В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Коли сонце нагріває камінь — він набуває здатності гріти також випромінюючи тепло; коли ми прикладаємо магніт до металу, тоді цей метал і сам набуває властивості притягувати інші металеві предмети. Таким чином у нашому житті і в житті природи, яка нас оточує, можна знайти та навести безліч прикладів того, як залежать речі одна від одної, як один механізм запускає інший, можна у всіх подіях та обставинах встановити причинно-наслідковий зв’язок.
А що ж буває з людиною? Від кого ми з вами залежимо? І тут також можемо навести багато прикладів подібного взаємозв’язку. Але я волію говорити та розглядати людину як сутність, як істоту, яка складається з душі і тіла. Звичайно, кожен свідомий християнин не має сумнівів у тому, що лише душа зігріває серце і тіло, і, тільки тоді людина справді є людиною, коли ця душа присутня в ній. Якщо ж душа покидає тіло — воно стає мертвим. Ці приклади я наводжу для того, щоб вас підвести як можна ближче до правильного та повного розуміння сьогоднішнього Євангельського читання.
Чому таким особливим для цієї хворої жінки був дотик до одежі Христа Спасителя? Очевидно що усі факти та приклади згадані мною раніше залежать від лише Бога, як Творця і Вседержителя усього. Це Він встановлює закони природи, лише у владі та силі Господній є наше життя — з Його волі з’являємось на світ, проходимо життєвою дорогою і з Його ж таки волі залишаємо це тимчасове життя. Яскравим прикладом цього як раз є згадувана у Євангельських рядках кровоточива жінка, яка більше десятка років шукала порятунку у медицині, але не знаходила його, хоч і витратила геть усі кошти.
Скажете ви сьогодні це не можливо? Медицина на висоті і людське життя набагато цінніше, аніж колись, тому навряд чи це може підстерігати когось із нас? Але ця думка є помилковою, це неправильне сприйняття дійсності. Ми спершу жахаємось різноманітним смертоносним хворобам, але потім бачимо як їх швидко зупиняє сучасна медицина, знаходячи вакцини, різного роду ліки, щоби зупинити ту чи іншу хворобу, і часто забуваємо, що усім керує Божественний промисел, а не наукова думка. Так, справді, колись хвороби за відсутності належних медикаментів вражали навіть цілі континенти. Читаючи літописи та хроніки, що розповідають про царські, князівські роди, знаходимо безліч свідчень як різні епідемії просто таки скошували людей сотнями, при тому людей і молодого і старшого віку, і навіть тих, які тримали у своїх руках владу над цим світом. Життя було тяжким і небезпечним. Але й сьогодні фіксуються епідемії та пандемії, медицина вчиться боротись з одними недугами, та з’являються інші.
Для Іаїра, начальника синагоги, надія на Христа була останньою, тому то таким особливо важливим був прихід Ісуса в його дім, прихід, щоби воскресити мертву дочку; і для жінки, що страждала на кровотечу, надія на цього унікального Чоловіка, який ще не відкрився світові як Месія, також була останньою, і тому то цей дотик був для неї також таким особливим і таким важливим. За яку таку надзвичайну заслугу зцілились жінка і дівчина? Звичайно ж за молитву та щире проханням. Це ті дари, які приходять далеко не до кожного. Сьогодні ми не вміємо просити Бога. У житті блаженного Августина розповідається про те, як на його очах відбулось зцілення чоловіка, який страждав певною смертельною хворобою — його тіло усе було вкрите струпами, — і, коли він почув, що вже чи не вдесяте лікарі над ним будуть звершувати операцію, він разом із блаженним Августином, який на той час перебував у його домі, так ревно став молитись до Бога, що на ранок всі рани покинули його і лікарі не знайшли від недуги і сліду.
У життійній літературі можемо знати безліч прикладів про чудеса і зцілення від особливої молитви. Ми й самі у випадку хвороби просимо у Бога цього зцілення, це наша остання надія, але коли потрапляємо в лікарню все ж більше надіємось на лікарів, особливо якщо ця хвороба не смертоносна. Ми не вміємо і не звикли у таких випадках звертатись до Бога, а сподіваємось на руки тих, чиєю професією і обов’язком є нас лікувати. І у певному розумінні це вірно, адже і сам Бог благословляє лікарський труд, Він дає можливість полегшити страждання, знищити хвороби сьогодення, але не забуваймо, брати і сестри, що наша молитва до Бога за тих хто хворіє є особливою і виключно необхідною. Певна річ, тут необхідне правильне розуміння. Мова не йде про відкидання лікарської допомоги, але про усвідомлення того, що Бог є найпершим та наймайстернішим лікарем душ і тіл.
Нам не відомо від чого жінка 12 років страждала на кровотечу, ми не знаємо чому 12-річною помирала дочка Іаїра, але твердо знаємо, що Христос прийняв віру жінки та віру начальника синагоги, їх крик про допомогу і дарував зцілення і жінці, і малій дівчині. І тут бачимо велике смирення, велике смирення Бога, тому що він забороняє будь-кому розповідати про здійснені Ним чудеса. Порівняйте Господа Цілителя із тими шарлатанами, які заполонили сучасне суспільство і ви побачите велику різницю. Вони також стверджують, що творять це від Божого імені, але ж вдаються і до реклами, і на кожному розі кричать про наявність у них унікального дару. Насправді таких людей, які справді мають цей особливий дар від Бога, дуже і дуже мало. Задумайтесь, як вони можуть з’явитись? Як у суспільстві, де панує зло, ненависть, несправедливість, можуть з’явитись такі люди, які мають дар зцілювати інших?! Гадаєте сучасні «диво-цілителі» скитались по печерах? Дотримуються посту? Стоять ночами на молитві? Почитайте життя святого вмч. Пантелеімона, прп Агапіта, безсрібників Косьми і Даміана і ще багатьох святих, які справді через Божественну благодать, що діяла у них, зціляли недужих. Усі вони були безсрібниками, вони не брали ніякої плати за те, що лікували. Дослідіть їх житія і ви побачите, що це був справжній дар, дар від Бога.
Тому, дорогі брати і сестри, читаючи Священне Писання, уважно його перечитуючи і слухаючи, ми повинні бути вдячними Богові Творцю, в руках якого наше життя, за те, що він посилає нам здоров’я, за те, що ми можемо приходити до храму і творити молитву, за те, що ми можемо молитись за тих, які лежать на постелі немочі, просячи щоб Господь зцілив їх, зміцнив їхні тілесні сили і підняв з цього ложа. Але разом із тим особливу надію ми повинні покладати на воскресіння. Тому що воскресіння дочки Іаїра ще раз показує наскільки могутнім є Бог, у якого ми віруємо, якого сповідуємо, який і Сам Своїм воскресінням переміг смерть і дарував нам життя вічне. Амінь!