати уповні той зміст, який у цей день вкладає Церква.
По-перше, на середині храму ви можете бачити святий хрест, який був винесений учора за всенічним бдінням. Також на цей день припадає свято Всемилостивого Спаса та Пресвятої Богородиці. Сьогодні ми творимо пам’ять семи мучеників Маккавеїв, матері їх Соломонії і вчителя Єлеазара. Цього ж таки дня ми згадуємо «старий» День Хрещення Руси-України. І також, звісно, сьогодні розпочинається Успенський піст.
Можна говорити багато про усі ті події, які Церква сьогодні згадує, але я хотів би, щоби ми мисленно найперше прийшли до Голгофи. Кожного разу, коли Церква згадує цю євангельську подію, нам належить співстраждати Христу. Співстраждати і разом із цим роздумувати над нашим власним хрестом, який кожен неодмінно несе у своєму житті. Господь не дає нам нести Свого Хреста -це Знамено перемоги, доки існуватиме світ, простиратиметься над нами своїми раменами, щоби ми пам’ятали, якою великою ціною нас викуплено від гріха і смерті, - Він покладає на кожного його власний хрест, згідно його сил.
Людина дуже часто у своєму житті стає перед вибором, нерідко - перед дуже важким вибором. Однак, потрібно пам’ятати, що ніколи Господь не покладає на нас важчого хреста, аніж ми у силі нести. Ніколи Він не дасть нам падати під непосильною ношею, бо промишляє над кожним із нас. Головне, щоби ми свій вибір у житті завжди співвідносили із волею Божественною, щоби ми відчували цей промисел над нами. Бо дуже часто людина не відчуває цієї промислительної дії над собою, через те, що перериває зв’язок із Богом своїми гріхопадіннями і злими вчинками, яких вдосталь у кожного з нас.
Ось у неділю ми чули євангельське навчання про те, як потрібно боротися з гріхом. Коли Господь із біснуватого юнака вигнав злого духа, то сказав, що цей рід виганяється лише постом і молитвою. Зараз не дуже, не надто ревно християни постять. Хоча й дуже часто ми можемо чути з різних джерел на скільки корисним є Святий Піст на думку дослідників. Однак у піст вони вкладають зовсім інше значення, матеріальне, насправді маловажливе у істинному християнському розумінні. Перш за все, коли ми з вами згадуємо про початок Успенського посту, то не повинні думати як обмежити себе у їжі, не повинні займатись складенням меню, а подумати найперше для кого і для чого накладаємо на себе ми подвиг посту. Для чого Церква дає нам серед року ці два тижні, зовсім невеликий відрізок часу? Для того, щоби ми усердно молились, каялись, роздумували і саме через це виявляли свій піст.
Нічого так злі духи, ангели злі не бояться, як того, коли людина накладає на себе подвиг посту. Недаремно ж Сам Спаситель говорить нам про це. Поле битви злих духів із ангелами Господніми це не якась віртуальна реальність, не далека далечінь, яка нас не стосується, поле цієї битви - це наші душі. Тому то ми повинні дуже чітко усвідомити, що злий дух не завжди опановує нас у такий спосіб, як було це з біснуватим юнаком. Значно частіше усе виглядає дуже привабливо і приємно, і так поступово за різними задоволеннями ми відволікаємось від віри і від Бога. А в житті нашому земному, тому житті, яке вирує за стінами храму, ми з цими бісами можемо зустрітись на кожному кроці. Ступив і потрапив у засідку. Тому то святитель Іоан Золотоустий навчає, щоби ми ніколи у розумі, душі і серці не плекали гріхів. Вони можуть бути для нас лише гостями, навчає святитель, яких потрібно якомога швидше випроваджувати геть. Для цього дароване нам Таїнство Покаяння, Таїнство Святої Євхаристії, для цього дарована нам ця Божественна Літургія, яку ми звершуємо зараз, творячи пам’ять великих подій Старо- і Новозавітньої Церкви і святих Божих угодників.
Ідучи сьогодні до храму, одягнувшись потепліше, ховаючись від дощу, відчувався жаль від того, що ми прощаємося з літом, яке для багатьох із нас можливо було навіть дуже приємним. Однак буває у нашому житті й інше літо - це наша молодість, коли ми такі безтурботні, коли усе ще попереду. А осінь підкрадається несподівано, дуже несподівано, як і сьогоднішня наша погода: ще кілька днів тому нас гріло літнє сонце, а зараз сіре небо і безупинні дощі. Як зараз, так і у житті, ми ще віримо, що буде тепло, але звісно розуміємо, що це будуть лише нетривалі, випадкові проблиски літа, і насправді ми все ближче підходитимемо до осені, холодної, дощової і тужливої. В природі буває так і в житті людському буває так.
Ми ж, дорогі брати і сестри, повинні завжди уподібнюватись до усього того прекрасного, що нас оточує. До цих квітів і зілля, яке принесли ми сьогодні на освячення, до солодкого меду, бо такими ж прекрасними і солодкими повинні бути наші душі і наші вчинки. Пригадуєте слова молитви, коли просимо ми у Бога, дарувати нам милість принести плоди, достойні покаяння? Подібно, як дають свій плід різні фруктові дерева у садку, так і ми повинні рясно плодоносити, бути прекрасними плодючими гронами на лозі виноградника Христового. ТОму, дорогі брати і сестри, постімося, проведімо піст цей із користю для наших душ і нехай дивлячись на цей хрест будуть з нами слова молитви: «Господи, із розбійником благорозумним Царства Твого сподоби нас!». І нехай буде милостивому Богу угодна молитва наша! Амінь.
(проповідь виголошена за Божественною Літургією на свято Винесення чесних древ Животворчого Хреста Господнього у кафедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці м. Львова 14 серпня 2012 року Божого)