Проповідь митрополита Димитрія у день пам’яті трьох святителів

В ім’я Отця, і Сина, і
Святого!



Ваше
високопреосвященство, владико Несторе, всечесні отці, представники духовники
навчальних закладів нашої Церкви, шановні студенти, дорогі брати і сестри!
Перш
за все я хотів би вас привітати від імені Святійшого Патріарха Київського і
всієї Руси-України з престольним святом вашого храму на честь трьох святителів:
Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Золотоустого.



Сьогодні незвичайний
день для цього храму, тому що ми відзначаємо 130-ліття з дня освячення,
утвердження престолу цього храму. За всі сто тридцять років існування цього
храму, який був побудований в резиденції буковинських митрополитів, він пережив
різні часи, різні режими, тут сталось багато різних подій. Цей храм пережив і
закриття, але сьогодні він відіграє унікальну роль, тому що серед класичних
університетів України, це чи не єдиний храм при університеті, який діє за
призначенням. Бо я знаю є університети, де храми не функціонують за своїм призначенням.
Прикладом може слугувати Київський національний університет, де в приміщенні
колишнього храму нині розміщується спортзал. Але тут, при Чернівецькому
університеті діє навіть не один, а два храми, вони виконують свої функції за
призначенням, у них лунають Богослужбові пісне співи, підносяться молитви до
Бога, Божої Матері, святих угодників Божих. Я вірю в те, що перед престолом
Божим святі три святителі, до яких сьогодні ми молитовно припадаємо, вимолюють
у Бога, щоби у цьому храмі й надалі, повсякчас і до кінця віку звучала молитва
і цей храм був непохитним повік.



Сьогодні неділя ця особлива,
тому що ми чули притчу про блудного сина. В цій притчі, яку розповів Господь,
ми багато чого для себе можемо почерпнути. Дуже часто у житті ми десь
уподібнюємось тому блудному синові, який вчинив непослух своєму батькові. Але
нас не може не дивувати безмежна любов, любов, яка виливається із самих уст
Господа Ісуса Христа. Тому що, розповідаючи цю притчу, Він звичайно хотів, щоби
послідовники, ті, які називають себе християнами, в якийсь момент життя навіть
відходячи від Бога, поверталися як блудний син додому. Ось у стародавньому
канті прекрасно оспівується ця притча: «Боже мій, Боже мій, вічная моя любов,
ти прийди до мене сину, ти прийди, дитя моє». І в цьому канті ми бачимо ще й материнську
любов Церкви до кожного із нас. Десь далеко в душі кожного із нас народжується
це почуття любові до церкви, коли ми усвідомлюємо наскільки далеко своїми
гріхами ми відійшли у країну тіні, смерті, туди, де панує голод духовний. І
знову повертаємось через покаяння до Отця, до люблячого Батька, Який не тільки
заколе ягня, вчинить бенкет, радість велику, але й прийме нас у Свої обійми.



Три святителі Василій
Великий, Григорій Богослов та Іоанн Золотоустий мали подібну стежку, тому що
всі вони здобули освіту, за тодішніми мірками, у язичницьких школах. Але школи
ці були глибоко філософськими. І тому ці знання їм пригодилися потім для того,
щоби проповідувати справжнього істинного Бога. Іоанн Золотоустий здобув
професію адвоката; він міг відбутись як прекрасний, знаючий свою справу юрист і
у такий спосіб допомагати людям. Але в цих трьох святителях, на яких ми сьогодні
споглядаємо і в намісній іконі і в тій, яка лежить на середині храму на
тетраподі, одне спільне — всі вони стали великими і славними богословами, але
разом із тим їхній дух не втрачав тяготіння до пустелі і всі троє без винятку подвизались
у цій пустелі.



Але наскільки вони троє
є подібними між собою, настільки є й різними. Для Василія Великого підходить
така характеристика, що він був прекрасним організатором. Усюди де він бував,
де проходило його пастирське і архипастирське служіння, він застосовував оці
організаторські здібності. Він впорядкував чернецтво, Богослужіння, уклав
Божественну Літургію. Так само за Григорієм Богословом ми можемо закріпити
подвиг молитовника, того, хто постійно споглядав Бога. За Іоанном Золотоустим
ми закріпляємо подвиг великого проповідника. За кожним із цих святителів Церква
навіки утвердила звання Великий, Богослов і Золотоустий так, що, коли б ми і
без імен вживали ці характеристики, то навіть чуючи «Великий», розуміли б що
мова йде про Василія Великого, «Богослов» — і впізнавали б Григорія Богослова, «Золотоустий»
— і впізнавали б Іоанна Золотоустого. Вони майже в один і той самий час служили
для Церкви, але служили не застосовуючи влади, а застосовуючи велику любов. За
це й були гнані, їх не сприймало тодішнє суспільство. Більше того, якою великою
була різниця між Василієм Великим, Григорієм Богословом та Юліаном
Відступником. Всі вони вчились в одній школі, та імператор, вкусивши владу,
відкинув любов і став відступником, а Василій та Григорій — великими святителям,
захисниками Церкви.



Безмежно багато, дорогі
брати і сестри, можна говорити про подвиг цих трьох великих мужів і вчителів
Церкви. Пам’ять їх ми святкуємо кілька разів на рік. Ось нещодавно ми окремо
святкували пам’ять Василія Великого, нещодавно вшановували пам’ять Григорія
Богослова, кілька днів назад вшановували пам’ять перенесення мощів святого
Іоанна Золтоустого, і ось сьогодні святкуємо пам’ять їх разом, як і в любові
своїй до Пресвятої Тройці вони були єдині. Думаю, що ті великі мужі, які засновували
цей університет, будували цей храм, знали, що найбільше потрібно цьому храмові
науки організаторські здібності, молитовне стояння та звичайно проповідь науки
— всі ці три якості, якими сповна володіли наші заступники небесні, які
заступаються за цей університет, за цей храм перед престолом Божим. На мою
думку в цьому є і наш з вами земний успіх. Амінь.



(проповідь
виголошена 12 лютого 2012 року у неділю про блудного сина в університетському
храмі Трьох святителів ЧНУ імені Ю. Федьковича м. Чернівці у день 130-ліття від
дня освячення його престолу)




print the material
Accessibility menu
Contrast settings
Font size
Letter spacing
Line height
Images
Font
Reset the settings